ч
и
с
л
о

16

2000

Чому Йорґ Гайдер пішов із посади голови австрійської партії свободи?

Програма Радіо Свобода [29-02-00]

Програму веде Єлена Коломійченко. У ній беруть участь із Праги – оглядач Радіо Свобода Єфім Фіштейн, із Відня журналістка Єлена Харітонова, із Будапешта – журналіст Міклош Кун

Єлена Коломійченко:
Йорґ Гайдер – збурювач спокою в центрі Європи. Увечері в понеділок колишній голова ультраправої партії свободи у черговий раз викликав сум’яття у європейської та світової громадськості. 27 лютого Гайдер сказав, що не відмовляється від свого прагнення стати наступним канцлером Австрії, а ввечері 28-го оголосив про відставку з посади голови партії. Але Гайдер залишається в партії, залишається і на посаді губернатора провінції Каринтія. Пояснюючи прийняте рішення Гайдер сказав, що не хоче заважати роботі нового уряду країни, і не хоче, щоб через його присутність на чолі партії свободи Австрія зазнавала міжнародній критики й ізоляції. Йорґ Гайдер постав перед своїми співгромадянами в подобі такого собі "рятівника громадськості". І, як стверджують останні опитування громадської думки, якби зараз відбулися вибори, то Гайдер одержав би ще більше голосів, аніж у жовтні минулого року. Він, мені здається, має стовідсотковий політичний інстинкт, нюх, чуття, мабуть, таке ж, як у Бориса Єльцина. Він зробив крок назад, аби зробити стрибок уперед до канцлерської посади. Кермо влади у праворадикальній партії свободи із учорашнього вечора перебуває в руках Сюзанни Рісс-Пассер, котра зараз є також віце-канцлером Австрії. Якими ж будуть наслідки відставки Гайдера для ситуації в Австрії і для її стосунків із зовнішнім світом? У обговоренні цих питань беруть участь із Праги Єфім Фіштейн, із Відня Єлена Харітонова і з Будапешта Міклош Кун. Але перш ніж почати нашу розмову, я пропоную послухати запис: "Що за особистість Йорґ Гайдер"? – із цим запитанням я звернулася два тижні тому до лідера Ліберального Форуму Австрії доктора Гайде Шмідт. До 1993 р. вона була Генеральним секретарем партії свободи, і вийшла з неї, переконавшись, що за словами "ліберально-демократична", а саме так іменує себе партія Гайдера, ніякого лібералізму немає.

Гайде Шмідт:
Я гадаю, що Гайдер закоханий у самого себе і власні слова. Він – "нарцис". Він любить впливати і перебувати у центрі уваги. Я гадаю, що все його дії – це комбінація певної стратегії і певної акторської гри з однією єдиною метою – стати канцлером і здобути усю повноту влади. Все це тішить Гайдера, тим більше, що він вдається до свого таланту розважати усіх навколо.

Єлена Коломійченко:
Єлена Харітонова, як коментують цю подію австрійські газети, чи можна сказати, що зіграли свою роль акції протесту австрійської і європейської громадськості проти Гайдера?

Єлена Харітонова:
Внутрішні газети і телевипуски, загалом, кажуть приблизно те саме: Гайдер ще раз показав свою непередбачуваність, і тому навряд чи щось змінилося. Він буде продовжувати висловлюватися на свої улюблені теми, робити політичні піруети. І, як відзначають усі коментатори, він же ж залишився в Наглядовій Раді своєї партії, тобто в президії. Він навіть не пішов із керівництва, солідна і консервативна газета Ді Прессе, яка доволі спокійно коментувала дотепер усе, що відбувається, саме нагадує про те, що Гайдер у своїх книгах і коментарях називає себе рятівником батьківщини, і що він у цій якості нікуди і ні в яку відставку не пішов, а продовжує, цілком можливо, що продовжує свій рух нагору. Цікаво, що саме в такому ключі коментують цю подію соратники Гайдера, люди з його партії. Наприклад, міністр економіки Грассер просто захоплено говорив, що "Гайдер демонструє цим кроком свою безкорисливість і що він продемонстрував велич своєї особистості". Це й є підготовка риторики для звеличення "Рятівника Батьківщини". Відповідно протилежна реакція опозиції. Лідер партії "зелених" Ван Дер Беллен, як і лідер соціалістів Ґузенбавер ужили одне й те ж слово – "насмішка, глузування, Гайдер наче насміхається над усіма". Ван Дер Беллен каже, що цей вихід у відставку знущальний ще й тому, що Гайдер тим самим буде наче перебувати в опозиції, може казати усе, що йому заманеться і вільний від усякої відповідальності за дії уряду, за непопулярні реформи, які той збирається здійснювати.

