|
Генрик ЯнковськийКримські татари і ногайці у Туреччині
Стаття подана у скороченій версії, редактор скороченої версії Г. Бекірова Ця стаття є коротким
звітом про польові дослідження, виконані в періоди з 31 серпня по 30 вересня
1997 року і з 13 червня по 7 липня 1998 р. у Туреччині, в районах, які
населяють кримські татари й ногайці. Стаття містить замітки про татарське і
ногайське населення, мовні варіації, цифрові дані,
статистичні розподіли і деякі інші аспекти етнічності
й культури. ІСТОРИЧНА СПРАВКА Як відомо, зв’язки між
Кримом, з ордами, і Туреччиною, від якої вони були більш-менш залежні, були
тісними впродовж сторіч. Турки переселялися до Криму,
де вони осідали в південній прибережній частині півострова, у свою чергу,
багато хто з татар їхав до Туреччини для отримання освіти, або у пошуках
притулку. Масова еміграція
почалася після анексії Криму Росією в 1783 році. За оцінками Фішера (1978:
78), у 1783-1784 роках батьківщину покинуло приблизно 8000 кримських татар,
услід за якими в 1785-1788 роках поїхало ще 100000. Наступна велика хвиля
еміграції відбулася у 60-х роках XIX століття, коли емігрувало 181177 осіб (Секірінський, 1988: 91). Це тривало до
революції і проголошення утворення Совєтського Союзу. За комуністичного
режиму, в 1918-1941 роках, лише невеликій кількості кримськотатарських
землевласників було дозволено залишити країну як небажаним елементам, але
невідомо, скільки людей врятувалося втечею з Криму, перетинаючи кордон
нелегально. На основі різних даних, Сель (Sel)
(1996: 12) вважає, що кількість біженців у 1785-1800 роках склала приблизно
500000 осіб. Він повідомляє, що в 1815, 1818 і в 1829 роках Крим залишило ще
200000 осіб, слідом за якими в 60-х роках XIX століття поїхало ще 227627
емігрантів. Його дані перевищують цифри ніж ті, що наводить Секірінський. Кримські татари їхали
до Туреччини або прямо через море, або через Добруджу – область, що зараз
входить до складу Румунії та Болгарії. Не всі біженці осіли в Туреччині, деякі
залишилися у Добруджі. Станом на сьогодні
приблизно 45000 кримських татар і стільки ж турків живуть у Румунії (Янковскі, 1991: 81). Улькюсал
(Ulkusal) (1987: 25) подає цифру 150000 турків
і кримських татар, але не уточняє періоду, а також при оцінці враховує
болгарську частину Добруджі, про яку немає інформації, якій варто довіряти. У більш ранніх
дослідженнях представлені або оціночні дані, або дані, зроблені на основі
російських документів, отже висновки, що містяться в них, не можуть вважатися
цілком точними. Нещодавно історики почали залучати документи Османської
імперії; так, наприклад, Сайдам (Saydam)
досліджував період 1858-1876 років (після Кримської війни), а Еркан (Erkan) вивчав наступні
(1878-1908) роки. Кримські татари і
ногайці мають багато спільних рис, і неможливо провести чітку межу між цими
двома етнічними групами. Дуже повчальною є їхня власна, досить поширена думка,
що ногайці утворюють особливу етнічну групу всередині татарського етносу, як це
спостерігається в Криму і в Добруджі. Звісно, з цього питання
є й інші міркування. З одного боку, деякі кримські татари, що відчувають себе
більшою мірою турками, ніж татарами, заперечують зв’язки з ногайцями і їхньою
мовою, наполягаючи на тому, що останні відрізняються від них, а їхню мову їм
важко сприймати. З іншого боку, деякі
ногайці, навіть і усвідомлюючи тісні зв’язки з кримськими татарами і подібність
їхніх мов, заявляють, що вони не мають нічого спільного з Кримом, а є вихідцями
«з Москви», «з Кавказу», «з Волги» або «з Кубані». Проте яким би не було
їхнє етнічне коріння, історичні події останніх століть звели ногайців і
кримських татар разом. Парадоксально, але навіть уїдливі зауваження на адресу
протилежної сторони свідчать про їхні тісні взаємини. КРИМСЬКОТАТАРСЬКЕ
НАСЕЛЕННЯ ТУРЕЧЧИНИ НА ЦЕЙ ЧАС Надійні дані щодо
чисельності кримськотатарського населення у Туреччині відсутні. Активісти «Емель» подають цифру 6 мільйонів, тоді як Сель говорить про
«принаймні 4-5 мільйонів» (Sel 1996: 12). Ці цифри – є лише оцінковими. Кримські татари розраховують їх, узявши 1
мільйон емігрантів за основу і збільшивши цю цифру пропорційно
народжуваності впродовж останніх століть. Аналітики, які ретельно підходять до
цього питання, вважають, що ці цифри завищеними. Регіоном найбільш
компактного проживання кримських татар є провінція Ескішехір.
