|
Мирослав ЯгодаТрійця варварів (маніфест)
З народного
досвідчення - «вилізти на ряску» З власного
досвідчення - «якого хліба тобі дитино
- насущного» Знак + А =
А ? Художник
повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії. Він - як
людина-катапульта вибирає вісь прагнення, тобто подорожує поза простором, як
оса, яка вибирає собі ціль, кидаючись на ворога, що порушив її спокій. Хтось
вибирає басейн, хтось дерево, а хтось може камінь. Пустеля трьох починається від лінії - край образу, що гнеться,
ніби лук, з якого треба вистрелити в крапку і осягнути універсум.
Блакитна крапка в кінці тунелю. Створіння власного контексту в історії, то
вибір медитаційного варвара, який є злочинець в естетиці знищення або творення.
Просіває його решето історії, він же буде падати дощем на ваші голови. Художник
є звабником дівочих ліній і фарб; вирушає в незвичайні подорожі надчутливості -
до кінця периферійного нейтрону почуттів. Вперед -
без зупинки-запізно! Завжди в
нас є щось з дерева. Забудеш кінець початку. Все
нетривале стане тривалим. Нуль стане
правдою чисел. Від Я до Я.
Все випарується, А = А! Я +
GOD = А! Починаючи
від деструкції, тобто від цегляної стіни, художник веде до затиснутого п’ястуку і то є Гармонія. Все треба порівнювати: малювання
картини, то танець шамана перед нею. То оргія фарб і гра світла з шаленою
енергією, яка виходить поза картину. Вийти поза
картину, за її рамки - то зробити крок в Універсум.
Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість,
як пожива для підсвідомого Я. В картині - в студію - сповнюється багато
вимірність через внутрішньопредметне діяння. Художник -
блазень в ковпаку, половина в білому, половина в чорному - його сповідь в
молодості приводить до аскетичності, як до Гори.
Гіпнотизер гріха, людина яка після сповіді, тобто після акту творення,
вичерпується як остаточний крок в Ніщо, який має досвід переможної поразки,
створивши шедевр. Чи можна
проникнути з своїм золотим яйцем до нутра таємниці, тягнути цілий код живих і
мертвих? Чорна дзюра втягує в себе все, що її оточує. Релігія -
гігієна. Політика є
накинута. Незнана
мова - то свідома мова. Не
вимовлена мова - то Мова смерті
та одкровення. Малювання
картини - то як кохання під час автомобільної аварії. Мистецтво - це є
рецепторний люфт. В
стародавніх часах казали, що правдивим є (прекрасне - реальне), яке описувалось
словом - Декорум, всі звірі і ціле діло існуюче і жодному людському праву не
підлягаюче, тільки від Царя Небесного!!! Я є
маленька краплина в взаємопов’язаному світі. Мій ангел падає в Небо. Глибина
вимірює висоту, невимовне. Зброя художника скерована до нутра - епіцентру
Космосу. Ніщо дивиться наскрізь картини і збоку займається твоєю космічною
здобиччю, як видіннями. Тим, що виходить поза горизонт, тим, який зайшов до
забороненої кімнати в палаці - людина знаюча Ніщо. 3) Львів -
місто - пивниця, в якому відбувається карнавальна забава зв’язана з багатьма
стихіями, де варвар сидить в кріслі як Орфей і споглядає на свою гру - хвору
уяву де щурі вигризли в його тілі дзюри. Орфей в забаві баче
світ мертвих, але в ритм його музики і співу не всі вийдуть з спраги і з ядра
Землі. Хочу намалювати стогін Землі - і то є правда!! Яка
тривалість неіснування ?! Не бути -
як це є?! Через
хребет - до рум’янців. Чи по галереї будуть ходити вовки і дивитись на
народжену з піни і на Оголеного? Пошанований дає тобі код - з вузликів Землі -
до вузлика Землі. Між ними сніг. Обдарувати своєю присутністю прийдешніх як в
відбитку, в якому восковий портрет споглядає з ехом.
Чи не трісне нитка життя: Чи затримаєш свою пам’ять в портреті соняшника, який
відмірює час, керуючи безмежністю, на шляху або на надгробку існування чужих
тіл? Ті, які
приходять з вогню не дозволять тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся як тобі
ввійти в гру, тільки ти бавишся, як та акула чи вовк в лісове братство. Хочу
намалювати стогін Землі. Змучений. Лютий. З скреготом зубів, Трійця варварів
дійте до триєдності. Тлін падає
на прах. Мистецтво - то кохати в собі і далекому ближньому Творця. Але
найбільше мистецтво - то мистецтво виживання. О, мій Боже!!! Мирослав Ягода в рамках проекту студії Антресоля «Еклезіаст інша абетка» |
ч
|
 |
|