Мирослав Ягода

Вимальовуєш собі маленьку смерть

Вимальовуєш собі

маленьку смерть

невидиму як нуль

в затишному маленькому

будинку для божевільних

приймаєш з її рук

дарунок ˗ гамівну сорочку

своє божевілля ˗ тіло

згортаєш як дрантя

ложиш на лезо світла і вогню

над прірвою мороку

В виживанні балансуєш

скрізь фарби смерті

що вручають терновий вінок.