РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Нікого не вбивай

...Дивовижним є закон відплати, який неминуче карає людей, що перекручують закон божий.

Тисяча дев’ятсот років тому Христос, проголошуючи основні заповіді свого вчення, во главі всіх поставив вже не старовинну заповідь «не убий» (цю заповідь він вважав до такої міри очевидною, що він не говорив про неї), а заповідь про те, що кожна людина повинна уникати всього того, що може привести до вбивства: не тримати зла на ближнього, всіх прощати, з усіма миритися, не мати ворогів (Мт., 5; 21-26).

Але ця заповідь не тільки не була прийнята людьми, але навіть стародавня заповідь, яка забороняла вбивство, була відкинута, так само як вона була відкинута і законами Мойсея, і люди, які називали себе християнами, продовжували, з повною впевненістю у своїй правоті, вбивати і на війні, і дома всіх тих людей, смерть яких видавалася їм бажаною.

Правителі християнських народів за допомогою церковників довго навчали підданих, якими вони правили, що закон «не убий» не означає, що люди не повинні без всяких виключень не вбивати собі подібних, а що є певні випадки, коли не тільки можна, але й слід вбивати людей; і піддані вірили своїм правителям і сприяли вбивству тих, кого вони прирікали на смерть. Коли ж прийшов час і віра у безапеляційність правителів рухнула, то піддані почали чинити щодо людей, які правили ними, точно так само, як і правителі щодо людей, смерть яких здавалася їм бажаною, тільки з тією різницею, що правителі вважали, що вбивати можна на війні і після певних церемоній, які називаються судами; піддані ж вирішили, що вбивати можна і під час революцій і за рішенням людей, що називають себе революційними комітетами, і т.п.

І сталося так, що ... після 1900 років проповіді християнства люди… не перестаючи вбивають один одного: революціонери своїх супротивників, правителі своїх ворогів, вбивають чоловіків, жінок, дітей - всіх тих, смерть яких вважають для себе корисною, і що найдивніше так це те, що, поступаючи таким чином, вони повністю певні того, що не порушують ні морального, ні релігійного закону.

Дійшло до того, що якби тепер дати… людям можливість вбивати всіх тих, кого вони вважають для себе шкідливими, то… люди повбивали б майже всіх: революціонери - всіх можновладців та капіталістів, можновладці і капіталісти - всіх революціонерів, селяни - всіх землевласників, землевласники - всіх селян і т.д.

І це не жарт, а дійсно так. І цей жахливий стан народу триває вже кілька років і з кожним роком, місяцем, днем він стає все загрозливішим і загрозливішим...

Але закон відплати диво-вижний, він точно покарає тих хто перекручує закон божий.

Вся країна стогне від жаху, нічим не стримуваних звірячих інстинктів, що вирвалися назовні, які примушують людей чинити найстрашніші, найбезглуздіші вбивства.

І навіть люди найбільш ліберальні, люди, які відстоюють всі можливі свободи, на запи-тання про те, чи слід вважати священним право на життя, тобто не вбивати людей, ці люди не знаходять нічого іншого, як своїм мовчанням погоджуватися з необхідністю вбивств, або ж явно визнавати цю необхідність, як явно визнають цю необхідність революціонери й уряд. І уряд, і революціонери, і вбивці, які не належать ні до якої партії, під найрізноманітнішими приводами продовжують вбивати один одного.

Ситуація... жахлива. Та най-жахливішим є не матеріальний стан, не застій промисловості, не безземельність, не пролетаріат, не фінансова катастрофа, не грабежі, не бунти, і взагалі не революція. Жахливим є той душевний, розумовий розлад, який лежить в основі всіх цих лих. Жахливе те що більшість… людей живе без будь-якого морального або релігійного, обов’язкового для всіх і загального для всіх закону: одні, називаючи релігією віджилі, давно позбавлені будь-якого розумного сенсу, чи, головне, обов’язкового для поведінки значення старовинні вірування, керуються в житті тільки своїми міркуваннями і смаками; інші ж, вважаючи непотрібними будь-які вірування (релігії), точнісінько так само керуються тільки своїми найрізноманітнішими міркуваннями і бажаннями. Так що більшість людей, ... посилаючись на свої суперечливі міркування про те, в чому полягає благо суспільства, по суті, керуються тільки своїми егоїстичними, майже тваринами мотивами. При цьому найжахливішим те, що ці люди, відмовившись від розумного людського життя, опустившись майже до тваринного рівня, цілком задоволені собою й певні себе; жахливе те, що вся та глупота та гидота, яку вони проголошують і чинять..., неначе доводить їхню перевагу над мудрими й святими людьми минулого і що неначе не тільки не потрібно намагатися визначити яке-небудь загальне для всіх релігійне розуміння природи життя - віру, яка зможе поєднати людей, але що відсутність всякої віри і доводить їх інтелектуальну та моральну перевагу.