Єлена Коломійченко:
Перша реакція з боку Європи і США – як виглядає цей тактичний хід Гайдера, з огляду на, що представники його партії залишаються в уряді?

Єфім Фіштейн:
Усі без винятку розцінюють його як тактичний, а не стратегічний. Гайдер, як він сам говорить, із політики не іде. Реакція в Європі розділилася на два типи. Перші – ті, хто висловлює обережне задоволення цим кроком, проте, підкреслює, що за діями Австрії будуть спостерігати й надалі, і що реакція буде визначатися її діями, а не словами Гайдера. Таку позицію займають насамперед Велика Британія, скандинавські країни і Німеччина. Інші – ті, хто вважає, що відставка Гайдера – трюк, викрут і навіть ляпас – до цих країн відносяться Франція і Бельгія, що, власне кажучи, і очолюють у Європі кампанію проти Австрії і проти Гайдера. Так, бельгійський міністр закордонних справ Луї Мішель, котрий нещодавно уславився своєю заявою про те, що "аморально їздити в такий час на лижах в Австрії", хоча потім він і узяв свої слова назад і заявив, що вони межують із несмаком, проте, зараз він знову охарактеризував відставку Гайдера як ляпас або плювок в обличчя Європі, спрямований на те, аби пом'якшити дії західних столиць. Міністр фінансів Франції Крістіан Соте сказав, що відставка Гайдера – це перемога "іншої Австрії", тобто демонстрантів, які протестують у Відні і, насамперед, соціалістів. Він підкреслив свою кревність із ними тим, що прийшов на засідання кабінету міністрів Франції з червоним метеликом – це символ демонстрантів а, водночас, символ Соціалістичної партії Австрії. Що стосується зовнішнього світу, то США обережно задоволені, а Ізраїль не приймає цей хід за чисту монету.

Єлена Коломійченко:
Питання Міклошу Куну: в Угорщині з особливою увагою стежили і стежать за розвитком ситуації в Австрії. Угорські офіційні особи із самого початку сумнівалися в доцільності санкцій, тих рішень про бойкот, які приймали країни ЄС, не раз казали , що партія свободи увійшла до уряду за підсумками демократичних виборів. Міклош, що говорять і пишуть в Угорщині сьогодні?

Міклош Кун:
В Угорщині достатньо різко відгукуються про Гайдера, незважаючи на позицію офіційних осіб. Про Гайдера судять за його висловлюваннями, а про австрійський уряд – за його учинками. Нещодавно в Будапешті відбулася зустріч міністрів закордонних справ Угорщини та Австрії. Частина преси поставилася до цього достатньо насторожено. Але й там угорський міністр заявив, що "ми будемо судити про Австрію за її вчинками". Але от що мені сьогодні запало в око – по-перше, що сьогодні спікер угорського МЗС відгукнувся про Гайдера доволі різко і сказав, що після його відставки по суті у Відні нічого не змінилося. А в той же час Віктор Орбан, прем'єр-міністр Угорщини, коли був в Україні, теж висловився дуже різко про Гайдера. З одного боку, він підкреслив, що Угорщині не загрожує прихід до влади ультраправих сил, а з іншого боку він сказав, що Гайдер звинувачує останнім часом Угорщину (у Гайдера чимало антимадярских висловлювань, він просто фізично не любить угорців) у тому, що вона не може вступити до європейських структур, поки рівень зарплати в Угорщині не підвищиться до їхнього рівня. "Як же може Гайдер порівнювати Угорщину та решту колишніх сателітів Москви, загалом кинутих в її обійми після 1945 р. і фактично зраджених Заходом у Ялті, з тими країнами, які уже багато років йдуть демократичним шляхом". Я не сказав би, що Угорщина стоїть на особливих позиціях. Просто, ми – суміжна країна і вимагати від Угорщини приєднання до бойкоту було б просто нерозумно.

