|
Олег СтецюкДрогобич: «візуальне обстеження»Опис міста, це не лише критика або хвальба,
це ще й «екскурсія» в окремо визначений хронотоп, який прослідковуємо з окремо
взятих цікавих розповідей та уривків, де є свої враження, суб’єктивні висновки
та инша констатація буденностi. У цій публікації пропонуємо читачу цілі, або
частини окремих «дрогобицьких наративів», різних описів, головним чином,
вміщених в періодиці від ХІХ ст.; які різні як за часом, так і за змістом. Слід
пам’ятати, що деякі тексти мають і свої погрішності: перебільшення, неточності і
т. п. Але, вони, зрештою, є залишеним нам у спадок – «джерелом», яке, з огляду
на його недоліки, є цінним та вартим подальшого наукового дослідження та
аналізу. Дуже важливо згадати і про два дрогобицькі наративи(1) ХІХ ст., про
які слушно пише дослідник Леонід Тимошенко. Це донедавнього невідомий опис
міста Ф. Сярчинського (перша пол. ХІХст.) та опис із рукописного «Путівника по
Дрогобичу та його околицях» (друга пол. ХІХ ст.). Варто наголосити, що
більшість зустрітих нами описів міста подають нам непривабливу картину
Дрогобича, де головною темою, як не дивно, виступають невпорядковані дороги,
вуличний пил та не-скроплені водою ті ж вулиці, відсутність освітлення та
тротуарів, стара ратуша-«руїна» тощо. Деякі з поданих описів є вже відомими, а
деякі вперше публікуються в наш час: 1867 КОРОЛІВСЬКЕ ВІЛЬНЕ МІСТО ДРОГОБИЧ Розташування міста. Під Дрогобичем
закінчується одне з більших в північному напрямку виступаючих відгалужень
східної частини Карпат під назвою гір Дрогобицьких; сторона ця відноситься до
Карпатського Підгір’я. [...] Саме місто має зі своїми просторовими передмістями
і гарними будівлями доволі красивий вигляд. […] Із 7 передмість виділяються 4 більші:
Лішнянське (півн.), Задвірна (схід), Завіжна і Зварич (зах). – 3 менші:
Плебанія, Війтівська-Гора (півд.) і Загороди (півн.-зах.) – Вулиці з назвищами:
Ігнацівка, Сліпа, Солецька (Трускавецька або Стебницька), Стрийська,
Самбірська, Тустановицька, Львівська, Ясеницька.[…] В Дрогобичі налічується нині зверх 13000
мешканців. В тому числі враховані до 4600 душ руських обр. грець., до 2730 рим.
обр. різних народностей, до 80 акатол., решта жиди. Зважаючи на цю обставину,
належить і нині Дрогобич до великих міст руської Галичини. Народонаселення
Дрогобича дорівнює Станіславському, і тільки Львів, Броди, Тернопіль і Коломия
переважають його в цьому відношенні. […] Поміж споруд Дрогобицьких виділяється ратуша
з вежею, монастир і 7 церков руських, 1 костел римський, нове гімназійне
училище, військове депо, міська пивоварня та ин.[….] Уривок із праці: Венедикт Площанський,
Королівське вільне місто Дрогобич (перевидання 1867 року). – Дрогобич: Бескид,
1991. – С.36-39. 1868 ГОЛОВНІ МІСТА В ГАЛИЧИНІ [….] Drohobycz jest i dzisiaj jeszcze
głownym punktem handlu wołowego i pędu opasowego bydła. Na
jarmarku tutejsze przypędzają woły z Bukowiny, Multan,
Więgier, i Bessarabii, a ztąd doszedłszy najblliższych
punktów kolei żelaznej, dostają się one do
Ołmuńca i Wiednia. […] Lustracya z r.1664 spisana przez Jana Fran.
