Мартін БуберГебрейство та людствоНародові, котрий вільно, повноцінно, надійно існує на власній землі, не обов’язково потрібно, щоб кожна окрема особистість відчувала свою приналежність до нього; бо ж чи відчуває це людина, чи ні – вона все одно непорушно і відвічно зв’язана зі своїм народом природною участю в його діяннях та мисленні, мовою та звичаями. Але зовсім інакше виглядає справа з народом, який позбавлений вільного та самостійного існування: тут особистість не належить відвічно до спільноти, вона ще повинна увійти в неї; свідомість своєї приналежності виховує в людині дійсну приналежність; прагнення до сумісного життя та спільної праці стає остільки сильнішим, оскільки глибше вона усвідомлює неповторність своєї особистости, таємницю своєї унікальности та усвідомлює те, що саме вона, а не хто інший, покликана прислужитись цьому народові. Те ж саме можна сказати і про зв’язок народу з людством. Народ, що займає у світовій спільноті своє особливе, стабільне місце, чітко визначене країною, мовою та формами життя, може і не застановлятися над своїм значенням для людства. Реалізовуючись у світі, він вже прислуговується людству і не потребує подальших доказів свого права на існування. Цілком інакше виглядає справа з гебрейським народом, який ще тисячу років тому втратив власне природне місце і не має більше природної спільности мови і способу життя, народом, що постійно стикається з питанням про доцільність і виправданість свого існування – питанням, що виходить з його власного нутра. І тут необхідно застановитись над тим, що ж є в цьому народі унікальним і вічним. Застановитись над тим, яка ж відвічна частка людської душі, яка ж визначальна форма людської душі реалізувалась у гебрействі чистіше, сильніше, дієвіше і повніше, ніж в будь-якому іншому народі; і чим є ця відвічна частка і ця визначальна форма для людства: чому людству потрібне гебрейство і чи у всі часи воно буде потребувати його як найбільш яскраве втілення і як найбільш повне вираження одного з основних і найвищих духовних прагнень. Мова йде про щось більше, ніж про долю одного народу і його духовні вартості: мова йде про загальнолюдські та буттєво визначальні для людства речі. Щоби усвідомити це, ми маємо уявити собі проблему гебрейства у всій її глибині і заглибитись в неї аж до дна – до тої основи, де з протиріччя народжується вічне. Тому що така вже природа і доля гебрейства: найвище в ньому пов’язане з найнижчим і його світлі прояви – з ганебними. Гебрейство не тільки неоднозначне: воно переповнене різними протиріччями. Це полярний феномен. "Справедливо одне: мартопляс і природний чоловік; чутливий до прекрасного і ворожий щодо нього; ласолюбний і аскетичний, пройдисвіт і азартний гравець, фанатик і нікчемний раб – все це є в гебреєві". У цих словах Якоба Вассермана висловлено те, що я розцінюю як основну проблему гебрейства, як загадкове, дивовижне і творче протиріччя його існування – його роздвоєність. Можна досліджувати цей народ, особливо там, де він живе замкнутою общиною, можна відтворити ті випробування, що випали на його долю і відображені в його історії; можна дослідити створені ним книги, в яких втілена його сутність, але всюди будуть проступати застиглі і нічим не прикриті протиріччя, які не проявляються всередині, в такій безпосередній близькості в жодній іншій соціальній спільноті: мужня правдивість поряд зі спотворенням найглибинніших життєвих підстав; самовіддана жертовність поряд з захланним себелюбством. Жоден інший народ не має таких палких гравців і зрадників, жоден інший народ не зродив таких величних пророків та визволителів. І все це не в різночассі, не так, щоб існувала велич древнього гебрейства і ницість його виродження (наскільки можливо абстрагуватися від історичного моменту), а в кожній епосі ці протиріччя стикаються часто навіть в одному чоловікові, в якому змагаються "так" і "ні", і врешті, після неймовірних потрясінь, криз і зважувань якась одна з них брала гору. Я сказав: часто це одна і та ж людина. Однак правильніше було б сказати: обидва первні так чи інакше присутні в кожному гебреєві. Ніхто не зможе зрозуміти так, як гебрей, що значить бути спокушеним самим собою; ні у кого немає такої повноти здібностей і такої повноти перешкод. Адже історія народу є, по суті, в багато раз побільшеною історією життя його представників. І те, чому нас вчить історія гебрейства, може бути доповненим і підтвердженим власним досвідом кожного гебрея, якщо він є достатньо відважним, глибоким і чесним. А таким варто бути: проникливим, відважним і чесним, тому що нам не пасує відходити від глибинної суті нашого існування і ми не вибавимось до тих пір, допоки не зіткнемось з нею віч-на-віч і не встоїмо перед нею. А коли питання, окрім сфери життя народу, стосується також і життя окремої особистості, то зрозуміло, що він у своїй основі є чимось більшим, ніж тільки етнічним питанням, і що це питання загальнолюдське. Основним фактом динаміки психічної діяльности є те, що багатогранність людської душі завжди проявляється двояко: можна навіть стверджувати, що у сфері свідомості явище і буття тотожні і що вони завжди дуалістичні за своєю формою. Людина переживає повноту своєї дійсності та можливостей як живу субстанцію, спрямовану до двох полюсів; вона переживає свій внутрішній шлях як мандрівку від одного роздоріжжя до іншого. Обидві протилежності, на які зорієнтований чоловік, можуть мати різну суть і назву. Вибір на роздоріжжі може трактуватися як особисте рішення чи як зовнішня необхідність, або просто як випадковість; структура вибору залишається незмінною як одна з найістотніших визначальних основ людського життя, найістотніших, очевидно, тому, що у ній розкривається тайна первинної роздвоєності, а відтак, – коріння і сенс усього духовного загалом. Але в жодній людині структура вибору не оголювалась так сильно, не була настільки домінуючою і центральною, як у гебреїв. Ніколи вона не відбувалась з такою чистотою і повнотою, ніколи так не впливала на форми поведінки і долю. Ніколи вона не породжувала такого нечуваного, парадоксального, героїчного і чудесного явища, як дивовижне прагнення гебрея до цілісності. Прагнення гебрея до цілісності і є тим, що перетворює гебрейство в цілковито інший, особливий феномен для людства, а гебрейське питання - в питання, важливе для всього людства. Ось таким, як ми бачимо, було й буде значення гебрейства для людства: знову і знову воно ставить вимогу єдності, вимогу, породжену власною роздвоєністю і прагненням від неї звільнитися. Гебрейство не може, як інші народи, дати людству матеріальні втілення, нові чаші духу. Для цього у гебреїв недостатньо розвинуте ставлення до предметного буття і до речей; незмірно більшою мірою воно може дати людству нову єдність для його ідей, нові можливості синтези. В часи пророків і давніх християн це була релігійна синтеза, в часи Спінози це була інтелектуальна синтеза, в часи соціалізму - це суспільна синтеза. До якої ж синтези готується дух гебрейства сьогодні? Можливо, до такої, яка буде синтезою всіх попередніх синтез? Але якого б вигляду вона не набувала, одне ми знаємо напевно: гебрейство знову висуне вимогу єдности на противагу різноликим, розщепленим, суперечливим поривам людства; воно знову скаже людству: " Все, чого ви шукаєте і що ви робите, до чого прагнете і що ненавидите, всі ваші діяння і творіння, всі ваші жертви і насолоди – все це позбавлене сенсу і сутності поза єдністю". Один гебрей якось сказав: "Єдине на потребу". Цим він висловив саму суть душі гебрейства, яка усвідомлює, що всі ідеї – нікчемні, якщо вони не зливаються в ціле, і що все в житті зводиться до одного - бути в єдності. Не завжди душа гебрейства була на висоті цього розуміння. Але ті часи, коли