Люди можуть жити людським життям у мирі аж ніяк не тому, що мають якісь політичні переконання, а тільки тому, що їх поєднує одне і те ж розумінням основного сенсу життя.

Політичні переконання не можуть поєднати людей тому, що політичних концепцій може бути незліченна кількість, ... Вище ж розуміння сенсу життя у певний історичний період і для певного народу може бути тільки одне. Так це і було завжди...

Було багато причин, які знищили віру людей в християнську релігію в усіх її формах: в католицизмі, у православ’ї, у протестантстві. Такими причинами були і релігійні суперечки і все більший і більший вплив просвітництва; головною ж причиною було те, що як католицьке, так і протестантське церковне християнство допускало страти і війни.

Для людей, які християнізували язичницькі народи, оскільки вони належали до правлячих класів суспільства, було природним, приймаючи і прилучаючи до християнства свій народ, або приховати, або не бачити в ньому всього того, що було несумісним з усім устроєм поганського життя, вигодами якого вони користувалися. Цим людям для того, щоб прийняти християнство і прилучити до нього свій народ, неминуче належало зробити вибір: або змінити поганське життя у відповідності з християнським вченням, або змінити християнське вчення згідно з існуючим ладом. Вони обрали друге...

У християнстві ж, де у відповідністю із самою сутністю вчення всі люди визнавалися братами, де все вчення ґрунтувалося на любові, що виражається в прощенні образ, у любові до ворогів, у християнстві цього не можна було зробити: допущення вбивств будь яких людей руйнувало самі основи християнського вчення. І тому поєднати християнство з вбивством можна було не інакше, як тільки таким його переосмисленням, яке руйнувало, саму його сутність. Так це і було зроблено... І сталося так, що християнська церковна віра стала чи справою звичаю, чи благопристойності, чи вигоди, або ж поетичним настроєм, а справжньої релігійності між людей християнського світу, віри, яка б дійсно єднала людей і керувала їхніми вчинками, не стало.

Здавалося б, що, втративши те єдине начало: релігію, яка може єднати людей, - люди церковного християнського світу мали б розсипатися, розбігтися, перестати жити спільним життям, але цього не сталося. Не сталося тому, що перехід від віри до перекрученого християнства відбувався не раптово, а поволі, і паралельно з цим процесом звільненням від єднання вірою люди все більше і більше підпадали під вплив іншої єдності, заснованої вже не на релігії, а на владі, на тій владі, яка була заснована релігією і підтримувалася нею. Люди, перестаючи вірити в бога і його закон, все більше і більше, як це і їм нав’язували, вірили у владу своїх правителів та їх закони. І коли в кінці кінців віра у перекручене християнство теж зникла, саме віра в правителів, в непорушність їх влади і їх закону зайняла місце зниклої перекрученої релігії й продовжила тримати людей в цій штучній єдності...

Те, що відбувається тепер..., і є цією боротьбою людей, що втратили внутрішню релігійну єдність між собою...

У… народі тепер йде напружена боротьба двох крайніх протилежностей, людини-звіра і людини-християнина.

...Перед народом тепер два шляхи: ...насильством боротися з насильством, побороти його і тим самим насильством встановити і намагатися підтримувати новий, такий самий, як і повалений, збудований на насильстві порядок речей. Інший же - той, щоб, зрозумівши те, що збудована на насильстві єдність людей може бути тільки тимчасовою, що воістину поєднати людей може тільки одне і те ж розуміння життя і закон, що з нього випливає, - спробувати усвідомити собі більш-менш ясно усвідомлюване народом таке розуміння життя і закону, що з нього випливає, які повністю виключають будь-яке вбивство людини людиною, і на ньому, і тільки на ньому, а не на насильстві, будувати своє життя і свою єдність.

І такий перехід від єдності людей, яка базується на насильстві, на єдність, засновану на загальному для всіх людей нашого християнського світу розумінні життя, я думаю, в наш час повинно здійснити... все християнське людство.