Lubowickiego, kasztelana Wołyńskiego, tak opisuje stan miasta i
dochody starostwa: Zamek: Budynek nie zbyt dawno zbudowny, drugi nowo
zaczęty, który gdy będzie dokączony, piękny
dwór będzie. Miasto uskarzało się isz contra jura et
privilcida zasiadszy żydzi na przedmieście y pobudowawszy
całą ulicę, różne mają swoje krąmy, handle
i targi publiczne odprawują, miody, piwa, gorzałki szynkuią,
upraszają: aby ta ulica zniesiona była, y żydzi relegowani,
których przedtem nigdy niebywało, oprócz iednego a
naywięcey 2, respectu żupy usługi. […] Munitia miasta y kościoła: Do miasta brąma z drzewa, druga z
cegły nazwana Wȩgierska, 3cia co na wieżȩ do żupy, 4ta co do żydows. Ulicy
ieżdżą. Parkanów na wale prawie niemasz, baszta od
brąmy Lwowskiej porządnie zbudowana, druga przeciwko ząmkowi
nadpustoszała, drugie baszty obleciały. Ratusz murowany, na gurze
izba sądowa, skarbiec gdzie proventa chowaią, tamże iest miecz
dla sprawiedliwości y bywał w mieście mistrz, którego
teraz niemasz. W skarbcu zbroy 2 dla straży, hakownic 10; od rur, co woda
szła niemi, są 3 sztuki rury spiżowe. Na 3 piętrze izba dla
trembacza, którego teraz niemasz; wieża blachą pobita,
około ganki, zegar wielki porząnny; pod ratuszem iatki
rzeźnicze. Kościół pro fortalitio ab antique habetur, ktуry miasto opatruje, poprawa y kapłany prowiduje. Brąma
z mostu wchodząс z cegły, nad nią izba wielka; od
spodu do gury okienka dla strzelania, dział 7 żelaznych, organki we 4
rzędy w dembowym łożu, żelazem okowanym. Wały
głęmbokie, parkany spustoszone, na wałach baszta z drzewa, druga
mniejsza, daley baszta wielka, podle dom porząnny y dom dla szkoły. W
wałach kościół z cegły, sklepisty,
ołtarzów 7, organy wielkie, ale przez Kozaki część
trąb pobranych ; kaplice: św. Anny, y św. Mikołaia. Na
koś. We 2 rzędy wkoło strzelnica; na wałach bywały
budynki, gdzie ieszcze xiążęta ruskie, potym królowie y
biskupi residowali, które przez Kozaki funditus zniesione;
szpital porząnny. A isz PP. starsi mieszczanom Samborskim powierzyli
działa spiżowego, nazwane baba, hakownic 2, śmigownic 2, tedy
powinni te recuperować y z drugą armatą w tey fortecy mieć
w dobrym porządku. Chcąc in ordine et sccuratate miasto
widzieć, napominamy et serio injungimus żeby studnie
podług potrzeby na obronę strzeż Boże kiedy ognia, incoloc
public sumptu budowali y rurmus z Sambora, który nescitur iakim
tam sposobem zaszedł, recuperowali y na mieyscu dawnym cum omni
reparatione postawili. [….] Głównejsze miasta w Galicyi//Dodatek
tygodniowy do «Gazety Lwowskiej». – 1868. – 27 czerwca. – № 26. – S. 130-131. […] Dawnej były w Drohobyczu
oprócz kościoła farnego, trzy inne jeszcze kościoły,
zniesione z rozkazu cesarza Józefa, mianowicie kościół
Niepokalanego poczęcia Matki Boskiej, przy ulicy Ślepej, gdzie
dzisiaj zbiera się bractwo, kościół św. Barbary i
Otyii, wreszcie kościół z klasztorem OO. Karmelitów
zbudowany w początku XVIII. wieku, oddany ks. Bazylianom i na cerkiew
obrz. gr. k. przeistoczony, dzisiaj w ich posiadaniu zostaje; klasztór
pokarmelitański ks. Bazylianie na szkoły normalne obrócili. Obecnie jest w Drohobyczu
kościółw farny obrz. rzym., cerkiew i klasztor OO.
Bazylianów, tudzież sześć innych cerkwi, razem siedm, z
tych trzy murowane a cztery drewniane. Nowa murowana synagoga żydowska
przyczynia się do upiększenia miasta. [….] Głównejsze miasta w
Galicyi//Dodatek tygodniowy do «Gazety Lwowskiej». – 1868. – 4 lipca. – № 27. –
S. 136. 1880 З МАНДРІВКИ ГОТЛІФА КОНА …12.lipca koleją udałem się do
Drohobycza. «I dam ci ziemię płynącą
miodem I mlekiem!» Tak niegdyś Stwórca miał
przemówić do praojców naszych. [….] Ziemia drohobycka i
borysławska płynie w istocie, ale nie mlekiem I miodem, lecz woskiem,
naftą, solą, a w dniach słotnych w dodatku jeszcze błotem.
Drohobycz zresztą choc dosyć ludne i wielkie miasto nie przedstawia
badaczowi żadnych osobliwości prócz chyba swego
kościoła farnego, rozpoczętego jeszcze za czasów
króla chłopków a ukończonego za czasów
Jagiełły, swego chodnika asfaltowanego ciągnącego się
wzdłuż całwej ulicy pańskej czyli samborskiej i swoich
niedziel, w których się cały rynek roi od tłumu
starozakonnych, gawędzących po ulicy i nie mających nic do
czynienia, widok niezmiernie charakterystyczny i właściwy może
tylko Drohobyczowi. W ostatnich czasach mówiono często o Drohobyczu
i chwalono inteligencję izraelickich jego meszkańców, obawiam
się jednak bardzo, czy ta ogłada nie będzie co nawięcej
tylko powierzchowną, czy nie będzie ona czczym blichtem, jak to po
największej części bywa, choc nie przeczę,że są i
domy, w których z równym upodobaniem zajmują się literaturą i
sztuką w nimieckim, w polskim a nawet w obcych językach. W takim to
domu ujrzał światło dzienne mąż, który w
niedalekiej przyszłości będzie chlubą ojczystego swego
miasta, nasz malarz narodowy, Polak mojżeszowego wyznania: Gottlieb).… Dnia 16. Lipca udałem się znowu z
Drohobycza do Truskawca, zatrzymawszy się po drodze chwilkę w Stebniku.