Кримськотатарські активісти повідомляють, що підрахувати кількість
кримськотатарського населення тут, як і в цілому по Туреччині, складно,
оскільки дані офіційного перепису не включають інформації щодо чисельності
національних меншин. Вони говорять, що чисельність кримських татар у провінції
може становити приблизно 150 тисяч осіб, включно з тими, хто проживає в столиці
провінції. При цьому вони підкреслюють, що ці цифри є дуже приблизними. На цей час татари в
провінції Ескішехір населяють 33 села. Іншим районом
компактного проживання татар є Полатли (11 сіл). Ногайці живуть у 7
селах на берегах озера Туз Гьолю. Два з 33 сіл у
провінції Ескішехір також населені ногайцями, однак
тут вплив татарського населення відчувається набагато сильніше, ніж у районі
Туз Гьолю. Окрім того, є ще
декілька районів, де татари проживають у двох-трьох селах або в окремих міських
кварталах, а також у декількох ізольованих поселеннях. У зв’язку з
продовженням процесу міграції з сіл до великих міст і зростаючим відтоком
населення з сіл татари розсіюються по країні. У такий спосіб, це трактується як
дезінтеграція, і навряд чи варто очікувати появи нових місць компактного
проживання. Звичайно, представники
старшого покоління намагаються підтримувати між собою стосунки, але сформований
спосіб життя неминуче буде втрачено. Другим районом
компактного проживання татарського населення є Полатли
в провінції Анкара, який складається з 11 сіл. ЕТНІЧНІСТЬ ТАТАР У ТУРЕЧЧИНІ Населення, включене до
мого дослідження, може бути поділене на кримських татар, ногайців і циган.
Кримськотатарське населення серед них найчисельніше. Самі вони називають
себе татарами, тобто «мен татарман»
(«я татарин»), а свою мову – «татарджа» (татарською).
Вони переїхали до Туреччини з Добруджі або з Криму. Лише невелика кількість
людей прибула до Туреччини з інших країн, наприклад, знайшовся один колишній
військовослужбовець німецької армії, що приїхав з Німеччини. Безвідносно до
місця походження і проживання більшість із них вважає себе «татарами» або «кримцями» і розглядає самих себе як одну націю. Тільки
небагатьом із них більш важливо бути «турком» у широкому значенні цього слова. Що стосується ногайців,
то існує відмінність між ногайським населенням Ескішехіра
і населенням Туз Гьолю. Перша група не
відрізняється від татар ні лінгвістично, ні антропологічно,
при цьому монголоїдні ознаки можна спостерігати як у татар, так і у ногайців.
Швидше за все, вони відрізняються від татар тим, що ті називають їх ногайцями і
самі звуть себе так само. Жодних значних соціальних відмінностей між ногайцями
і татарами тут немає. Друга група – інша. Що найважливіше, то це їхня особлива,
окрема етнічна самосвідомість. Надто ж цікаво те, що, попри схожість мов,
тісних соціальних зв’язків тут не вбачається. Взаємини між татарами і
ногайцями не зазнали впливу національного чинника. Відсутні прояви принизливого
або образливого підходу. Становище циган, які
живуть переважно в Алпу, є дещо іншим. Вони
проживають в окремому районі цього містечка. Коли вони розмовляють зі
сторонніми про себе, то представляються татарами. Татари попередили мене,
щоб я не називав їх циганами, тобто словом, яке для них нібито неприйнятне.