Єлена Коломійченко:
Яка роль демонстрацій, численних дискусій і акцій протесту, які відбувалися у Відні упродовж останнього місяця. Як ви оцінюєте їхню роль у відході Гайдера з посади голови партії свободи?

Єлена Харітонова:
Ви знаєте, з одного боку кажуть про те, що це безумовно зіграло роль. і сьогоднішня газета Курір написала, що Гайдер злякався, бо не очікував такої різкої реакції проти нього особисто. Але, загалом, вірно це чи ні покаже тільки майбутнє. Я ще хотіла сказати, що зараз в Австрії усередині країни цікаве відчуття: з одного боку відчутно, як Гайдер і його люди наче дискредитують усю звичну і сталу тут структуру влади з усіма її інститутами. Таке відчуття, що партія Гайдера неначе висадила тут свій десант у вигляді міністрів і держсекретарів і вони замість того, щоб провадити державну роботу, приймати і розробляти різні закони, кружляють в карнавальних масках. Адже зараз саме час карнавалу. І от відбувається таке: міністр фінансів, наприклад, у першому своєму інтерв'ю називає парламент "театром, де цікаво, але несерйозно". Міністр закордонних справ два дні тому каже, що нема ніяких проблем із міжнародним бойкотом – "Ми тільки-но приймали прем'єр-міністра [правильно – Президента] Казахстану Назарбаєва і міністра закордонних справ Албанії". Або, наприклад, перший крок міністр юстиції – він купує собі службовий "Ягуар" – йому видалося мало "БМВ", яка була раніше. Далі виявляється, що він упродовж місяця жодного разу не зустрівся з вищими службовцями свого міністерства, і ні про що з ними не поговорив. І раптом учора разом із звісткою про відставку Гайдера, ми дізнаємося, що міністр юстиції, певне, теж піде у відставку – у нього проблеми зі здоров'ям, він потрапив у лікарню з особистісними проблемами. Таке відчуття, немов, як сказала мені сьогодні одна знайома жінка, університетський професор, триває дія роману Булгакова "Майстер і Маргарита". У неї таке відчуття, начебто раптом висадився кіт Бегемот із своєю командою і всіх оглуплює, і усе перетворює на фарс.

Єлена Коломійченко:
У дискусії про так званий "партійний максимум для членів уряду" (поясните, що це таке) Гайдер виступав проти представників своєї партії. Чи не можна в зв'язку з цим думати про якісь внутріпартійні колізії?

Єлена Харітонова:
Безумовно, ці колізії є, про це, до речі, сказав учора вночі лідер "зелених" Ван дер Беллен. Гайдер у такий спосіб і тут уникнув відповідальності. Партмаксимум – це те, що усі політики партії свободи не мали права отримувати більше як 60 тисяч шилінгів – це менше 5 тисяч доларів, але коли вони стали міністрами і закрутилися в цьому карнавальному відьомському шабаші, їм цього здалося замало, вони захотіли одержувати більше, і навіть Гайдер не зумів їх зупинити.

Єлена Коломійченко:
З іншого боку, він знову постав у подобі борця за справедливість і проти корупції. Прецедент з Австрією і міжнародною реакцією на представників ультраправої партії при владі в країні, яка є членом ЄС, як це може відбитися на майбутньому Союзу і процесі його розширення?