Zbyt jadnak krótko, bo zaledwie półgozinę bawiłem
w tej okolicy, abym dokładnie mógł opisać wieś
tę, której założono ogromny magazyn i warzelnię
soli, jedną z najwiekszych w wschodniej Galicji. To jednak mogę
poświadczyć, że widok tej części Stebnika, w
której się warzelnia i magazyny soli meszczą, jest
przecudny.To już nie wieś, to miasteczko eleganckie o murowanych
kamienicach, o prześlicznych ogródkach, o schodach z poręcami.
Truskawiec może jeszcze piękniejszy, ale tylko podczas sezonu
kąpielowego, wtedy roi się cała wieś od gości bogatych
i ubogich, od prawdziwie chorych, którzy w siarczannych kąpielach
truskawieckich ulgi szukają dla swoich cierpień i od mniemanych
chorych, ktуrzy to miejsce kąpielowe tylko dla
rozrywki i zabawy zwiedzają. Niech jednak minie czas kąpielowy, a
wszystko się rozbiegnie, gubi. Cukiernik wraca do Drohobycza, lekarz do
Lwowa, goście tam zkąd przybyli, a pozostaje się tylko na
miejscu p. Kral, właściciel kąpieli ze swoimi urzędnikami i
mieszkańcy stali Truskawca, ktуrych nie jest zbyt wielie, a ktуrzy po największej części
składają się z
włościan truskawieckich. Widoki Truskawca zaś, o ktуrego piękności już
wspomniałem, zdjął z natury artysta - fotograf drohobycki, p.
Zygmund Frei. … Pierwsze wrażenia z dłuższj
wycieczki po kraju, член Педагогічного товариства
Gothlif Kohn (1844-1919), 1880, pamiętnik, книга видана накладом автора в Самборі. Розділ ІІІ Ziemie stryjskie i drohobyckie S.76-105. 1884 ДРОГОБИЦЬКІ ПОРЯДКИ Ulica wązka, obok szkoły żeńskiej,
chociąż w centrum miasta się znajduje, jest tak
zaniechujoną, szczegуlnie po pod murami domуw, iż przejść
tamtędy niepodobna. Parkan graniczący z bożnicą przy
realności p.Brokla, z powodu za częstego podlewania aż
zakwitł; zaś przez nabożnych wychodzących z bożnicy
przysiadających popod domy i parkany, pozostawiony materjał do
pudrety, już obecnie wydaje woń zabijającą, a
cóż będzie w lecie podczas upałów? Możeby ze
względu n ate wonie Świetny Magistrat przezwał tę
uliczkę «fiołkowa» a szkołę żeńską wobec
tego niechlujstwa przeniуsł na inne miejsce, lub raz już
zechciał energiczniej wziąść się do porządku
przynajmniej w samem śrуdmieściu. Rуwnież prosimy, by Swietny Magistrat
raczył przejść się naokoło budynku ratuszowego w
rynku, gdzie znajdzie u samego wchodu do c.k. Sądu i c.k. Starostwa
śmieciarkę pełną zgnilizny, prуcz tego całe kupy
zgniłego rumowaska na około zabudowania tego. Dalej idąc prosimy wstąpić do
kamienicy L. Burgmana w rynku pod 1. 15. Podwórze w tej realności
jest tak zaniechlujone, iż w gnoju owym porobiły sobie już
dziś gniazdą różne mikroby mniejsze i większe, a
zachodzi obawa, by teraz z budzącą się po całem
mieście. Potem prosimy się przejść
uliczką naprzeciw Towarzystwa zaliczkowego i zobaczyć te ogromne kupy
śmiecia, gnoju i różnej zgnilizny, nagromadzone z roku na rok
warstwa na warstwie, jak liście w dziewiczym lesie. Dalej
przejść się placem naprzeciw cerkwi św. Trójcy,
gdzie furmani borysławscy stoją i odetchnąwszy atmosferą
«Es buqie» pofatygować się na podwale. Tutaj każde domowstwo
jest ugarnirowane dokoła różnego rodzaju materjałami do
fabrykacji pudrety, a to w całej długości ulicy aż do placu
dorożkarskiego obok słynnego z czystości hotelu pod
gwiazdą. Następnie prosimy się
przejść ulicą żupną i zobaczyć, zacząwszy od
salin, czy drogą zwarycką podobna przejechać lub
przejść. Zamiast szutra sypie się tam śmiecie, obornik i
błoto z rowów, to wszystko razem tworzy bagnisko nie do przebycia.