Цигани й татари підтримують ділові стосунки, але зазвичай не запрошують одне
одного на урочистості й дружні зустрічі. Проте відносини між обома етнічним
групами є загалом хорошими. Татари заохочували мене йти до циган і говорити
саме з ними, оскільки вважається, що саме у циган татарська мова збереглася особливо добре. МОВА Населення, яке
досліджується, може бути описане як лінгвістично гомогенне усередині
вищезгаданих груп. Розмовні мови ескішехірських татар
і ногайців суттєво між собою не відрізняються. Однак мова поетичних
творів, створених ногайцями, має виражені риси ногайської мови. Ногайські риси
найбільш очевидні в повсякденній мові ногайців із Туз Гьолю. Сьогодні більшість із
цих людей білінгвальні. Тільки старші люди говорять,
що у них рівень володіння турецькою мовою невисокий, проте насправді вони
цілком пристойно спілкуються турецькою. Татари поступово переходять із
татарської на турецьку. Комунікативна ситуація
є типовим прикладом мовного переходу. Покоління
дідусів і бабусь володіє рідною мовою найкраще. Вони зазвичай говорять
татарською між собою і зі своїми дітьми. Їхні діти – це покоління 40-50-річних
і старших, багато хто з них вже на пенсії, вони надають перевагу турецькій,
окрім тих випадків, коли звертаються до своїх батьків, з якими переважно
говорять татарською. Їхні ж власні діти й онуки говорять лише турецькою як у
бесідах між собою, так і зі своїми батьками, використовуючи лише деякі
татарські вирази (вітання і назви страв), хоча багато хто з них розуміє
татарську. Реально все залежить
від місця проживання сім’ї, від того, як багато часу члени родини проводять в
селах у період відпусток і канікул тощо. Слід зазначити, що навіть ті прабабусі
й прадідусі, чиє знання турецької обмежене, прагнуть
говорити з молоддю турецькою мовою, пояснюючи це тим, що вони не хочуть, щоб
татарський акцент так чи інакше заважав їм у навчанні. Звичайно, мовні переваги залежать від соціальних факторів. Люди, що
здобули освіту, більш асимільовані, ніж торгівці, ремісники або робітники.
Тільки деякі з них вважають, за краще говорити татарською. Я зустрів лише
декілька сімей, де мовою спілкування була татарська. Члени цих родин зазвичай
звертаються до інших татар татарською мовою, окрім наймолодших із них, які у
розмовах з однолітками користуються турецькою, не спілкуються татарською мовою
і ледве її розуміють. Жоден із татар,
враховуючи вчителів, не робить жодних зусиль, щоб зупинити або повернути назад
цей мовний перехід. У країні немає ні шкіл,
ні будь-яких інституцій, де б викладали татарську мову. За таких умов ніхто не
бачить потреби в тому, щоби подумати про підручники, словники або інші засоби
навчання мови. Як результат,
татарською розмовляють тільки в домашніх умовах і лише люди старших поколінь. Ця мова не має жодних
письмових стандартів. Перехід на турецьку мову є добровільним і не нав’язаний
будь-яким політичним вибором. Татари говорять, що у них немає іншої
альтернативи і що вони не хочуть, щоб їхні діти відчували будь-які труднощі в
професійній сфері, як це колись було з ними самими. За інформацією Байяра і Байяра (Bayar, Bayar), люди залишають
села, щоб їхні діти могли відвідувати кращі школи. Зараз це не просто вибір,
але й вид «обов’язку», оскільки у зв’язку з від’їздом представників молодого
покоління школи закриваються. Ніхто не шкодує про це, тому що, як
повідомляється, стандарти викладання в сільських школах є дуже низькими. Після
отримання освіти молоді татари і ногайці не повертаються до своїх сіл. Кримськотатарська і
турецька мова схожі між собою, особливо в сучасній ситуації, коли турецька
мова, як більш престижна, домінуюча мова, всебічно впливає на
кримськотатарську. Під час бесіди
дозволяються й зустрічаються будь-які види переходу з однієї мови на іншу.
