|
Артємій Троїцкій«Суверенна колонія» (дійсність у Червоному палаці)
Глобальний розподіл праці і обов’язків в осяжному майбутньому буде виглядати приблизно так: Північна Америка - наукові дослідження та технологічні розробки, розваги; Європа - культурні
цінності та туризм, фінанси; Східна Азія
- виробництво матеріальних благ. Росію в цій, вже майже сформованій,
системі багато хто хотів би
бачити не то частиною Європи, не то центром світової
духовності, не то мега-окопом, з якого
стирчить «кузькина мать» і змушує
тремтіти все довкола. Але це фантазії. Місце Росії - на північ від
кузні товарів, і абсолютно логічна функція - служити для неї джерелом сировини. А як же Америка з Європою? Питання, можливо, спірне; моя особиста думка - у нашої країни вже
немає шансів зачепитися за чисту і розвинену частину планети. Причому точка неповернення була пройдена на максимальній швидкості і зовсім недавно - взимку/навесні цього року. І справа тут
не стільки в прив’язці до Китаю, скільки в найсерйознішій ціннісній та цивілізаційній «відв’язці» від Заходу. Дуже непогано сприйнятій - практично, ратифікованій - народом Росії. Далекий Схід і Сибір Китай прихопить
жорстко і буде вести себе там, як на своїй території: переселяти людей з півдня;
активно будувати, рубати, бурити, качати, виробляти, управляти. Можливо, формально це ще буде називатися Росією, хоча в самій Піднебесній,
напевно, в ходу будуть інші
визначення, на кшталт
«Далека Північ» або «Зовнішній Китай». Європейську частину, яка не представляє великого прагматичного інтересу,
швидше за все, відпустять
на довгому повідку:
поставлять на чолі якого-небудь
фу чжудзяо ** (може, й Путіна) і будуть скромно дотувати. Добре це чи погано? У своїй нещодавній
статті про китайську загрозу ультраліберал Андрій Піонтковський
співчутливо процитував ультрапатріота Дмитра Рогозіна. Так, для них, ультра патріотів, це - безумовно погано. Особисто мені великодержавний пафос зовсім далекий; «Західний вибір» - теоретично милий, але ілюзорний. У моєму уявленні країна - це,
в першу чергу, люди, які в ній живуть. І якщо
подивитися на ситуацію з
точки зору їх інтересів, а не імперських або ліберальних абстракцій, то картинка виходить типова для китайської кухні. Кисло-солодка. На «солодке» маємо: -бурхливе зростання
виробництва (у тому числі і високотехнологічного) – байдуже, що при цьому «рулити» будуть «колонізатори»; -зрушення у вирішенні
катастрофічною проблеми демографії - нехай і за рахунок помітного «пожовтіння» населення; -цілком можливе
зменшення корупції - welcome back смертна кара і взагалі нова мітла; -в плані компенсації
ущемлених державних комплексів: відблиски на вірному васалі яскравого світла
могутнього Великого Китаю. З «кислого»: -повний жах
з навколишнім середовищем -
китайці рідну
країну вже перетворили на смердючу промзону, а як вони будуть берегти нашу природу - і подумати
страшно; -права людини - ну, тут
«русскому человеку» не звикати, хоча,
підозрюю, що на тлі новоявленого
«старшого брата» про рідну ментуру
багато хто ще згадають з неабиякою
теплотою. (Інших важливих
тем - культура, освіта, національна
політика, оборона - я не торкаюся,
оскільки там все ще не ясне). Чи є альтернативи? Знову ж, спірне питання; пропоную свою версію. У сходу РФ альтернативи
немає: у довгостроковій (не виключено,
що і середньостроковій) перспективі
вона буде ввічливо підім’ята Китаєм. Воювати з могутнім сусідом Росія не ризикне - так китайці постараються й приводу не
дати - а інших аргументів протидії у нас просто немає. Європейська частина; тут сценарії приблизно такі: «Гонконг»:
не надто велика, але щільно
заселена західна Росія стає буфером
між Китаєм і Європою; тут відносна
культурна автономія, більш ліберальні економічні правила і стиль життя - при
тому, що контроль здійснює пекінський обком; терпимо. «Дике поле»: Пекін, не
бажаючи годувати і потурати примхам росіян, дає їм
волю і виходить приблизно те, що
Сорокін описує в «телур» - холодні і гарячі війни між
Уральською Народною Республікою, Татарським Еміратом, Волжським Царством, каганатом Московія,
Вільним Містом
Санкт-Петербург і так далі; небезпечно,
але весело. «Тибет»: легко може статися, в тому числі, і у результаті наведення порядку на
«дикому полі» - тотальний військовий контроль, насильницька
китаїзація, викорінення національної культури до рівня балалайок,
кокошников і михалкова, зубожіння
і деградація корінного населення (на кшталт, нас з
вами); морок. «Тайвань»: незалежна Росія, що зібгалвся приблизно
до території Російського
царства середини XVI століття; державний
лад - як вийде, від фашистської диктатури до середньоєвропейської демократії; цікаво, але малоймовірно. (Останній пункт необхідно пояснити, але це - в іншій замітці). Так виграє чи
програє наш народ (еліти
нехай самі викручуються,
ресурс є) від поточної і майбутньої геополітики?? Не беруся сказати. Упевнений лише в тому, що
китайська їжа набагато смачніша і здоровіша від американського
фаст-фуду, чого, на жаль, ніяк не скажеш про музику. І, до речі, про американців - найбільш явних, начебто, лузерів нинішньої ситуації: поки їх президенти займалися
дурницями на Близькому і Середньому Сході, вони проморгали
головну загрозу - ослаблення/блатизацію/«совкізацію» Росії і її капітуляцію
на милість східного архиконкурента. Farewell ***, світова гегемонія!
Тепер наддержава в світі одна, але називається вона не США... Здавалося
б, катастрофа - а на мій безтурботний погляд, величезний плюс і полегшення для
Америки: до біса позамежні військові витрати і космічний дефіцит бюджету, тягар глобального жандарма і хрестоносця
демократії; пора пожити в своє задоволення! Це я все тільки до того, що не всяка поразка - погана, і не всяка перемога - на добро. **** * «Сон в Червоному теремі» - класичний китайський роман XVIII століття. ** Фу чжудзяо
(кит.) - намісник *** Farewell (англ.) - прощай **** Вже написавши цю фразу, подумав, що щось схоже було, начебто, у Лао-цзи. Точно: «І збиток може обернутися
прибутком, а може і прибуток обернутися збитками». |
ч
|
 |
|