Dalej przy ulicy solnej naprzeciw realności Wróblewskiego stoi
most, lecz bez poręczny, a że tam latarń wcale nie ma, przeto
często się zdarza, iż idący tamtędy w nocy,
przechodzac przez most, pomimo woli znajdzie się w głębokiej
kaluży, jadąc zaś powozem lub furą jeszcze gorzej na tem
wychodzi, bo ledwie minie ten fatalny most, najeżdża wprost na
studnię na środku ulicy solnej stojącą. Gdyby przynajmniej
postawiono na tej studni latarnię, ale gdzie tam! Eszak ze względu na
oszczędność oddala się latarników, ergo zmniejsza
się i liczbęlatarń, lecz natomiast daje się zapomorgi i
inne różne gratyski tam, gdzie nie potrzeba, byle tylko swoich
fagasów i pomocników wspierać. Oto mała próbka
porządków, na co mamy właściwie płacić owe
dodatki komunalne, właśnie co uchwalone. […] Porządki drohobickie. (Mała wȩdrówka po mieście.)//Gazeta
Naddniestrzańska. –1884 – 1 maja - № 6 - S.6. 1889 З МАНДРІВКИ МІСТОМ «Той,
хто вперше в’їжджає в наше місто, через центральну частину до Самбірського
тракту, одразу сподобається порядок та охайність окремих будинків. Одначе, якби
захотів оглянути зворотний бік медалі або змушений перейтися по найближчих
вулицях і закоулках, був би повністю розчарований. Не повірив би тому, що
знаходиться в одному з більших міст, споглядаючи навколишні бруд, безлад і
неохайність, не згадуючи вже про запахи, що зовсім не асоціюються з амброзією
чи фіалками. […] Хочемо окреслити шановним читачам хоча б малу картинку того
неладу і недбальства, розпочинаємо нашу мандрівку від кварталів навколо ринку,
тобто від вулиць, що з ним є, безпосередньо, сусідні, і починаємо кварталом
знаного «Ланом»: Тут, минаючи серед
вулиці цілі стоси з ґрузів, гною, різного роду сміття, перегнилих нутрощів,
пір’я, шмат, межви, шкір, черепів, скла, здохлої домашньої птиці, псів, і
котів, [..], …під номером 64. від фронту улаштовано сушарні для необроблених
шкір, які видають, особливо серед літа, сморід вбитих, але дещо далі, в домі під номером 130/131 у
фронтовій стіні житлового будинку поміщено два туалети, незважаючи на те, що за
нормами забудови вони мають спеціальне відведене при кожнім будинку місце. Під
час солодкої пори року, є той квартал, часто, не до перебування, де цілий шереґ
смородливих лагун і боліт спиняє перехід, а навезений і розсипаний на дорозі
шутер, є тільки справжнім марнотратством, оскільки забрудненні і засипані рови
не дозволяли відпливу нагромадженій воді, що перешкоджає до усунення мулу […]». Z wȩdrуwki po mieście//Кurjer Drohobycki. – 1889. – 1 listopada. – №7. – S.2. 1896 ЯК ВИГЛЯДАЄ ДРОГОБИЧ Jak wygląda Drohobycz nasz miły w czerwcu i lipcu, ile
każdy połyka prochu ulicznego na deser, wiadomem każdemu
obywatelowi naszego pięknego grodu. Nic więc dziwnego, że jak nadejdzie
święto, wszystko ucieka z miasta, szukając powietrza
niezapylonego i dobrej wody do picia (sic!) a głównym wycieczek
jest tak zwana «Gуrka». Cóż z tego, kiedy człowiek na «Gуrce»
nie ma się czem posilić, i łatwiej jest zdecydować
się pуjść na komplet pana Loeflera, auiżeli
doprosić się tam kawałka chleba powszedniego. Zmuszony więс
przybrać rolę Succiego, kroczy zmęczony do
źróła, ktуre dzięki panu Telichoskiemu, pięknie
wybudowano, i pije wodę z takiem zadowoleniem, jak się
niekiedy pije piwo u Maxa, a pociesza się, że będzie miał wiekszy apetyt na kolacyę…
Ale i tu spotyka go zawуd. Zmęczony, zziajany wraca człowiek
do domu, okryty pyłem jak jaki pielgrzym. Jedna przyjemna niespodzianka
spotyka wędrowca po drodze, a to chodnik wyłożony
już do cmentarza i nasuwa się nam mimowoli myśli, czy
też ta ulica stryjska jest tylko Benjaminkiem Świetnego Magistratu?! Jak wygląda Drohobycz// Kuryer Drohobycki – 1896. –
15 czerwca. – Nr.7. – S.3. 1900 ВУЛИЦЯ СТРИЙСЬКА ТА ИНШЕ В Дрогобичі, вулиця Стрийська, яка веде з
головного залізничного вокзалу до міста, є зараз абсолютно непрохідною через
болото і вибоїни – формальних отворів на Ѕ м глибиною. Що аж треба про те
публічно упом’янути, що природа речей повинна [бути] виправлена – лише, якщо
консервація громадських доріг вже вмерла і нема заступника на наступний рік. W Drohobyczu//Tygodnik Samborsko-Drohobycki. – 1900. – 11
lutego. – №3. – S.3. Забита птиця в різні в Дрогобичі, несе до
