Мирослав Ягода

Вікно

замуровані в стінах тіні

полеглі на полі битви

во ім’я одержимого часу

застигли в нерухомі скульптури,

правда ˗ пляшка без дна

куди зазирає яскрава зоря

дерева вкопані по коліна

в корінні лежить людський чад.

підземне місто ховає жарини

небачений світ зазирає в вікно.

хвородення лежить на постелі

місяць задивився в відро.

чи я тут ˗ чи там !?

в пучках призабутий біль

в очах кружляє кров

стріла викреслює ціль

видіння тчуть павуки

в живоокові кольоростану

додому ˗ до хати кричать птахи

повернемось коли вже зможем.

приступимо до порогу

і щастя захлине зненацька

і ось ми вже вдома

і ось ми вже інакші.

відкриємо двері тихо

станемо біля вікна

розкриємо його навстіж до світу

немов творимо ми ˗ а не він нас.

04. 02. 2005

ч
и
с
л
о

89

2018