Славомір Вятр

Політична культура в Середній Европі.

Чи існує політична культурна ідентичність у переході від Сходу до Заходу?

Однією з найважливіших умов суспільних зв’язків у державі є політична культура його громадян. Аналізуючи культурні аспекти політичних зв’язків, треба враховувати норми і вартості різних сфер життя. Культурні зразки є продуктом історичного процесу розвитку. Цей процес формують різні елементи, які залишають довготривалі сліди в суспільній свідомості. Зразки, які є продуктом історичних процесів, впливають на сучасну поведінку в індивідуальному та колективному колі. Політичні зразки детермінують норми поведінки, які діють не лише в межах політики. Тому при дослідженні питання про культурні аспекти політичних зв’язків, ми повинні брати до уваги те, що політичні явища пов’язані не лише з процесами здійснення влади. Політична культура є виразом певних загальних властивостей певного суспільства, які існують у всіх сферах суспільних зв’язків. Вона також є тим елементом суспільних зв’язків, який є причиною того, що у світі немає двох ідентичних соціополітичних систем. Навіть, якщо були спроби реалізувати універсальну систему, то вони за різних культурних умов зрештою створили різноманітні мутації.

Отож, коли ми вживаємо поняття політичної культури або культурних умов соціоекономічного і соціополітичного розвитку, то розуміємо, що політика є не лише формою поведінки на противагу до існуючих проблем і ситуацій, але і відображенням певних, відносно тривалих диспозицій, які знову і знову виявляються у різних колективних та індивідуальних манерах поведінки. Введення цього поняття в аналіз політичної системи, в аналіз зв’язків між політикою та економікою показує, що визнається значення загальних властивостей нації, які існують у всіх галузях суспільного життя. Політична культура складається із зразків індивідуальних поведінок та орієнтацій членів політичної системи щодо політики. Вона є суб’єктивною основою політичної поведінки, яка надає їй певного значення. Отже, така концепція політичної культури втілює такі компоненти знання політичного життя або емоційне ставлення до нації, до держави та інших великих суспільних груп, в яких живе особа. До цих компонентів входить і певна система вартостей. При такому формулюванні поняття політичної культури охоплює всю сукупність політичного життя, бо ця культура стосується держави, нації, її історії та соціополітичної системи.

“Світ культури”, писав польський соціолог Флоріан Зканецкі, – “це світ вартостей, які можна трактувати, як перманентні факти людського досвіду”. Система вартостей, на якій ґрунтуються способи поведінки людей, великих та маленьких суспільних груп, проявляється переплетіння минулого, сучасного та майбутнього. Людський досвід випливає з конкретного історичного поступу. Останній будується виходячи з засади, що жодна ґенерація, жоден індивідуум не будує свою систему вартостей у вакуумі. Системи вартостей мають свої корені в конкретному досвіді, а саме як в інтелектуальній, так і матеріальній та біологічній сферах. Здійснення різноманітних колективних та індивідуальних потреб завжди і всюди відбувалося за конкретних матеріальних, біологічних і суспільних умов на базі певних зразків поведінки і суспільних норм.

Поступовість розвитку індивідуальних та колективних потреб і поступовість матеріальних, біологічних та суспільних умов здійснення цих потреб творять конкретний потенціал “... досвіду”, отже, теж певну спадщину систем вартостей. Це не означає, звичайно, що ці вартості залишаються незмінними. Вони змінюються за різних умов більш або менш радикально, адже вони завжди мають історичну основу у формі конкретних індивідуальних досвідів. Це також стає причиною того, що зміни, тобто переміна системи вартостей, треба визнати як поступовий процес. Культурна поступовість стосується не лише форми, в якій вона знаходить свій вираз, але і змісту, який вона втілює. У процесі, як він тут був описаний, залишається багато місця для діяльности різноманітних мітів. Кожне суспільство, кожна група, кожне соціальне оточення і кожна окрема особистість вибудовують поряд з існуючою, справжньою дійсністю світ мрій, світ, який базується на вартостях, які визнані позитивними. Уявлення про цей світ складається із спрощеного та ідеалізованого розуміння своєї власної природи, яка проте часто суперечить баченню нас іншими.

Втеча в такий світ є тим більше цікавою, чим менше реальний світ задовольняє бажані вартості. Чим сильніше оцінки різних суб’єктів формуються силою уяви, тим критичнішими стають ці суб’єкти. Міти і стереотипи, як компоненти політичної культури творять один з елементів успадкованої суспільної свідомости. Не відповідаючи на запитання, чи мав рацію Сорель, коли сформулював тезу про детерміноване значення міту, який рухає маси, треба констатувати, що міт є важливим елементом свідомости. Кожний міт спрощує світоглядні ідеали до зразкових ситуацій у міжлюдських стосунках у формі і мові, які зрозумілі так званому середньому громадянинові. Отже політичний міт є, отже, спонтанним уявленням про те, як має бути, і про його протилежність, тобто заперечення, про справжній стан, може функціонувати і як світогляд. У деяких ситуаціях міт може навіть з’являтися у формі проґрамних уявлень.

