|
Леонід ТимошенкоПро Юрія ДрогобичаПро Юрія Дрогобича (бл. 1450 – 1494), ім’я якого разом з
Іваном Франком та Бруно Шульцом є символом міста, написано чимало. У першій
половині ХІХ ст. в Европі з’явилася інформація
про трактати Юрія з Дрогобича (1830, 1839 та 1840 рр.). 1892 р. було описано рукописний прогностик 1478 р. у
збірці-каталозі рукописів Мюнхенської бібліотеки. Наприкінці ХІХ – на початку
ХХст. Юрія Дрогобича регулярно віднотовували в історіях Болонського і
Ягеллонського університетів (Болонья, 1888; Краків, 1901), а також в оглядах з
історії польської медицини (Краків, 1910). Проте деталі біографії середньовічного вченого були
з’ясовані лише в 20-х рр. ХХст. Назагал, 1920-30-ті рр. можна вважати
визначальними для дослідження Ю.Дрогобича. 1926 р. у Торуні вийшла ґрунтовна
праця Александра Біркенмаєра, присвячена сучасникові Юрія Дрогобича Миколаєві
Водці з Квідзина (помер між 1494 і 1595 рр.), який після студій в Кракові разом
з Юрієм поїхав до Італії. Цікаво, що саме М. Водка, а не Ю.Дрогобич відіграв
виняткову роль в становленні Миколая Коперніка. А. Біркенмаєр опублікував у
додатку своєї праці фрагменти творів і документів М.Водки, серед яких – уривок
з «Прогностика 1478 р.» Ю. Дрогобича. Але ні А. Біркенмаєр, ні його болонські і
краківські попередники не згадували про те, що один із трактатів дрогобичанина
був надрукований (проґностик 1483 р.). Водночас, у міжвоєннимй період про нього написали
українські дослідники: В’ячеслав Заїкин (1929) та Іван Кревецький (1932).
Цікаво, що аж три публікації про Юрія було зроблено на сторінках довоєнного
«Літопису Бойківщини». У повоєнний час постаттю Ю. Дрогобича зацікавився львівський історик-медієвіст Ярослав
Ісаєвич. Ще 1960 р. він написав одну із своїх основоположних статей про
Котермака. Врешті, відтоді й було поєднано дві теми: Юрій Дрогобич ректор і
Юрій Дрогобич автор друкованої книжки. 1972 р. вийшла белетризована біографія
Я. Ісаєвича «Юрій Дрогобич» у серії «Життя славетних». На відміну від авторів,
які писали прозу і вірші на цю тему лише з власної уяви, повість «Юрій
Дрогобич» в основній своїй частині, була побудована на історичних фактах.
Згідно з каноном жанру, вона уміщує вигаданих персонажів, «інформація» про яких
сконцентрована у вступному розділі, присвяченому дитинству героя. Наприкінці
повісті (розділ «У пам’яті нащадків»), у розповідній формі схарактеризовано
публікації джерел про Юрія Дрогобича та подано основну бібліографію. Книжку
завершує хроніка найважливіших реальних біографічних подій, засвідчених
автентичними документальними даними. Основні джерела про Юрія Дрогобича Я.Ісаєвич докладніше
виклав у низці статей в наукових збірниках і розділах кількох монографій. У
Львові вдалося видати дві малотиражні брошури: у 1968 р. репродукцію
«Прогностика» Юрія Дрогобича, а в 1983 р. бібліографію про нього, в якій була
повторена репродукція, а також уміщено документальний нарис про вченого і опис
його праць. Свого часу Я. Ісаєвич неодноразово розміщував статті про
Котермака в газетах. Писав він також і про Мартина Ґруневеґа – автора
надзвичайно цікавого опису Львова. З цього приводу відомий львівський вчений
Ярослав Дашкевич в анотаціях, надрукованих у західнонімецькому рецензійному
журналі «Russia mediaevalis»,
іронізував, що, Ісаєвич називавав Юрія Дрогобича «українським вченим», що,
вочевидь, суперечило правді, адже, якщо він і був українцем, то ренегатом, бо
здійснив конверсію в римо-католицизм. Незважаючи на згадані інвективи, Я. Ісаєвичу таки
належить честь доведення до широких кіл громадськості заслуг нашого земляка,
саме він віднайшов про нього чимало нових фактів, зокрема й про його
твори-трактати, а також листи-автографи (таких збереглося лише два). На жаль, не ці та инші суто наукові праці Я. Ісаєвича
стали джерелом інформації для инших популяризаторів постаті. Не знаючи навіть
праць Я. Матвіїшина, своєрідно інтерпретуючи факти, зібрані в значно
доступніших в Україні численних публікаціях, деякі українські автори стали
писати про Юрія Котермака як про великого і славного вченого, та навіть
«попередника Коперніка». 1988 р. у Болоньї вийшла невміло переписана з повісті
Я. Ісаєвича книга Аісси Пессіни Лонго «Юрій з Русі ректор з Болоньї XV ст.». 2001 і 2002 у Дрогобичі і Харкові з’явилися публікації
факсиміле оригіналів та перекладів творів Юрія Дрогобича, які здійснив
В.Вандишев. На вади транскрибування і перекладу текстів вказав Я. Ісаєвич, у
статті з критичним оглядом літератури про Ю.Дрогобича (на жаль, це була остання
публікація автора про дрогобичанина, написана незадовго до смерті вченого). Коло джерел, які дозволяють реконструювати життя та
діяльність Юрія Дрогобича, досить фрагментарне. Щодо його початкової біографії,
то вірогідні джерела, в яких би знайшло відображення побутування в Дрогобичі
родини Котермаків чи Донатів, відсутні взагалі. Навчання та викладацька
діяльність Юрія в Кракові продокументовані краще. Передовсім, це так зв.