вона відчувала це дуже яскраво і чисто, були великими часами, часами вічности гебрейської історії. В такі моменти гебрейство з’являлось людству Апостолом Сходу; воно було Апостолом Сходу тому, що з досвіду власної роздвоєності та подолання цієї роздвоєності воно черпало снагу і жагу передавати людству те єдине, що суттєве. Гебрейство витворило колись яскравий символ роздвоєності, полярності добра і зла – поняття гріха. Але воно знову і знову вчило долати цю роздвоєність: в Бозі, в Тому, Хто, як сказано у псалмі, є милосердям і спасінням; в житті святого, який є "чистим від гріха". І в месіанському світі, як сказано в книзі Еноха, гріх буде знищено навіки. Отже, основним значенням гебрейства для людства є те, що саме воно найбільш чітко усвідомлює первинну роздвоєність в глибині свого єства і, як ніхто інший, проповідує благу вість про світ, в якому її не буде: про світ Божий, що може здійснитися в житті і одного чоловіка, і багатьох – про світ єдності. Тут не час і не місце досліджувати причини і розвиток свідомості роздвоєності в гебрействі, але той, хто вникатиме в історію, знову і знову стикатиметься з нею, починаючи з часів праотців і аж до наших днів. Найпотужнішим її вираженням у далекому минулому є міф про гріхопадіння в Книзі Буття. Цей міф не заперечує того, що добро і зло є найбільш виразними і суттєвими первнями внутрішньої роздвоєності. Те, що було дане людині, міф про гріхопадіння подає як вибір, як рішення і ставить все майбутнє у залежність від цього рішення. Він відображає роздвоєність людського пізнання. Хибним є твердження, що таке ж поняття було і в давньоперському дуалізмі. Перський дуалізм розглядав об’єктивне, а не суб’єктивне буття. Це було лише трактуванням світу, а не віднайденням самого себе. Роздвоєність перса – це відображення дійсності, а не внутрішня вина. Згідно з його уявленням, людина роздвоєна так само, як і світ. Для давнього ж гебрея роздвоєним є не світ. Він сам – відчужений, він впав, став неповноцінним, втратив подобу Божу. Об’єктивна дійсність для нього є єдиною: сатана – слуга Божий. Тут розщеплене суб’єктивне, а розщеплення зовнішнього світу – лише символ роздвоєности. Можна було б сприймати усвідомлення гріховности в покаянних вавілонських псалмах як признання внутрішньої роздвоєности, але тут мова йде тільки про невиконання ритуалу, чи про його формальне порушення; ніде немає навіть натяку на знання про добро і зло. Я вибрав класичний приклад з міфом про гріхопадіння і не хочу тут наводити більше прикладів. Можна на будь-якій сторінці відкрити видатний документ гебрейської давнини: в книгах, що повідають про священну історію, прочитаєте оповіді про відхід від Ягве, в книгах пророків – заклики до справедливості, в псалмах – щире і наполегливе моління до Бога про очищення, в книзі Йова – про неуникненність внутрішнього роздвоєння, яке не можна подолати своєю волею і якого не може уникнути той, хто бореться самотужки, бо ж від роздвоєння може вибавити лише благодать. Всюди ви зустрічаєтесь з відчуттям і досвідом роздвоєння – і всюди з прагненням до цілісности. Прагнення до цілісности. До єдности в одній людині. До єдности між частинами народу, між народами, між людством і всім живим. До єдности між Богом та світом. Сам Бог виходив з прагнення до цілісності. Він об’являвся не через природу, а в самому суб’єкті. Віруючий гебрей байдужий до неба і землі, коли він є з Ним (так довільно, але неймовірно проникливо переклав Лютер слова псалму); тому що гебрей створює Його не з дійсності, а зі свого прагнення, бачить Його не на землі, і не на небі, а в самому собі, як єдність над своєю роздвоєністю, як спасіння, що завершувало його страждання. Віруючий гебрей (а власне тільки такий гебрей достеменно і був гебреєм) знаходив свою цілісність у своєму Богові; Він був його спасінням в ті, "перед усіма віками", часи, в ті далекі часи