домівок зацікавлення, в той спосіб, що сліди крові творяться формально аж на
«Лан»! окрім того, щоб полегшити собі справу, обскубують птицю дорогою. Пір’я
змішується з кров’ю, а кров’яна доріжка пунктирована пір’ям гусок, качок,
пантерок і індиків зачинає набувати виразні контури і форми спеціального
тротуару. Можна собі уявити як то добре мусить показатися серед спекотної пори
літа і як оживчо діяти має теж на здоров’я мешканців вулиці Стрийської і [їй]
сусідніх! Drуb zarzynany
w rzeźni w Drohobyczu //Tygodnik Samborsko-Drohobycki. – 1900. – 11
lutego. – №3. – S.3. Вулиця Стрийська в Дрогобичі від реальності [власності]
п. Міхалика аж до головного залізничного вокзалу, немає тротуару – зате є по
обидвох боках гостинця рови повні болота. Хто іде дорогою, мусить тим, хто їде
фурою і фіакром уступатись, а, якщо, рівночасно їде кілька фур одна за одною,
то ті, хто йдуть пішо, хочуть чи не хочуть, мусять зійти з дороги в рів, або ж,
инакше, залишитися переїханими, так як одна жінка днями була переїханою і
випханою до рову. Гостинець є повний болота але, опісля, якось, то можна, іще
навіть дертися, коли фури не їдуть – але, де там то так стається при такій
відвідуваності, як на залізниці і з залізниці. А що будуть діти, котрі повертаються
зі школи або з міста, мати робити, коли з двох боків зостануться переїхані? Чи,
можливо, потреба аж якогось великого нещастя, аби Магістрат і Рада місцева те,
що до їх кола діянь належить. Чи маємо чекати з тим урядового комісара? Stryjska ulica w Drohobyczu//Tygodnik Samborsko-Drohobycki. – 1900. – 25 lutego. – №5. – S.4. У Дрогобичі на дорозі Зварицькій зачавши від
моста при вулиці Жупній не можна перейти – тому що лежить там по кісточки
глибоке – болото, а дорога та вимагає більшої опіки гміни і часто зашутрування,
щоб тисячі фур, що їдуть з деревом на саліни і на торги, нищать її, особливо, в
положеному нижче просторі. Мешканці того району міста сплачують на рівні з
иншими податки на потреби гміни, мають право вимагати, би гмінною дорогою могли
свобідно перейти без тривоги утопитися в болоті. А більше Святий Магістрате
зарадь тому! W Drohobyczu//Tygodnik Samborsko-Drohobycki. – 1900. – 4 marca. – №6. – S.3. На цілій вулиці Стрийський в Дрогобичі, що
веде до головного залізничного вокзалу, є так мало ліхтарів і один від одного
так далеко встановлені, що вночі є небезпека не те що йти пішки, а й навіть
їхати. Мали місце вже кілька випадків каліцтва коней, у зв’язку з наїзду возу
на себе. Звісно, більша там потреба встановити більше ліхтарів і поставити їх
густіше і для пішоходів обумовити тротуар. Того вимагає безпека життя людини і
тварини. Na całej ulicy Stryjskiej w Drohobyczu//Tygodnik Samborsko-Drohobycki. – 1900. – 4 marca. – №6. – S.3. Урядова консервація дороги Стрийської у
Дрогобичі, могла б також болото забрати, діри позасипувати і гостинець
вишутрувати, з огляду на громадську безпеку, тому що Дрогобич, звичайно, у
Европі, а не в Азії! Konserwacja rządowa drogi Stryjskiej//Tygodnik
Samborsko-Drohobycki. – 1900. – 4 marca. – №6. – S.3. 1903 ІВАН ФРАНКО ПРО ДРОГОБИЧ В часі моїх гімназіальних студій Дрогобич був
містом, дуже багатим на негативні прикмети. Почислити, чого там не було, –
вийде дуже довгий реєстр. Не було ані одної порядної кав’ярні, ані реставрації,
ані одної публічної бібліотеки, ані одного освітнього товариства, ані одного
зібрання чи то з політичною, чи з освітньою метою. Не було майже нічого того,
що характеризує хоч наполовину европейське місто. Не було навіть води, крім
домашньої соленої, якої посторонні люди не могли пити. Більшість вулиць без
тротуарів та без освітлення, а широко розкинені передмістя, особливо Задвірне,
Завізне та Війтівська Гора, були собі прості села з солом’яними стріхами,
огороджені плотами, з захованням зовсім сільського характеру. Залізницю з Дрогобича
до Стрия побудовано, коли я був у сьомім гімназіальнім; до того часу Дрогобич
був собі «вільним королівським містом», вільним, невважаючи на свою нормальну
школу та гімназію, від усього, що пахло цивілізацією та інтенсивнішим духовим
життям. Уривок з автобіографічного мемуарного оповідання Івана
