Мирослав Ягода

Куди ми йдемо

шлях проходить наскрізь

через дві паралельні лінії

в крапці світла йде живооко

зупинившись на краю безодні.

балансування на вітрі

затиснуте в п’ястук

прямокутник в декорі палає

а ти шкіру з рамен здираєш.

в кривому дзеркалі

топчеш тінь Звіра

забуваючи що з мертвими гра

приводить до світлого божевілля.

кінець початку забудеш

все нетривке стане міцним

нуль стане правдою чисел

і ти ляжеш як попіл в тлін.

29. 02. 2006 р.