первісного, ще не роздвоєного існування, коли, як говорив Йов: "Бог витав над моїм шатром" (Йов 29:4); Він був його прибіжищем і в пізніші часи месіанських очікувань; у Ньому він звільнявся від усякого роздвоєння. Як і ідея внутрішнього роздвоєння, так і ідея вивільнення від неї, є гебрейською по суті. Виглядає, що індійська ідея вивільнення протистоїть їй як категоричніша і абсолютніша, але вона є вивільненням не від роздвоєності душі, а від її загубленості у світі. Індійське звільнення означає пробудження, гебрейське – осягнення істини, індійське – неґацію, гебрейське – ствердження, індійське розчиняється в позачасовому, гебрейське вказує шлях людству. Як і будь-яке історичне світоспоглядання, воно не стільки сутнісне, скільки спонукаюче. Тільки у ньому можуть бути слова, сказані Йовом: "Я знаю, Збавитель мій живий" (Йов 19:25) і псалмоспівцем: "Духа правди віднови в мені" (Пс. 51:12). Звідси походить ідея спасіння – ідея гебрея Ісуса. Ідея спасіння живила людяністю месіанський ідеал гебреїв. А коли в гебрейській містиці змінився початковий характер ідеї Бога, коли ідея роздвоєності злилась з самою уявою про Нього, тоді гебрейська ідея спасіння піднялась до висот індійської: вона трансформувалася в ідею спокутування Бога, в ідею возз’єднання Божественної субстанції, відокремленої від речей, зі славою Божою, яка, мандруючи і блукаючи, перебуває у речах в розсіяному вигляді; в ідею вибавлення Бога через творіння: завдяки тому, що кожна душа прагне єдності, що кожна душа стане внутрішньо цілісною і Бог буде єдиним в собі. Прагнення до цілісности і є тим, що зробило гебрея творцем. Прагнучи від роздвоєності свого "Я" до цілісности, він витворив ідею єдиного Бога. Прагнучи від роздвоєности людської спільноти до єдности, він витворив ідею універсальної справедливости. Прагнучи до єдности від розрізнености всього живого, він створив ідею всезагальної любови. Прагнучи до єдности з роздвоєности світу, створив месіанський ідеал, який опісля, зницівши, перетворився, зновуж-таки при вирішальній участі гебреїв, у те, що ми називаємо соціалізмом. Безпосередньої цілісности, безпосереднього, наївного, первісного переживання єдности власного "Я" з природою - цього гебреї не знали. Гебрей не виходив з єдности, він прагнув до неї. Спіноза, що силою свого розуму витворив усеоб’ємну конструкцію світу, також не сприймав безпосередньо єдности природи. Він переживав цю ідею, як вимогу, як творчу волю возз’єднаного "Я". Його "Я" віднайшло цілісність – через те він зміг принести єдність і у світ. Бо ж віднайдення цілісності душі – це прадавнє внутрішнє переживання гебрея. Внутрішнє переживання, яке, поряд з азіатською геніальністю проявилося в особистому житті великих гебреїв, в яких жив глибинний юдаїзм. У них Велика Азія брала гору над Заходом, Азія безмежности та святої цілісности, Азія Лао-Цзи і Будди, що водночас є і Азією Мойсея та Ісайї, Йоана, Ісуса та Павла. Прагнення до єдности спонукало гебрея до творчости. Коріння його творчости – у віднайденні душевної цілісности. В Мідраші мовиться: "Тільки коли ти неподільний, у тобі є частинка Ягве – твого Бога". Творчі гебреї – це ті, що спромоглись подолати дуалізм, подолати позитивно, щоб "Так" подолало "Ні", творчість – відчай, тріумф – смуток. Вони є "Нехай буде світло" гебрейства. В їхньому житті та діяннях народ знаходить своє спасіння. Якщо ми це зглибимо, то виходячи з цього, зможемо збагнути і сокровенну суть того, що ми називаємо "галут", тобто вигнання. Після великої творчої епохи прийшов довгий період, який можна назвати епохою вигнання тому, що ця епоха віддалила нас від нашої первинної сутности: епоха непродуктивної духовности, тієї духовности, що, віддалившись від життя і живого прагнення до цілісности, загрузла в книжкових висловах, живиться тлумаченням тлумачень і животіє в атмосфері беззмістовних абстракцій. Природня