Франка «Гірчичне зерно» (1903) 1913 ЗАБУТА ВУЛИЦЯ Zapomniana ulica. Niebywale szkandalicznie jest zaniedbana
ulica Szaszkiewicza. Błota mało co niżej kolan kałuże,
że utopić się można w pośrodku, ścieku żadnego – a o
chodniku lub chociażby deptaku tylko – nie ma co myśleć. Jak rok
Boży długi, tak mieszkańcy tej ulicy nie pamiętają,
aby błota kiedykolwiek zgartywano. Również nle widziano, aby
pan drogomistrz G. ulicą tą przechodził lub jechał. Możeby
przecież p. G. był łaskaw pofatygować się w te
«odległe krainy» śródmieścia, a nie dopuścił do
tego, aby sam p. komisarz Jarosz jego wyręczył. Czas byłby najwyższy i tę «ostatnią ulicę»
do porządku doprowudzić. Zapomniana ulica//Tygodnik Drohobycki. – 1913. – 4
stycznia – №1. – S.2. 1914 ВУЛИЦЯ ПІДВАЛЛЯ, СТАРА РАТУША ТА ЗАДОВОЛЕНИЙ
ДРОГОБИЧАНИН Ulica «Podwale» to istna plaga dla Drohobycza. Ulica ta
położona tuż za Rynkiem. Cała ulica po odtrąceniu
chodnika wązkiego, ma całe dwa metry szerokości, więс w targowe dnie, wozy przejeżdzająсe z dwóch przeciwnych stron tamują przechód
zwłaszcza w najwęższym miejscu między realnościami
Backenrola, a Majeskiego i tu dzieją się niesłychane orgie i
gwałty, piski, krzyki, bójki, tu furman furmana wali batogiem,
laską, lusznią i w ten sposób toruje dla siebie drogę, tu
panuje silniejszy nad słabszym. W tym miejscu już masa
wypadków połamania nóg ludziom nastąpiło, a
przypomniemy np. tylko Katarzynę Proń z Jamielnicy, Fed. Prorok z
Krynicy i wielu innych, którzy do magistratu słuszną i
uzasadnioną mogą mieć pretensyę. Tu w tem miejscu
stoją koledzy i przyjaciele Stasia bandyty i obkradają torby i
kieszenie wiejskim ludziom. Ta ulica niema oświetlenia tu wieczorami
«towarzysze» Stasia bandyty i zarażonego «Panicza» wywołują publiczne
zgorszenie – tu co wieczora ukrywa się tuzinami dziewek i
różnych wycieczkowych złodzieji. A co by było w razie
pożaru ? Strach pomyśleć! Możeby magistrate przecież
zajął się tą ulicą i przyprowadził ją do
porządku, choćby za pomocą wywłaszczenia lub kupna
realności stojących na pzreszkodzie rozwojowi tej ulicy w
śrуdmieściu. Ulica «Podwale»//Tygodnik Drohobycki. – 1914. – 2
maja – №18. – S.2-3. Ratusz sie wali. Onegdai w nocy runął sufit w
drohobyckim ratuszu, do sklepu «Bazaru Mieszczańskiego»
wyrządzając tam wielką szkodę. Najwyższy czas, by
magistrate zajął się odrestaurowaniem ratusza szpecącego
miasto, służącego na schronisko różnym bandytom
Stasiom i złodzejom, a w dodatku grożącego – zupełnem
zawaleniem się. Ratusz sie wali //Tygodnik Drohobycki. –
1914. – 2 maja – №18. – S.3. Zadowolony
Drohobyczanin Pisze nam dalej: Każde miasto ma swoje
specyalności, Wenecya kanały, Konstantynopol wonne zaułki i
bezdomne psy bez liku, Budapeszt swoje życie nocne i swoich graczy, Wiedeń
swój Prater, Paryż swoich apaszów, Lwów swoje
osławione kawiarnie a la Grand, Trocadero,Avenue, Borysław swego
złodziejskiego wójta Lipę Schutzmana, zawodowych złodziei
ropy, no i cały sztab «jurejdesów» to jest fałszywych
świadków stojących pod dowództwem Beriszka Horowitza, a
składających za pieniądze fałszywe świadectwa w
Sądzie, Sambor swoich wszechpolaczków z adwokatem Drem Potockim na
czele, a Drohobycz ma to wszystko razem, a nawet jeszcze wiȩcej bo ma sześciu zawodowych nauczycieli
pijaków, bandytów opryszków, swihów
cudzołożników, którzy jako nauczyciele
wywołują publiczne zgorszenie i wychowują młodzież na
kryminalników i obywateli wrogo usposobionych dla Państwa i
Dynastyi. Znajdziesz tu nietylko woniące
zaułki kanały – rozkopane, bandytów, spelunki kawiarskie,
adwokatów krzywoprzysięzców a la Hryć Kuziów i
Dr. Pachtman, światotowych złodziei a la Fellner i weterynarz Czubaty
i td. ale jeszcze i sławne błota i prnchy. Te są potężne,
jedyne, bez konkurencyi – gdyż dotąd jeszcze rzadko ktoś wskutek
prochu oślepł. Niestety są i mię i między name jeszcze
ciągle niezadowoleni, którzy sarkają i narzekają bez
końca na ojców miasta, że nic nie czynią, a to co
czynią, jest źle i ich nie zadowala. O maluczcy na duchu, zapominają, że
właśnie zasługą aeropagu ojców miejskich są te
nasze wszędzie błota i prochy, które szerzą
sławę naszą wszędzie, a za pomoc .. zakordonowych
kuracyuszy truskawiecki .. odwiedzających nasz Drohobycz nawet ..