У кінці загальної рефлексії на політичну культуру можна би було поставити запитання, чи проблема культурної ідентичности реґіону сама не є мітом? Чи географічна близькість діє сильніше, ніж культуротворчий елемент, чи інші історичні передумови? На ці запитання я б відповів – “ні”. При аналізі культурної ідентичности Середньої Европи у контексті політичної культури постає запитання, чи взагалі можна обґрунтовано говорити про політичну культуру реґіону? Я маю сумнів, чи таке формулювання проблематики може бути плідним. Проте, і це без сумніву, обґрунтовано, шукати спільне і відмінне у політичних культурах суспільств реґіону. Спільне може бути продуктом подібних історичних передумов і процесів розвитку суспільств заданого реґіону. Історичні первні розвитку народів Середньої Европи не є, як відомо, однаковими. З політично-культурної перспективи я б замість географічного фактора виділив зовсім інший. Можна виявити певні подібності у властивостях політичної культури народів так званих природних районів. Від Польщі на півночі через Чехословаччину та Угорщину до західних реґіонів Юґославії на півдні простягається поле, в якому можемо знайти численні культурні паралелі.

Генезу цієї культурної подібності треба шукати в подібних історичних передумовах та у факті, що суспільства цих країн розвивалися на межі двох типів культур – західного та східного. Це залишило політичні сліди в їх суспільній свідомості і політичній культурі.

На народи прикордонних областей впливали обидва типи культури. Вони принципово відрізнялись в суспільному сприйнятті держави та політичної влади. На Сході держава була найвищим авторитетом і найбільшою вартістю, у західних цивілізаціях, крім держави, були ще й інші авторитети, наприклад, церква. Відносини держави і церкви є одним з найсенсаційніших прикладів відмінних політичних і культурних відносин у суспільстві. У той час як на Заході стосунки між державою і церквою знайшли свій вираз у певній формі автономії і взаємного визнання обох авторитетів, у східній моделі культури церква була підпорядкована найвищому авторитету держави і монарха.

Другим важливим елементом обох протилежних культурних моделей було ставлення до індивіда, що пізніше знайшло своє відображення у правах людини і громадянина. У західній культурі індивід у процесі розвитку досяг певної автономії щодо держави. У східних культурних моделях панування державного авторитету поширювалися і на стосунки між державою та громадянами.

Те, що країни так званих природних областей не можна однозначно віднести ні до західної, ні до східної культури, можна пояснити історичними процесами розвитку. У XIX сторіччі, тобто в період консолідації сучасних національних суспільств та держав Західної Европи, народи цих прикордонних областей належали до мультиетнічних держав і за винятком однієї частини Польщі, до монархії Габсбурґів. Остання в період формування національних держав була виразом єдности Середньої Европи, особливо тієї частини, яку ми тут позначили як природну область.

Перша світова війна не лише зруйнувала єдність реґіону, яку втілювала монархія Габсбурґів. Розпад монархії звільнив шлях для нової Европи, в якій виникли глибинні політичні та соціальні конфлікти. Після другої світової війни весь реґіон, за винятком Австрії, потрапив під політичний, ідеологічний та культурний вплив Сходу. Розвиток соціалістичної формації цього періоду можна охарактеризувати як спробу розвитку універсальної суспільно-політичної та економічної моделі. У галузі культури ця тенденція виявляється у переважанні соціалістичного реалізму.

Проте розвиток в окремих суспільствах не був однотипним і стикався з різними перешкодами. Результатом цього стала низка різних типів розвитку, які були зумовлені культурними традиціями окремих країн. Кризи в Польщі, Чехословаччині та Угорщині мають свою специфічну культурну генезу. Звичайно, перебіг криз, виявляє відмінності політичних культур суспільств та еліт цих країн. Положення на межі між “східною” і “західною” культурами привело до вироблення зразків поведінки, які не завжди відповідали вимогам реального соціалізму. Вірогідно, що ця культурна база так само мало відповідала б вимогам західного демократичного розвитку. Хоча незаперечним є те, що існує для цілого реґіону спільна історична база політичної культури, це не означає, що існує справді культурна ідентичність, яка охоплює весь реґіон. Існують тенденції, в яких маніфестується спільний досвіди реґіону. На цій основі твориться спільна політична культура еліт, причому тут і офіційна культура і неофіційна антикультура черпають з того самого джерела соціального і політичного досвіду.

Також і історична база політичної культури реґіону є спільною лише в загальних рисах. Натомість для кожної країни впродовж століть виникли різні соціальні та економічні стереотипи її розвитку. Так, у випадку Угорщини та Польщі можна говорити про культурну перевагу аристократії, тоді як у випадку Юґославії або Чехословаччини домінуючими стали дрібнобуржуазні або селянські культурні зразки. Політична перевага певних суспільних груп виявилась у створенні різноманітних культурних зразків та систем вартостей. Культурні відмінності часом досить сильно виражені, що й проявляється у різних стереотипах колективної поведінки у кризових ситуаціях. В історичному аспекті ці відмінності виявляються у різному ставленні до визвольних війн XIX ст. або до опору під час другої світової війни. Також і інтенсивність національної державної індентичности відрізняється у своєму символічному виразі. У результаті неоднорідність реґіону виражається в існуванні неґативних стереотипів про сусідній народ.

З уваги на численність доказів неіснування спільної політичної культури реґіону виникає запитання, чи спільності історичного розвитку після другої світової війни дають змогу зробити висновок, що існує певна спільна культурна ідентичність чи, може, вона є в стадії формування. Принаймні з певністю можна говорити, що в цьому спільному для всіх реґіоні існують і певні спільні інтереси, які ведуть до його конверґентного розвитку. Проте це ще не дає права говорити про культурну усвідомлювану однорідність усього цього реґіону.

Переклад Софії Онуфрів


ч
и
с
л
о

9

1997