|
|
|
Юрій СолозобовМісто як “комбінаційна зброя”Сучасне місто – це потенційне джерело комунікативних катастроф. У просторі мегаполісу інформаційні поля перенасичені. Тут зміни суспільної свідомости стають новою реальністю. Міське, або “масове суспільство” – це продукт, створений засобами масової комунікації. Ми живемо і діємо у великому місті, у наймасовішому із “масових суспільств”. Усі ми вже діти натовпу. Або були натовпом, або були в натовпі – маємо досвід буття у натовпі. “Безперечно, самого факту випадкового перебування разом багатьох індивідів недостатньо для того, щоб вони набули характеру організованого натовпу; для цього потрібний вплив деяких збудників”,– підмітив Ґ.Лебон [1]). Сьогодні реалізація такого впливу є звичайним технологічним завданням. Для прикладу розгляньмо свіжий випадок маніпуляції натовпом на Манежній площі. Тисячі роззяв, котрі зібралися подивитися на матч, з допомогою ряду прийомів, описаних іще Е.Канетті [2]),– дзвін скла, відкритий вогонь, спільні дії – активізуються в аґресивний натовп. Лімонов з великою цікавістю спостерігав події у Москві на Манежній і не побачив “жодного “дорослого” обличчя”. Відео показує нам протилежне. Спортивні дядьки першими легко вискочили на автомобілі, а молоді самці повторили все точнісінько за Конрадом. Світлина з останньої сторінки “Ґазети” [3]) ввійде до підручників з психології натовпу. Натовп збудженої молоді веде спокійний чоловік середніх літ. Він іде обіч натовпу з високо піднятим прапором у руках, регулюючи рух. Натовп рухається туди, куди рухається прапор... Це так збігається зі спостереженнями Канетті: “Масі потрібен напрям. Вона перебуває в русі і рухається до чогось. Для того, щоб вона існувала, їй необхідний напрям”. Сама техніка маніпуляції відома давно. Ось спостереження Льва Троцького з книги “Наша перша революція”: “Вулиці були прикрашені триколірними прапорами. <...> Якийсь підліток зняв із воріт триколірний прапор разом із древком, обірвав синю і білу смуги й високо підняв червоний залишок “національного” прапора над натовпом. Він знайшов десятки наслідувачів. Через кілька хвилин безліч червоних знамен піднімалися над масою. Білі й сині шматки валялися скрізь і всюди, натовп топтав їх ногами...” [4]) Чудове свідчення залишив сучасник Троцького, його опонент із ліберального табору. Це потомствений дворянин, присяжний повірений А.Г. Єлшин, прийнятий у ложу в липні 1914 року самим Керенським. На думку тодішніх масонів, “вороги Росії найняли собі на службу “шайку Лєніна і Бронштейна”, що були сатаністами і володіли таємними знаннями з управління людьми й використовували їх на зло” [5]). Звісно, маніпулювання суспільною думкою не новіше, ніж політика. Однак сьогодні технології спрямовування громадської думки здатні змінити політичні процеси не менш радикально, ніж активність буржуазії в Новий час. У місті структура комунікацій з фактору середовища стає продуктом професійної діяльности фахівців РR. У більшості ці організації вирішують обмежене коло завдань: у Москві йдеться про переділ рекламних місць, збільшення продажу великих екранів, атаки на московську владу, супроводжування закону про екстремізм. При цьому всі разом створюють інверсію середовища і вже здатні управляти ходом суспільних дискусій. Це нагадує спробу побудувати громадянське суспільство з гуртків підривної справи. Сьогодні “знаннями з управління людьми”, недоступними всесильним масонам “нової, вільної Росії” (фігура мови Керенського) володіє будь-який відділ зв’язків із громадськістю. Ці знання використовуються під час продажу цигарок і пива, проведення перепису і дозвілля дітей. А скільки нічийних самураїв бродить виборними реґіонами, немов мандрівні продавці лимонаду! У мобілізації мас не останню роль відіграють нові соціальні рухи “разом і нарізно”, аґресія “журналістики викриття”. Весь цей галас, що його завданням є справити моральний тиск на жорсткіше законодавство й законодавчу систему, призводить до дещо иншого ефекту. Спровокована комунікаційна лавина перетворюється на стрімку девальвацію слів – відбувається “перегрів” комунікації. Драматизація проблем або їх спрощення викликають комунікаційну інфляцію, внаслідок якої люди перестають довіряти один одному. Сама комунікація порушується, а недовір’я, зростаючи, перетворюється в сліпий акціонізм, що переходить у пряме насильство і викликає насильство у відповідь. Однак із подій на Манежній випливають й инші висновки. Символічна поразка влади – захоплення центру столиці бунтівним натовпом – вимагала участи 5% населення столиці у 1917 році, близько 1% в 1991 році (згадаймо стотисячні натовпи на Манежній). Тепер спостерігається зниження