єдність країни та громади, що живе на одному і тому ж місці і всотує єдність землі завадила колись тому, щоб внутрішня роздвоєність виродилася в розрізненість та нестійкість; вона знову і знову породжувала сили, що прагнуть до єдности та усвідомлюють цю єдність. Однак вона була втрачена. Припинилось продуктивне змагання всередині громади: змагання тих, хто віднайшов цілісність супроти тих, котрі піддались спонукам, що віддаляють від цілісности. Творче змагання пророків та визволителів супроти безбожників та самозадоволених. Почалась по суті необхідна, але у своїх реальних виявах непродуктивна боротьба проти впливів зовнішнього світу, боротьба за збереження роду. Ця боротьба не була творчою, ба більше: вона щораз відчутніше оберталась супроти всього творчого, свобідного, нового та дієвого, позаяк усе свобідне, нове та дієве могло, як усім видавалось, підірвати останню опору гебрейства, що позосталось без свого коріння. Ця боротьба була продиктована глибинною потребою здорового самоствердження, але вона виродилась у сліпе саморуйнування. В цьому жорстокому, єретичному, нерозсудливому і підсвідомому змаганні офіційного гебрейства супроти езотеричного спохаблювались великі ідеї цілісности, перетворюючись в голу бездушну традицію; а там, де прагнення до цілісности породжувало живі ідеї та нові форми, вони насильно притлумлювались. І все це – у неймовірних муках зовнішнього життя, найтриваліших і сповнених стражданнями поневіряннях, які випадало будь-кому на землі переживати. У цих вічних муках, у тих протиріччях внутрішнього та зовнішнього висякло прагнення до єдности. Народ зоставався невідпокутуваним. Щораз рідше випадали великі часи тиші та сили, що в них колись гебреї усвідомлювали вічне роздвоєння і вивищувались понад ним. За виїмком ідей якого-небуть великого мислителя вони продовжували жити лише в палкій уяві гебрейських єретиків та містиків. Тоді вони й писали твори, сповнені великих таїн, вони творили езотеричну спадковість, передаючи факел з рук у руки і зберігали душу гебрейства напоготові до моменту спасіння. Чи настав цей момент? Чи можливий він взагалі? Гебрейство – це не тільки в історії, воно не тільки в сучасному житті народу, воно, насамперед, у кожному з нас. Допоки ми відчуваємо у собі древнє гебрейство, допоки ми відчуваємо у собі первісну спорідненість та прагнення до цілісности, ми не можемо думати, що давній процес завершився і гебрейство сповнило своє покликання. Поки існують окремі елементи, залишається і невиконана справа. Для кожного з нас вона стає особистим завданням, етосом особистости який повинен здійснюватися в тиші та чистоті. Кожен, хто знаходить єдність душі, хто здійснює свій вибір на користь чистоти супроти нечистоти, за свободу супроти несвободи, за конструктивне супроти деструктивного, кожен, хто вимітає гендлярів із свого храму, бере участь у великих ділах гебрейства. Так само, як із самих себе, ми повинні наважитися вичавити все марне з нашого народу, вигнати зі свого середовища фіґлярів, розпусників, азартних гравців та підлих рабів. Позаяк викорінення марного – це шлях до єдности як для особистости, так і для народу. І справа тут не в різниці між націоналістами та ненаціоналістами, чи про щось на кшталт цього – це речі поверхневі та несуттєві – мова йде про різницю між людьми, які вибирають, та людьми, що пасивно споглядають те, що відбувається; між людьми, що творять, і людьми, що руйнують; між г е б р е я м и та гебреями галута. Гебреєм сьогодення я називаю того, хто усвідомлює в собі великі сили древнього гебрейства і наважується їх активізовувати та втілювати. Якщо ми долучимось до внутрішнього життя одвічного гебрейства, якщо будемо прагнути до цілісности власного життя, ми очистимо народ і цим прислужимось до його визволення. Тоді гебрейство знову буде здатне здійснити свою місію у світі. Переклад Андрія Радича |
ч
|
|||