Ще збіжить багато води, а може, і крові, поки це здійсниться. Але не може бути того, щоб не прийшов, нарешті, час для людей християнського світу, коли вони, звільнившись від викривлень віри і від насильства, що з нього витікає, не поєдналися б в одному вищому, такому загальному для усіх релігійному розумінні життя, при якому не тільки було б не можливим, але абсолютно не потрібним вбивство людини людиною. Прийде цей час, тому що життя людей, поєднаних насильством, яке виникло на основі вже зужитої людьми вірі, є тимчасовим, перехідним станом, але не може бути життям розумних істот. Тварини можуть бути збиті в єдність насильством, але люди можуть єднатися тільки одним загальним для всіх розумінням життя. Загальне ж для всіх людей нашого світу розуміння життя є тільки одне. І я думаю, що це розуміння, яке виражене в тому християнстві,  полягає у тому, що , як би ми його не розуміли, в жодному випадку не може бути допущена корисність, необхідність чи законність вбивства...

Людство, у своєму русі до досконалості і добра, повільно, з зупинками, відступами, поверненнями назад, піднімається все вище і вище, піднімається з рівня на рівень. Довго стояло людство перед тією сходинкою, яка піднімала його до можливого співжиття людей, яке не потребує того, щоб люди вбивали одні одних; але в наш час воно, хоче воно цього чи не хоче, неминуче повинно на неї піднятись. Якщо не розум, не прагнення до добра, то сама складність ситуації, яка все збільшується і збільшується, змусить людей зробити це, тобто почати влаштовувати своє життя не на основі ненависті й погроз, а на основі розуму і любові...

Люди облаштували собі життя, яке тримається на діянні, яке противне  і розуму, і серцю людини - вбивстві, і разом з тим хитрим обманом, який вони виковували цілими століттями, вони переконали самих себе, що вони або сповідують такий закон Христа, чи знають таку науку, які однозначно доводить те, що вбивство людини людиною цілком відповідає і розуму і з серцю людини. І коли їм говорять про те, що життя їх звіряче і що їх християнство і їх наука є насмішкою й наругою над релігією та наукою, що їм треба перестати бути вбивцями, якщо вони хочуть бути християнами і освіченими людьми, вони тільки посміхаються і знизують плечима. Такою нездійсненною здається їм відмова від того, що було заборонено навіть первісними релігійними законами найдавніших людей, - те, що закладено і в свідомості і у серці кожної не зіпсованої людини, і те, що ніякими, навіть найбільш хитромудрими міркуваннями не може бути поєднане з християнським вченням, яке вони нібито сповідують, ні з освітою, якою вони так пишаються.

Дійсно, яким жахливим має бути розумовий занепад людей нашого світу, якщо вони вірять тому, що життя їх погіршиться, якщо вони перестануть стра-чувати, мучити, вбивати, вішати один одного.

Дійсно, наскільки жахливим має бути збочення морально-релігійного почуття людей і навіть простого розуму, коли їм потрібно доводити, і майже напевно намарно, що «не вбий» не означає, що можна вбивати людей інших, людей відмінних від свого народу та ще тих, вбивство яких ми визнали для себе корисним; і що, нами ж приписувані богу, ці слова означають те, що не можна вбивати нікого.

Дійсно, наскільки глибоким є моральне та інтелектуальне падіння цих людей, які при цьому ще й вважають, що стоять на вищому щаблі духовного розвитку. А такими, страшно сказати є, за малими винятками, всі люди нашого розбещеного цивілізованого світу.

Єдиною втіхою у цьому всьому є те, що цей жахливий занепад є ознакою останнього рівня розбещення, за яким має наступити пробудження...

Так, все це буде, коли настане царство боже, але що ж робити, поки його немає?

...треба перестати чинити найжахливіше зло, те, яке найбільше утверджує мерзоту людського життя: вбивство.

І для того, щоб перестати робити цю справу, потрібно дуже мало... Потрібно тільки одне: зрозуміти, визнати і проводити в життя думку про те, що ми не покликані облаштовувати життя інших людей насильно, що неминуче тягне за собою вбивство, і що всяке вбивство, яке ми здійснюємо, в якому беремо участь, на якому будуємо вигоди своєї життя, не може бути корисним ні іншим, ні нам самим, а, навпаки, тільки збільшує зло, яке ми хочемо подолати...

Лев Толстой
5 серпня 1907