Такий перехід може бути обмежений одним словом, фразою, реченням, але може
включати і більш розгорнену думку. Є численні кальки з турецької мови, як
семантичні, так і прагматичні. Татарська мова з мінімальним впливом турецької
зустрічається в мовленні представників старшого покоління, яке не перебуває під
впливом телебачення, і людей, що не говорять турецькою мовою. У селах немолоді
татари звертаються до місцевих нетатар татарською, і
ті їх цілком розуміють, а деякі навіть відповідають татарською. Татарською
мовою прийнято звертатися і до незнайомої людини, після того, як з’ясується, що
він (або вона) – татарин (татарка). Подібні підходи спостерігаються також і в
ногайців. Загальноприйнятою є
думка, що сьогоднішня кримськотатарська мова надто сильно відрізняється від
цього місцевого діалекту. Непоодинокими є випадки нерозуміння цієї мови. Татари
говорять, що найкраще татарська мова збереглася в
Добруджі, де на неї не впливали ні російська мова (як було в Криму), ні
турецька (як у Туреччині). Звичайно, ця думка
певною мірою примарна, хоча правдою є те, що у минулому міграція з Криму до
Добруджі відбувалася з північної та центральної частини півострова (і району
Керчі), де розмовна мова абсолютно відрізняється від мови південної частини
Криму. Якщо говорити коротко,
то мовний перехід – це явище сьогоднішнього дня і
неминучий процес. Він торкається всіх сторін повсякденного життя й людської
діяльності. Залишки татарської мови
існуватимуть так довго, як і сліди власне татарської культури (питання
обговорюється в наступних розділах), наприклад, татарська кухня. Існування
татарської мови може продовжитися в піснях, прислів’ях і приказках, а також у
сценічній діяльності. КУЛЬТУРА Попри швидку
асиміляцію, татарське село відрізняється від турецького. Ці села не мають
стандартного планування, деякі нагадують кримські поселення; унікальним є село Шерефіє, яке імітує планування сучасного кримського села. Присадибні ділянки дуже
великі і завжди обгороджені, житлові приміщення та присадибні споруди – великих
розмірів. Корівники відокремлені від житлових приміщень. Проте, будинки
побудовані з тих самих матеріалів, що і житла турків, тобто з необпаленої
цегли, і мають земляні або черепичні дахи. Інтер’єр і внутрішнє
облаштування багатьох будинків не відрізняються від турецьких. Національний
одяг не зберігся. Люди носять те, що є в країні. Деякі татарські жінки носять
паранджу, однак звичай ходити з покритою головою дуже поширений, особливо серед
немолодих жінок. Татари розповідали мені, що їхні діди привезли з собою
сільськогосподарські знаряддя, машини і технології, раніше тут невідомі, і
навчили місцевих жителів садити й вирощувати нові культури. Татарська кухня
відрізняється від турецької. Турки готують багато випічки та інших страв із
тіста, що, ймовірно, пояснюється слов’янським впливом у Криму і румунським у
Добруджі. Татарська кухня, схоже, є одним із найстійкіших і навіть експансійних проявів татарської культури. Страви татарської кухні
пропонує низка ресторанів і барів Ескішехіра, і ці
страви є дуже популярні. Напої у татар такі ж, що і в турків. Турецький йогурт
вони називають «къатыкъ»,
а розведений водою йогурт – «айран» або «джазма». Чай
готують і подають у турецькому стилі, за винятком ногайців із Туз Гьолю, які п’ють справжній ногайський чай із чаш, що
звуться «ногъайсай» або «аякъсай». Незважаючи на зникнення
національних культурних традицій, багато хто з немолодих татар пам’ятає
характерні татарські пісні – чини. Цей вид частівок в
основному вимовляється або співається дівчиною і хлопцем у формі діалогу, але
також їх можуть виконувати і люди старшого покоління, зокрема, на святкуваннях,
зустрічах, урочистих церемоніях або просто задля розваги, з інших причин.
Зазвичай починає хлопець, а дівчина відповідає. Порівняння місцевих аудіоматеріалів із записаними в Криму, Узбекистані та
Добруджі показало, що більшість римованих текстів є ідентична, хоча мої інформатории говорили, що чини були придумані талановитими
виконавцями; Іншим жанром усної
народної творчості є загадки, татарською «тапмаса», ногайскою «чумакъ». Майже забуті
чарівні казки (татарською «масал», ногайською «ертегі») та епічні історії – дестани.
Мені вдалося записати короткі уривки епічних поем тільки у трьох виконавців у
містах Полатли, Іліджабаши
та в Ескішехірі. Також рідкісними є мане – форма,
типова для південного Криму, результат турецького запозичення. Очевидним є те, що
татарська літературна традиція, що існувала тут упродовж століть, нині зникає
одночасно зі швидкими змінами в житті, міграцією і внаслідок інтенсивних
контактів зі стандартною турецькою культурою. Окрім старих людей, що
становлять нині основне населення сіл, багато родин веде «подвійне життя».
Найпоширенішою моделлю є, ймовірно, така: середнє покоління живе в селах
навесні, влітку і восени, оскільки о цій порі року є робота на полях. Діти
приїжджають в село тільки на літні канікули і повертаються до міста у вересні,
коли починаються заняття в школах. У місті вони перебувають разом зі своїми
дідусями і бабусями, які за ними наглядають. Безумовно, короткі взаємні візити
відбуваються часто, особливо якщо відстань між селом і містом невелика. Узимку
ж татари, що не тримають худоби, виїжджають до міста і повертаються в село
тільки навесні. Зараз багато татар має
хорошу освіту. Серед них є лікарі, інженери, юристи, бізнесмени, представники
інших професій. Інтелігенція і фінансово благополучні родини не відокремлюють
себе від інших татар, багато хто з них надає допомогу тим, хто її потребує.
