|
Маніфест Головної Руської Ради від 10 травня
Маніфест
від 10 травня 1848 Головної Руської Ради - перша відозва прийнята Головною
Руською Радою у Львові. Текст відозви був опублікований в числі 1 часопису Зоря
Галицька від 15 травня 1848 року. Браття! Відомо
вам, що Найяснійший Цісар Австрійський і Король наш
надали ласкаво всім народам своєї держави і нам Русинам землі Галицької,
патентом з дня 25. березня 1848 Конституцію то значить: таку фундаментальну
уставу, котра цілому народови нашому через вибраних і
завіреннє маючих мужів уділ в праводавстві
своїм дозволяє, і тим способом свободи і добрий бит
нам забезпечає. Межи
тими свободами надали нам те особливе право, що можемо збирати ся на наради над
спільним добром нашим, розпізнавати потреби народа і
краю нашого і такові Найяснійшому
Панови предкладати. В
такім наміренню завязало ся
ту в столичнім місті Львові товариство Русинів під назвою «Рада народна руска», котра порозуміваючи ся з народом, його заступати,
над його потребами промишляти і над його свободами чувати буде. Конечна
потреба для нас Русинів такого збору тим явнійше ся окаже, скоро ся застановимо, чим наш нарід
колись бил, в якім стані досі зіставал і яким при
наданій тепер конституції бити може і повинен. Ми Русини Галицькі належимо до
великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів
виносить, з котрого пілтреття міліона
землю Галицьку замешкує. Той нарід бил колись
самодільний, рівнал ся в славі найможнійшим
народам Европи, мал свій
письменний язик, свої власні устави, своїх власних князів, - одним словом: бил
в добрім биттю, заможним і сильним. Через неприязні судьби і різні політичні
нещастя роспал ся поволи
той великий нарід, стратил
свою самодільність, своїх князів і прийшол під чуже панованне. Такі
нещастя склонили з часом много
можних панів відступити від руського обрядку отець своїх, а з ним виречися мови руської і
опустити свій нарід, хоть тая зміна обрядку народности перемінити не могла, і кров руська в жилах їх
плинути не перестала. — Нарід тим способом оставлений
і що раз більше ослаблений, зістал завислим від довольности чужої, а все понижений, зачал
во всем лишати ся і до тої прийшол
недолі, що соромом било Русином називати ся. Вправді
пізнійше обіймила долю нашу
лагіднійша опіка, зачали й нам признавати права, однакож попереднійший стан річей не дозвалял правдивої
доступити свободи. І в тім смутнім стані зоставалисьмо
аж досі. Але
як все на світі з часом ся минає, як по зимі прикрій весна наступає, так
Браття! і той стан смутний нині змінил ся через
Конституцію. Браття! єсть то велике право, велике добродітельство, єсть то сонце,
котре як всім, так і нам Русинам засвітило і до нового нас життя пробудило. Будяться тим сонцем освічені народи далекі і сусідні,
підноситься перед очима нашими на земли нашій
народність польська, і о добрі і о свободах своїх скоро і живо промишляти
зачала, — а миж, Браття! сини так великої руської
родини, малибисьмо самі одні на світі позістати і на даль в тім нещаснім замертвінню?
Ні! Пробудил ся уже й наш лев руский
і красну нам ворожить пришлість. Вставайтеж Браття, вставайте з долгого сну вашого,бо уже час! Встаньте! але не до звади і незгоди! но
двигнімся разом, щоби піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи.
Пожиткуймо з тої спосібности, абисьмо
не покрили ся ганьбою перед світом і не стягнули на себе нарікання поколінь
наступних/Поступаймо з другими народами в любві і
згоді! Будьмо тим, чим бити можем і повиннисьмй.
Будьмо народом! Тим
то чувством Наррдности
напоєні і в тім наміренню собралисьмо
ся ми Русини, котрим добро і щастє народу на сердци, і будем ділати в спосіб наступуючий: а)
Первим заданнєм нашим буде
заховати віру і поставити на рівні обрядок наш і
права церкви і священиків наших з правами других обрядків. б)
Розвивати і взносити народність нашу во всїх єї частях:
видосконаленнєм язика нашого, запровадженнєм
єго в школах низших і висших, видаваннєм письм часових, утримованнєм
кореспонденцій з письменними так нашими, як иншими до
щепу славянського належащими,
розширеннєм добрих і ужиточних
книжок в язиці руськім і усильним стараннем
впровадити і на рівні поставити язик наш з иншими в
урядах публічних і т. д. в)
Будем чувати над нашими правами конституційними, розпізнавати потреби народу
нашого, і поправлення биту нашого на дорозі конституційній шукати, а права наші
від всякої напасти і оскорблення стало і силно хоронити. О
тім то всім вас Браття Русини! свідомих чиним, і упоминаем,
абисьте так, як досі, незломную
віру заховали нашому Найяснійшому Цісарови
і Королеви конституційному Фердинанду І. в тім
сильнім переконанню, що під можним заступленнєм Австрії права наші і народність наша укріпити
ся і сили свої розвинути могуть. При
тім вас уважних робим, що так як з одної сторони святим нашим обовязком буде права, народність нашу напротив
всіх замахів так домових як чужосторонних силне і стале боронити, так з другої сторони сам Бог і
право людcкости наказує, абисьмо
напротив тих, котрі попри нас также
ся о своє добро і свою народність старають, жадної ненависти
в сердцях наших не живили, но як щирі сусіди одної
землі в згоді і єдности жили. Абисьмо
тому нашому наміренню тим скутечнійше
могли відповісти, взиваєм вас наконець Браття! абисьте, як і ми во Львові Головну Раду завязали,
так і ви в тім самім наміренню в поменші
ради ся збирали, скоро вам спосіб до того подамо. А
тепер Браття завірте нам Русинам! і будьте
переконані, що тілько на такій дорозі станемося тим,
— чим бити повиннисьмо, — станемося честним, просвіщеним свободним народом!!! Львів,
дня 10. мая 1848. Григорій
Яхимович, єпископ, предсідатель.
Заступники предсідателя: Михаїл Куземський, схолястик, Іоан Борисикевич, письменник. Секретарі: Михаїл Малиновський,
проповідник катедральний, Теодор Леонтович, архівіст
Товариства Кред. |
ч
|
 |
|