Єфім Фіштейн:
Я думаю, що це може відбитися тільки негативним чином. По-перше, я звик вважати, що крайніми бувають не тільки праві, але й ліві. Проте, здається, до числа європейських цінностей, які зараз захищають, відноситься і комунізм, адже в перших лавах борців із Гайдером йдуть ті країни, в урядах яких беруть участь комуністичні партії. По-друге, я помічаю певну відчуженість між франкомовними і німецькомовними країнами Європи. Це не моє особисте враження, це констатують газети. Якщо ви відкриєте сьогоднішні центральні газети Франції та Німеччини – Монд і Франкфуртер Алльґемайне, на першій сторінці в Монд ви прочитаєте: "У Німеччині спостерігається зростання евроскептицизму", – це, щоправда, пов'язано з евро, із слабкою позицією валюти, але й з настроями в Німеччині також.

Єлена Коломійченко:
Проте, канцлер ФРН Шрьодер начебто виступив у загальному хорі європейських політиків і не намагався пом'якшувати свої позиції щодо партії свободи і Гайдера.

Єфім Фіштейн:
Я кажу про реакцію у Франції на настрої в Німеччині. Певне, французька газета Монд має підстави для такої констатації. Та й усім кажуть, що стосунки між Німеччиною і Францією не такі, як були в період Міттерана і Коля, коли йшлося про "франко-німецьке весілля". У той же час центральна німецька газета Франкфуртер Алльґемайне називає в сьогоднішньому випуску реакцію на події в Австрії кумедною або сміховинною. Можна було б відмахнутися, але це ознаки того, що спостерігається наче поділ на два блоки – в одному Бельгія і Франція, а також деякі південні країни, хоча Італія поставилася до усього, що трапилося стриманіше, аніж Портуґалія. В іншому – скандинаво-німецькомовні країни. Мені здається, що події в Австрії висвітили, виявили тектонічні підземні напруженості в ЄС, які внаслідок послаблення евро можуть перейти у гостріші форми.

Єлена Коломійченко:
Міклош Кун, ваша країна прагне в ЄС, усе для цього робить, заручилася підтримкою ЄС у тому сенсі, що в 2003 р. вона повинна увійти на правах повноправного члена в ЄС. Чи змінилися для неї обставини в зв'язку з тим, що відбувається в Австрії та навколо неї?

Міклош Кун:
Для Угорщини це, звичайно, погано за будь-яких обставин, як у відомому прикладі про шлях витязя – підеш праворуч – погано, і ліворуч – теж погано. Гайдер і почасти новий австрійський уряд виступають проти швидкого вступу Угорщини в будь-які європейські структури. Під різними приводами, хоча Гайдер уже кілька разів міняв свою позицію і висловлюється тепер не так різко, відбувається дуже значний тиск. Це – один бік медалі. Інший бік медалі – це роз'єднання угорського суспільства. Той дуже скромний консенсус, що у нас існував, теж починає розпадатися. Частина наших лібералів і посткомуністи гуртуються навколо боротьби з так званими угорськими проявами "гайдеризму". Такі прояви є лише в ультраправих партій, як-от у партії Іштвана Цурки, що представлена в парламенті, але під час виборів ледь-ледь набрала 5 відсотків. Цурка це не Гайдер у сенсі свого впливу, а сьогодні він виступив по угорському телебаченню і потрапив пальцем в небо – він став захищати Гайдера, була прогайдерівська демонстрація його прихильників біля посольства Австрії в Будапешті, а коли журналіст запитав Цурку, а як бути з антимадярскими проявами партії Гайдера, Цурка дуже зніяковів і сказав, що Гайдер, у першу чергу, звичайно, стоїть на проавстрійських позиціях. Загалом, мені здається, що усе, що відбувається, дуже погано для Угорщини у всіх відношеннях.