Мартина Міхалік

Чудернацька доля руських пирогів

Кожен, хто мешкає в країні понад Віслою, добре знає, як потужно події ХХ століття змінили обличчя світу і – назавжди – спосіб мислення і про нього, і про людину. Часто мені здається, що не всі ми усвідомлюємо той факт, що історія та політика достоту вторглися абсолютно в усі сфери життя. Все змінилося. Масштаби та складність цієї проблеми я хочу показати на прикладі – так, так, це не жарт – зміни назви страви, яка, мабуть, усім нині відома, як руські пироги (в даному особливому випадку означення, хоча й суто ґатункове, мало схильність мінятися). Виявляється, що вітер історії не пощадив навіть щось настільки тривіальне, як назву вареників.

Щоб не було сумнівів – ідеться про назву пиріжків із вареного тіста, начинених білим сиром і картоплею та приправлених цибулькою, перцем і сіллю.

Мало хто нині знає (і вже лише достоту одиниці пам’ятають), що до війни у Львові цю страву називали польськими пирогами [pierogi polskie]. Радше за все, таке означення мало би підкреслювати популярність цієї страви на східних теренах тогочасної Республіки. Можливо, що воно також вказувало на її походження власне з цих теренів.

На підставі рішень Ялтинської конференції Львів після війни опинився в кордонах Української Совєтської Соціалістичної Республіки, себто став частиною СССР. Саме тому ті нещасні пироги в мові мешканців із нашого, тобто, західного боку кордону набули (так само, зрештою, як і самі мешканці граду довкола Високого Замку) означення руських, тобто вихідців із теренів, приналежних – ну власне – не до Росії, а до Русі. Адже така їх назва апелює до часів Київського князівства, іменованого Руссю. Проте, в колективній уяві сучасних поляків, котрі мешкають на нашому боці Західного Бугу, східні терени давньої Республіки не були включені до складу УССР (отож, і пироги не стали українськими), а відразу ж стали частиною нового втілення імперської Росії, на фасаді якої виднів напис: СССР. Про правильну етимологію прикметника руські [ruski] сьогодні вже не пам’ятають. Зовсім по-іншому було відразу після Другої світової війни. Тоді в Польщі руське означало те, що походить з колишніх східних околиць, давньої Червоної Русі.

У той період, незабаром після 1945 року, після усіх змін у географії Європи, тільки в одному місті в нашій країні довго не прищеплювалася нова назва польських вареників. Уважний читач цього нарису либонь уже здогадується, про яке місто йдеться.

Саме у Вроцлаві найбільше репатріантів зі Львова та його околиць знайшли свій новий дім. Тому там після війни наші пироги були не руськими – позаяк новим мешканцям міста вони не асоціювалися з чимось чужинським, не нашим – власне, руським. Щоправда, вони вже також не називалися й польськими, зате довго називалися львівськими. В тих людей, котрі в 40-х роках приїхали до Вроцлава, смак і запах вареників із картоплею та сиром породжував спогади про втрачений назавжди дім, синонімом якого майже завжди був Львів. У такий символічний спосіб польськість Львова відтиснула свій слід в історії назви пирогів.

Нині навіть у Вроцлаві мало хто називає їх львівськими. Затираються відмінності між мешканцями Вроцлава, такі очевидні одразу ж після 1945 року. Нові прибульці хутко намагалися допасуватися до корінних мешканців. Шкода – адже «інший» не означає «гірший». Шкода, тим паче, що окрім чарівної назви смачної страви назавше було втрачене й щось інше: неповторність явища і замінник Львова в місці, віддаленому від нього більш ніж на 400 км. Якщо не з усвідомлення таких вцілілих дрібниць, то з чого ж тоді складається наше усвідомлення історії?

Спробуйте на мить відпустити віжки уяви і вгадайте: як у сучасному Львові називають руські пироги? Не знаєте? Поїдьте й дізнайтеся самі.

1.Вживане в оригіналі слово pierogi має в нормативній українській мові значення вареники, проте, функціонує також синонімічна форма пироги, втім, це друге значення, а першим у академічному словнику фігурує значення «печений виріб із тіста з начинкою»; слово ruskie = руський означує тут архаїчну самоназву українців у донаціональну добу, водночас ruski – загальний етнонім усіх східних слов’ян; стилістична калька, вжита в цьому перекладі, дозволяє лише приблизно відтворити наявну в польському тексті гру слів. – Прим. пер.

Переклав Андрій Павлишин

ч
и
с
л
о

73

2013