|
Мирослав ЯгодаСини пекла
в обезкровленій самотності беззвучно кричать проти ночі криком розбити біль п’ястуком вцідити смерті між очі. мужність ˗ цідиш скрізь сито ночі збираючи свої окрушини жалю з цвяхом в голові волаєш до темного Пекла ˗ до небокраю. в вузликах світла пам’ять про мертвих ˗ які не живуть зав’язавши їх крик що в тиші загус. чуже існування ˗ твоє пекельне царство ˗ тіні ˗ гості рахують тебе вже за мертвого а ти виродок ˗ шкіриш зуби. на устах вовчий оскал в надшкрябнутому серці пазур Диявола ˗ Звіра а в думках ˗ невтілене кохання. що як плоди цитрини поміщені на моїй картині в магії ліній та фарб схований таїни знак. сини пекла ˗ криком розбудили Другу смерть. |
ч
|
 |
|