Збіґнєв Герберт

Ким би став я аби не зустрів Тебе - Майстре мій Генрику

До якого оце вперше по імені я звертаюсь

З пієтизмом шанобою - що високим належаться Тіням

До кінця життя був би смішним хлопчиськом

Який шукає

Стомленим маломовним що соромиться власного існування

Хлопцем який не знає

Ми жили в епоху що справді була розповіддю ідіота

Повною галасу й злочинів

Сувора твоя лагідність делікатна сила

Вчили мене як тривати у світі ніби мислячий камінь

Терплячий байдужий і одночасно чулий

Кружляли довкола Тебе софісти і ті які молотом мислять

Діалектичні жуліки прихильники небуття - на них ти дивився

Через легко зволожені слізьми окуляри

Поглядом що пробачає і пробачити не повинен

Все життя я не міг з себе видобути слова

подяки

Ще й на смертному ложі - казали мені - чекав Ти

на голос учня

Якого у місті штучних світел над Сеною

Добивали жорстокі няньки

Але Право Таблиці Закон – тривають

Слава Твоїм предкам

І тим нечисленним котрі Тебе кохали

Слава Твоїм книжкам

Тонким

Променистим

Стійкішим від бронзи

Слава Твоїй колисці

Переклав Віктор Дмитрук

© К.Герберт, 2002

ч
и
с
л
о

76

2015