порогу події більш, ніж на порядок, – до 8 тисяч статистів. Причому, зовсім не обов’язково, щоб увесь натовп був від самого початку однаково налаштований. Психологія натовпу така, що достатньо 25% тих, хто дійшов до критичної точки, аби натовп збожеволів. Вісім тисяч учасників на Манежній означає 2000 “аґресорів”, розбитих на п’ятірки (дані включеного спостереження). Підготувати 400 “сержантів” – завдання для виборів районного масштабу! Під силу будь-якій середній PR-конторі. Городяни, що не стали акторами громадської вистави просто на великій дорозі, приходять додому. І там з вечірніми новинами приєднуються до аудиторії. Саме це явище створює можливість для найефективнішого політичного маніпулювання. Таким чином, масова комунікація накладає власний відбиток на міське суспільство. У мегаполісі саме повітря не тільки підмінене смоґом, але й являє собою задушливу атмосферу провокацій. Кажуть, що можливості маніпуляції людською поведінкою мають природні обмеження. Нас дуже обнадіює факт, що ми не йдемо за законом Мур наосліп і не викидаємо кожних 18 місяців свій старий комп’ютер через вікно. Що ж таке сучасне місто – керований реактор для маніпуляцій чи заведена бомба, готова до вжитку “комбінаційна” зброя? Якщо все разом узяте, то це дуже нагадує Чорнобиль. Було ж відомо, що реактор теоретично може вибухнути. Але ніхто й припустити не міг, що управлінці самі відключатимуть системи захисту, вводитимуть позитивні зворотні зв’язки. А потім просто займатимуться провокаційними маніпуляціями – “рвоне не рвоне”? Ефект може виявитися приголомшливим. Класики жанру песимістично оцінювали таку перспективу масового суспільства. Хосе Ортеґа-і-Ґассет писав: “Маса виступає самостійно тільки в одному випадку: коли творить самосуд; иншого їй не дано” [6]). “Такі люди здатні на згуртування і мобілізацію своїх зусиль тільки перед лицем зовнішньої загрози”,– говорить той самий автор [7]). Маніпулятивна мобілізація викликає необхідність перманентної революції страхів у формі створення нових загроз. Сам наркотик страху вимагає збільшення дози, і ми знову потрапляємо у замкнуте коло наростаючих маніпуляцій. Ґ. Лебон у дихотомії “суспільство – реактор для маніпуляцій чи бомба?” зробив однозначний вибір. “Знання психології натовпу є на даний час останнім засобом, яким володіє державний муж, – не для того, щоб керувати масами, позаяк це уже неможливо, а для того, аби не давати їм надто багато волі над собою”. Серед технологів і політичних ткачів, котрі невтомно тчуть нове знання, завжди знайдеться людина, яка поставить по-дитячому просте запитання: “Дядечки, а воно не рвоне?” Переклав Григорій Чопик 1. Г.Лебон. Психология толп. – Москва: Институт психологии РАН, 1998. 2. Элиас Канетти. Масса и власть. (М., 1997). “Звістка про вогонь раптово загострює завжди наявне в публіці почуття маси. Загальна, безсумнівна небезпека породжує загальний для всіх страх. На якийсь час публіка стає справжньою масою. Таким є активний масовий страх, велике колективне переживання всіх тварин, які живуть стадом, швидко бігають і разом рятуються <...> дзвін віконних шибок немало додає до задоволення від процесу: це могутні звуки нового життя, крик новонародженого. <...> Особливо такий шум буває, очевидно, потрібний на самому початку, коли зібралося ще не дуже багато народу і подій ще мало, або й зовсім не було. Шум обіцяє підхід підкріплення, на нього надіються, в ньому бачать щасливого передвісника грядущих справ”. 3. “Газета” #102 (157) за 10.06.2002, с. 16. 4. Л.Д. Троцкий. Глава “18-е октября” з книги “Наша первая революция”, Москва-Ленинград, 1927 г. Ось іще один приклад маніпуляції з символами з цитованої книги Троцького: “Громадяни! Наша сила в нас самих. З мечем у руках ми повинні стати на сторожі свободи. А царський маніфест, – дивіться, – це звичайний аркуш паперу. Ось він перед вами, а ось він, зіжмаканий, у мене в кулаці. Сьогодні його дали, а завтра відберуть і порвуть на клапті, як я оце рву цю паперову свободу на ваших очах!” 5. Ось що пише у своїх записках А.Г. Єлшин: “Червоні прапори майорять на мітинґах і викликають аґресивність, перетворюють людей на натовп, стадо, де вся маса дурніша від кожної окремої людини. Витягнута рука більшовицького оратора пригнічує волю окремих людей, об’єднуючи всіх у безликий натовп. Істеричні вигуки сприймаються не розумом, а серцем, викликаючи масовий психоз. Довівши натовп до екстазу, вождь-професіонал скеровує людей на злочини, починається погром магазинів і загальний розгул зв’язує всіх”. – 6. “Вопросы философии”, 1994 год, #4, cтр. 122. 7. Хосе Ортега-и-Гассет. Восстание масс / Вопросы философии, ##3-4, 1989 г.
|
 ч
|
 |
|