Повага до старших є загальним правилом. Окрім загальних причин скорочення
сільського населення, є і специфічні причини. Вважають, що виживуть
лише ті села, де вирішена проблема поливу рослин. Хоча селяни і скаржаться на
те, що робота поливальних машин обходиться дуже дорого, вони отримують хороший
прибуток. Інші татарські села не мають іншої альтернативи, ніж зникнення. Татари і ногайці є
мусульманами-сунітами. В Ескішехірі у них є імам
татарського походження, але в мечеті він не говорить кримськотатарською, навіть
проповіді читає турецькою. Мене також познайомили
з імамом-ногайцем, однак я не мав можливості побувати на його службі. Тому я не
знаю, якою мовою він послуговується при богослужінні на додачу до арабської,
яка є традиційною мовою обов’язкової молитви. Інші імами були турками, один –
курдом. Татари, що живуть у
селах, займаються сільським господарством, але лише небагато з них тримає
худобу. Видається, що вівчарство більш поширене серед ногайців, ніж серед
татар, але вівчарями зазвичай є туркмени. На відміну від турецьких і курдських
жінок, татарки на полях не працюють. Я зустрічав небагатьох
татар, які беруть на роботу нетатарських жінок. Татари говорили мені, що для
татарина було б ганьбою, якби його дружина або родичка працювали на полі. Разом
із тим, у жінок завжди є багато хатньої роботи. А от серед татаромовних
(кримських) циган узагалі немає таких, хто займався би сільським господарством.
Одні говорили, що заробляють на життя ремісництвом, від інших я дізнався, що
вони працюють торговцями на лотках. Гість, запрошений до
будинку, обідає разом із головою родини, хоча при цьому присутні й інші члени
сім’ї. Після обіду всі члени сім’ї, чоловіки та жінки, п’ють чай або напій під
назвою «джазма». Поза межами будинку
дотримуються турецьких звичаїв. У більшості сіл є кав’ярня, яку відвідують
тільки чоловіки. На весільних урочистостях чоловіки й жінки сидять і танцюють у
дворі окремо. Люди похилого віку сидять і розмовляють усередині будинків, а
наймолодші (неодружені й незаміжні) танцюють разом. Однак, коли в селі Ешильдон я захотів піти і поглянути на них, мені на те
сказали, що так не прийнято. Турецька горілка «раки» подається на весільному торжестві
тільки за бажанням нареченого. У кав’ярнях міцні напої не подаються. Що стосується
сільського населення, то татари і ногайці одружуються відповідно з татарськими
і ногайськими дівчатами, хоча зустрічаються шлюби і з турками. Укладають також
шлюби й між татарами і ногайцями, але немає випадків шлюбу з циганами і
курдами. Ґрунтуючись на усних повідомленнях, ми можемо сказати, що раніше
змішані шлюби були рідкістю. ТАТАРСЬКІ
І НОГАЙСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ Головною татарською
організацією є «Кирим Тюрклері
Кюльтюр Ярдимлашма Дернегі» (Асоціація культури і взаємодопомоги кримських
тюрків). Асоціація має місцеві відділення по всій західній і центральній
Туреччині. Крім цього, є дві
організації, відомі за журналами «Емель»
(«Прагнення») і «Кирим», які видаються цими
організаціями. Очевидно, що перший із них більше концентрується на Криму, тоді
як другий більше уваги приділяє проблемам інших тюркських народів, перш за все кипчакських, таких як волзькі татари, башкири, кумики,
карачаївці, балкарці, ногайці, казахи і киргизи. Між журналами «Емель» і «Кирим» є чимало
розбіжностей політичного характеру. Проте обидва
угруповання однаково розглядають Крим як свою Батьківщину, і багато їхніх
активістів вважають повернення на Батьківщину своєю головною метою. Вони
ретельно відстежують події в Криму, підтримують зв’язки з кримськими татарами і
підтримують кримські організації. Ногайці
організували в Анкарі асоціацію під керівництвом Джелялеттіна
Ербая, однак згодом вона була розпущена, а замість
неї створена нова організація, головою якої став Муса Юнал. |
ч
|
 |
|