granicami kraju. Są wprawdzie pewne ulice, które
od czasu do czasu błogosławione są tuszem beczkowozu miejskiego,
ale nie wszystkie mają to szczęście, co ja, mieszkając przy
takiej ul. protegowanej. A ma może Magistrat
słuszność, że niekaże dużo kropić, bo
marnuje się w ten sposób wodȩ. Mieszkańcy nieskrapianuch dotąt
ulice za moją inicyatywą wnieśli petycyę, by
niektórzy członkowie rady z hersztem wszechpolaków na czele
poświęcili, odrobinę wody, którą mają w
głowie zamiast muzdu, a oszczędzą miastu i te dwa beczkowozy,
które się włóczą po pryncypalnych ulicach. Magistrat zabronił słusznie
zamiatania ulic wczesnym rankiem lub w nocy, jak to bywa gdzieindziej, by nie
przeszkadzać pp. zamiataczom we śnie i dlatego unoszą się w
dzień tumany kurzu, które pokrywają przechodniów
gratisowym pudrem, płuca zaś rozkoszują się miliardami
prątków czy to gruźlicznych, czy tyfusowych, czy też
innych, które pzry oddychaniu tam się dostają. – A zarzuty
takie, że narzekają na proch gosposie i pokojówki,
które nie mogą okien otworzyć dzień cały i
zmiatają go ze stołu, talerzy i kątów, że przeklinają
go biedacy, którzy w mieście pozostać musieli i ani do
morskich kąpiel polskich, ani do zdrojowisk krajowych, wedle
nawoływań gazet krajowych, pojechać nie mogli – czyź ma to
jakieś znaczenie i zdoła wytrzymać ostre krytyki? Wszak z
prochуw żyją lekarze chorуb piersiowych, okuliści, sanatoria dla
suchotnikуw, wszak tańczymy i bawimy się dla dobra kolonij
wakacyjnych, wszak są już «bale grużliczne». A że mało
dotąd było prochуw oglądać możemy teraz z wszystkich
czterech stron rynku nową «prochownię» dostarczającą
prochu, tj. nasz ratusz, ktуry po niespełna 100 latach przyglądania
się prochom naszym – stanie się wedle religii – także prochem.
Requiescat in pace. Zadowolony Drohobyczanin//Tygodnik
Drohobycki. – 1914. – 25 lipca – №30. – S.2. 1927 ОМЕРТВІЛЕ МІСТО Дрогобич в червні. Дрогобич, розташований на бічному шляху залізничної лінії, що веде зі Львова через Стрий, як середній комунікаційний вузол, до ряду провінціональних місцевостей, ніколи не був містом торговим, ані також з поводу того свого положення не міг мати призначення до одіграння видатної ролі в торговому житті краю. Колискою його розвитку було народження
нафтової промисловості в Бориславському басейні, що обіймав шерег багатої
місцевості на поклади нафти. Місто те збагатилося і розростало в міру
розвитку і потужності нафтової промисловості, залишаючись у темпі свого
розквіту в причинному зв’язку з подіями басейну і в залежності від розросту
чи успішного нафтового промислу. Словом в дзеркалі господ. В Дрогобичі
відбився візерунок Борислава, бо що було живе і радісне в басейні, знаходило
перше і безпосереднє своє відлуння в Дрогобичу. Дрогобич ссав свої життєздатні
соки із басейну та з нього жив. Відтоді відсутність самоіснування тому місту
в затінку єдиного басейну. «Усім здавалося, що Войскі грав, а то грало
відлуння» – відлуння Борислава, Тустанович, Мражниці, Східниці, Трускавця і т.
д. Східна брама Для… відвідувачів був Дрогобич східною
брамою, проводжаючи до легендарних копалень нафтового басейну, «Etappenraum» [з нім. космічний етап] до бойової лінії
буріння буровими компаніями, а для мешканців належного басейну був він першою
залізничною станцією в дорозі до великого світу, першим місцем їхнього
зосередження і розряд купівельної спроможності у відношенні до бажаних
господарських і культурних товарів. При тих клієнтах неясно потепліло,
Дрогобич, черпав дихання, силу, світло, тепло і багатство. Дрогобич передвоєнний Мешканці Дрогобича швидко багатіли і легко
специфічний нафтових торг акцій брутто і нетто посередництвом в торгівлі ропи витворами
нафтовими, а в кінці капіталістичне за ангажування безпосередньо мешканців
Дрогобича і в русі нафтового бурильного басейну, – швидко те створило підвалини
добробуту передвоєнного Дрогобича, який щораз прекрасно розбудовувався. Швидко
його стан пішов вгору, робітники, урядники, середній клас, …і середнє купецтво,
… професійна інтелігенція, …адвокати, лікарі, інженери, новонароджені
промисловці, усі … Стратифікація суспільства однаково же пішла
вслід за тим американським типом історії. […] Тисячі людей жило із нафтової біржі і
брокерства без продуктивної професії, і без більших грошових вкладів «luftmensch» [з нім. повітря людини] … Жилося весело і розкішно, а багато
розбагатілих сімей виїхало до Відня, з ціллю постійного там замешкання.
