Мирослав Ягода

Мир

крик самогубчої тиші

осяяв мою кров.

акварелі мислі перегорнули

існуванн’я буття ніщоту.

вікно в ночі

просякло нарисом кіл

дотики збудили кораблі

що заякорились в минулому

і зриваються в поспішну подорож

з тенет сну де блукає

постать ангела або осла

якого поганяєш цілу вічність.

шкалики заскленних очей

розбудили воскресіння ˗ і

знову ти прямокутник над

могилою свого тіла яке ти

поклав на лезо зблиску.