|
Олег РуденкоЯгода змерзла до кістки
…Надзвичайна
вражливість кольору, який дзвенить часом нотою надривного колористичного нюансу
з-поза символів зрозумілих і не зрозумілих, ілюзорних та ілюзіоністичних видінь
автора; де колір стає символом пульсуючого життя, серед інертного, розщепленого
мороку знаків тла-простору картини. В невимушеності накладання фарб – праця
розуму. Думати, розуміти, це для митця означає творити. Через творчість він
пізнає світ, а світ його. Праця розуму головний елемент художньої кухні
Мирослава Ягоди. Без мислення картина позбавлена глибини, прісна та мертва. Ягода
цільний у своїй творчості, як і його прізвище, що асоціюється з ягодою – плодом
круглим і неподільним. Так само цільним є його світогляд, спосіб життя,
принципи та переконання. Їх не можливо поділити чи розділити – тільки
засмакувати повністю. Подібно, як образ «голови» який з’являється в його
картинах. «Голова» виникає сама, окремо як ягода, відсторонена, відділена від
тіла, невагома, як зірка, як ізольована планета – плід, який має свій вираз,
обличчя, посмішку, сум, переживання… Це вже не обличчя, це яблуко людського
гріха, яке точить черв страждання та пізнання: «два черва
в яблуні яблука падають
– яблука а я несу
свою голову в руках до
хати як на
козацькій іконі» [3] Творчість
Мирослава Ягоди важко втиснути в рамки певного напрямку – він має здатність
«викочуватися» з-поза них, пропонуючи все нові формальні підходи як до теми,
так до форми. Він експериментує змінюючи есенцію самої фарби, бавлячись її
пастозністю, дощовою розмитістю, спекотною сухістю, шорсткістю підґрунтя і т.д. Окрема пляма, «промовляючи» кольором та лінією, може в
його полотнах вирізнятися завдяки живописній фактурі, наповненій
кодами-знаками, що з графічною послідовністю розріджують площину картини,
завдяки чому вона вібрує та переливається. Олія в Мирослава Ягоди прозора і
акварельна, розмита до чистого незайманого дівочого звуку – акценту, який
вистрілює то холодним відтінком білила, то жовтим стронцієм, або ж їдучим
оскалом відкритого незмішаного кольору і зависає у просторі площини картини…
зависає на терезах гармонійної співзвучності: «[…] Починаючи від деструкції,
тобто від цегляної стіни, художник веде до затиснутого п’ястука
і то є Гармонія»[4]. Безумовно він є неоромантиком,
який послуговується в першу чергу кольором, символом та знаком. В його полотнах
присутня фігуративність – людина, звір, ангел, комаха
і т.д. тільки як відправна точка, як основа дихаючої
екзистенції. Потім ця екзистенція препарується в анатомічному кабінеті душі для
експозиції власного єстества , Ягодиного
– «Я», нівелюється до невпізнаної подобизни вічності в суб’єкті та оточуючій
його дійсності предметів, презентуючи об’єктивні елементи спільні усім
культурам. Ягодине – «Я» завжди містить в
собі трійцю. Це «Трійця варварів» – так він назвав свій маніфест. Навіть
шизофренічне розщеплення буде у нього потрійним – третя складова то Універсум, Вічність, Бог живих і мертвих і ненароджених з
єгипетської країни тіней та гуцульської традиції солярних знаків. Триєдиність закладена в його «его» художника, його духу і
трансцендентному початку, який є понад усім і поза пізнанням. В творчості це
пустеля трьох: «[…] Пустеля трьох, – пише він, – починається від лінії – край
образу, що гнеться, ніби лук, з якого треба вистрелити в крапку і осягнути Універсум»[5]. Край образу є тільки початком думки, яка
вистрілює творчим спалахом, щоб торкнути неосяжне… Мирослав
Ягода є мешканцем планети Львів на великому глобусі людської цивілізації, де
видніється земля Україна. Його сірий стародавній Львів омитий фарбою дзвінких
кольорів та мовою невгамовної оніричної творчості, що
виходить з-поза видінь живого до існуючого в серцевині метафори – будь-то
метафора слова чи мазка. «Блакитна крапка в кінці тунелю»[6] – це крапка
чистого ягодиного кольору, що дзвенить на перехресті
маленьких темних вуличок рідного міста. Крапка яка зазнає метаморфози: стає
головою з мозком, думкою непогамованої спраги пізнання, яблуком-головою, яку точить
черв Нескінченності, знаком космосу, альфою та омегою. Творчість Мирослава
Ягоди – це творчість самітника замкненого в келії життя. Там мистецтво є
святістю, яку не можна осквернювати політикою чи
буденністю недоречних фраз голослівних нездар. Тільки
там можливе спілкування зі світом через картини, там мистецтво є засобом
діалогу митця, неповторною метафорою буття пролитою на полотно: «ягода
змерзла до кістки в
самотності снігового краю тримається
чіпко до сковиту гілки
дерев’яного серця – Універсуму» [7] Художник
обдертий до кісточки ягоди, до сокровенності власної
душі, відкривається, будуючи в своїх полотнах новий світ. Для когось він
огидний, для когось казковий немов країна чудес, але для кожного іншого він
свій, рідний – наповнений стражданням, переживанням та любов’ю. В очах цієї
людини – потужної, кремезної, замкненої в собі гори Фудзіями чи Говерли на ім’я
Ягода, світиться любов, невгасима любов до мистецтва. Творчий подих надає життя
живопису, який набуває відповідної форми, закладеної кимсь одним з трьох, в
якому Універсум є понад усім… Адже мистецтво – за
визначенням Мирослава Ягоди – «то кохати в собі і далекому ближньому
Творця»[8]. Місце і
координати можна змінити – Львів назвати пунктом «А», а час окреслити якимсь чотирьохзначним числом, але нічого від того не зміниться.
На тому ж самому визначеному у просторі місці, в певний окреслений час його
картини нагадають про надривну аж до болю, неосяжну до кінця екзистенцію
простої людини, загубленої серед вічності яка є генієм і одночасно порохом,
землею. Змішуючи фарби на площині полотна він є можливо одним з останніх
мрійників кольору перетину століть, якщо, звичайно, не чіпати назв і не
торкатися чисел і відшукати сірий будинок з майстернею, затисненою двома
ризалітами з неоромантичним декором спливаючих гірлянд, до якої провадить
тунель, наприкінці якого «блакитна крапка», а може голова на таці Саломеї, або
райське яблуко спокуси, чи ягода – щось цільне, замкнене округлою лінією
вічності, щось, що не можливо пізнати, не проковтнувши повністю з кісточкою… 1. М.
Ягода. Трійця варварів (маніфест). –Рукопис автора. – Арк.
1. 2. Там
само. – Арк. 2. 3. М.
Ягода. Голоси / Його ж. Черепослов. – Львів, 2001. –
С. 29. 4. М.
Ягода. Трійця варварів (маніфест). – Арк. 1. 5. Там
само. 6. Там
само. 7. М. Ягода.
Україна-Ягода / Його ж, Дистанція нуль. – Львів, 2004. – С. 34. 8. М.
Ягода. Трійця варварів (маніфест). – Арк. 2. 24 серпня
2014 |
ч
|
 |
|