Емігранти то були не з нещастя чи для заробітку, але з потреби життєвої
експансії на тлі багатства і добробуту. Повстала легенда, поширена поза
Дрогобичем, що тут золото лежить на вулицях, і треба його тільки вміти відкрити
і загарбати для себе. То була би одна сторона медалі. Те минуле… З львівської щоденної газети «Chwila» у статті «Омертвіле місто» Obumarłe miasto // Сhwila . – Lwów. – 1927. – 18 czerwca. – S.7. 1940 ДРОГОБИЦЬКІ ПЕРЕДМІСТЯ …Дрогобицькі передмістя до сьогодні мають
переважно хліборобський характер. Населення їх – українці передміщани – це
хлібороби, що зберегли старі звичаї та стару ношу. Серед гарячки нафти
дрогобицькі передмістя зберегли у своєму хліборобському консерватизмі свій
давній вигляд; від соломяних стріх та стареньких церков чути подих давніх літ. Крім хліборобства частина міщан займалася
солеварством та домашнім промислом, особливо шевством. Відомі були дрогобицькі
шевці, що виробляли дома селянські чоботи та продавали їх по довколишніх
ярмарках. Безпосередньо сусідство з бориславським гірничим басейном, із
хвилиною розросту продукції ропи та воску, вплинуло дещо на зміну теперішнього
вигляду Дрогобича та його передмість. Тихе хліборобське та торговельне місто
почало перетворюватися на промислове місто… Ґавдяк Маріан, Дрогобич – місто сьоми церков//Свобода. –
Джерсі-Сіті; Нью-Йорк, 1940. – Ч.157. – 8 лип. – С.3. 1956 ВІСТКА ПРО ДРОГОБИЧ Мюнхенський «Український Самостійник» з 22
січня ц. р. подав за польською газетою «Остатнє Вядомосьці» такі вістки про
життя у Львові, Дрогобичі і Стрию: Польська еміґрантська газета «Остатнє
вядомосьці» помістила нещодавно (в числі від 8 січня ц. р.) за вістками
польського відділу радіовисильні «Вільна Европа» деякі інформації про сучасний
Львів, Дрогобич і Стрий. З уваги на те, що ці інформації можуть цікавити також
наших читачів, передруковуємо їх з деякими скороченнями (Ред.) «Вістки зі Львова є рідші і скупіші, коли
йдеться про ситуацію польського населення. Відомо, що польська людність виперта
на окраїни міста, а центр його залили росіяни. Відкриті тільки два костели:
катедра і костел св. Марії Магдалини, що їх масово відвідують польські мешканці
Львова. Не чути про те, щоб у місті або поза ним існували польські школи. Однак
польська мова не заникла. Це виявили недавні польські виступи в рамках т. зв.
«місяця приязні» і святкування в честь Міцкевича… Воєнні знищення і окупаційна совєтська
господарка змінила обличчя «польських східних земель» (лапки наші, в ориґіналі
– очевидно, без лапок; прим.ред.). Відбудова посувається дуже помалу і
обрахована тільки на користь економічних та військових інтересів СССР. У районі
Дрогобича й Стрия господарить совєтське державне нафтове підприємство
«Нефтьпром Заподной Украини». Воно експлуатує нафтові поклади колоніяльним
способом: до Совєтів вивозять копальняні багатства, а людності не дають нічого.
Про цей визиск виразно свідчить нужденний вигляд мешканців цих земель та міст,
як теж бідний одяг населення та його безупинні виправи до сіл і совхозів по
харчі. В Дрогобичі серед поляків і українців є
досить поважний процент колишніх депортованих до СССР. Повернулися вони із
таборів та із заслань у роках 1950-52. Більшість поляків хотіла б перенестися
за Буг, але їм не дозволено на це. Не запевнено їм навіть мінімуму життьової
стопи. Майже всі поляки в Дрогобичі, без огляду на свій фаховий вишкіл і давню
професію, мусять працювати фізично. В місті чути часто польську і українську
мову. Натомість по селах, колхозах і совхозах переважають спроваджені з глибини
Совєтського Союзу росіяни та наддніпрянські українці. Дрогобич відбудувався після воєнних знищень і
навіть побільшився. Але нові доми збудовано тендітно і після першої зими вони
виглядають як рудери. Жидівська дільниця Лан повністю забудована одно- і
двоповерховими мешкальними бльоками для робітників «Нефтьпром»-у. Також
змінилась зварицька дільниця міста. Обидві давні церкви зникли(2), а на місці
Святого Юра стоїть невеликий барак, призначений
на каплицю. Ринок, який сьогодні називається Червоною площею є
занеханий, занедбаний і нагадує велику калюжу. Все в місті носить ознаку
тимчасовости. Всюди видно нетривкі магазини нафти, оліїв, смаровил земного
воску, оточені кільчастим дротом. Вони чекають на свій вивіз до СССР. Всі
нафтові споруди доглядають окремі військові формації. Команда і штаб тих військ
знаходиться в Дрогобичі, в новому будинку, спорудженому біля старої оборонної
дільниці. Ціла Лішнянська вулиця і дільниця зайнята під касарні. Присутність
цих совєтських військ безупину нагадує про окупацію. […]» Вістки про Львів, Дрогобич і Стрий // Свобода. –
Джерсі-Сіті; Нью-Йорк, 1956. – Ч.15. – 26 січ. – С.3. 1.Див. Леонід Тимошенко, Описи Дрогобича ХІХ ст. //
Старожитності Дрогобиччини. – 2006. – №1. – С.6-10. 2.Це є цілковитою
неправдою, адже дерев’яна церква св.Юра і Воздвиження Чесного Хреста до сих пір
існують. |
ч
|
 |
|