альбоми студентів з порічними переліками імен та курсів («Album studiosorum universitatis Cracoviensis»). Зафіксовані й імена викладачів у
спеціальних групах джерел (так зв. «Acta rectoralia»). Задокументованих свідчень про перебування
Юрія Дрогобича в Болоньї збереглося ще менше. Я. Ісаєвичу також належить заслуга доведення до
українського читача інформації про існування двох листів-автографів Юрія
Дрогобича. Репродукцію листа з Болоньї до Миколая Чепіля Я. Ісаєвич опублікував
і подав переклад його найважливішої чатини ще 1972 р. Другий лист до герцога
Джан Галеаццо, який зберігається в Державному архіві Мілана, був опублікований
ще 1890 р. в Туріні у праці Ф.Габотто про середньовічну астрологію. Тут наведемо основні факти біографії Юрія, які контролюються
джерелами і, таким чином, не підлягають сумніву. З огляду на час запису
дрогобичанина до Краківського університету, а також враховуючи середній вік
вступників, дослідники припускають, що він народився близько 1450 р.
Наголошуємо, що про час народження Юрія з Дрогобича не збереглося жодних
відомостей. Щодо середовища, в якому Юрій отримав виховання, а також про його
соціальне походження, вірогідні свідчення також відсутні. Однак його біографи
припускають, що початкову освіту він здобув у рідному місті і близькому Львові.
Щодо Дрогобича, то очевидно йдеться про одну з парафіяльних шкіл. Причому, якщо
Юрій був римо-католиком, то він мав навчатися в школі при фарному костьолі Св.
Бартоломея. На нашу думку, перевагу слід віддати гадці про парафіяльну школу
при місцевому костьолі, найдавніша писемна згадка про яку збереглася з 1485 р.,
(про руську міську школу – лише з 1683 р.). Я. Ісаєвич та ін. автори вважають, що Юрій Дрогобич був
українцем. Вже в незалежній Україні розгорнулася дискусія, в якій одні вчені
прагнули відсепарувати спадщину Юрія Дрогобича від української культури, инші
переважно з патріотичних позицій намагалися захистити «українськість»
середньовічного вченого. На нашу думку, згадана дискусія мала ненауковий
характер, а з огляду на бідність джерельної бази до ранньої біографії постаті,
остаточно вирішити питання немає шансів. Найстаршим збереженим документом про перебування Юрія в
Кракові є запис 1469 р. у книзі вступників на факультет вільних мистецтв
місцевого університету. Назагал, в «Альбомі студентів Краківського
університету» за період 1411 – 1600 рр. згадуються 32 студенти – вихідці з
Дрогобича. Зрозуміло, що наведена цифра включає представників усіх
національностей, а не тільки українців. Говорячи про початкову біографію Ю. Дрогобича,
варто пам’ятати, що важливим було запровадження 1422 р. у Дрогобичі
Магдебурзького права, коли у місцевого населення з’явилася можливість отримати
освіту в европейських університетах. 1470 р. Юрій здобув у Кракові ступінь бакалавра, а в 1472
р. – магістра, що свідчить про неабиякі здібності та наполегливість молодого
вченого. Ставши магістром, дрогобичанин вирішив податися далі на Захід. За
припущенням А. Біркенмаєра, який вивчив реляцію В. Єцеліуса (1544), незабаром
після здобуття ступеня магістра, Юрій з Дрогобича мав можливість поїхати в
Угорщину, правдоподібно до Братислави, де йому надавалася можливість викладати
в заснованій Миколаєм Корвіном Істрополітанській Академії. З невідомих причин
проект не здійснився. Незважаючи на чітку інформацію про це в джерелах, в
публіцистиці деякий час стверджувалося, що Юрій Дрогобич таки викладав в
згаданій академії. Після Кракова дрогобичанин за прикладом Миколая Водки з
Квідзина (чи разом з ним) подався до Італії для продовження навчання, до
славетного Болонського університету. Цікаво, що М. Водка деякий час також
перебував в Болоньї, зробив там кар’єру, був професором університету, писав
прогностики з астрології, але швидше повернувся на батьківщину. Незважаючи на бідність та матеріальні труднощі, у Болоньї
Юрій Дрогобич осягнув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше – медицини. У
списках лекторів Болонського університету вказується, що у 1478-1479,
1480-1481, 1482-1482 навчальних роках він читав там лекції з астрономії. Про
високу оцінку його кваліфікації свідчить те, що Юрієві визначили подвійну
платню. Водночас він продовжував вивчати медицину. На 1481-1482 навчальний рік Юрія Дрогобича обрано
ректором університету медицини і вільних мистецтв у Болоньї (щоправда, ректор
очолював тоді лише корпорацію студентів; незважаючи на це, посада вважалася
досить авторитетною). Збереглися свідчення про те, що у 1481-1482 рр. у
святкові дні ректор і викладач Юрій Дрогобич читав традиційні почесні лекції з
медицини. Очевидно, 1582р. він здобув звання доктора медицини. Сам здобувач
називав себе доктором мистецтв та медицини Болонської школи. У Болонському
університеті вчені займалися також астрологією (астрономією). Тогочасне життя Юрія Дрогобича відоме лише в загальних
рисах. Він побував у різних містах Італії, а не пізніше 1487 р. повернувся до
Кракова, де знову знайшов прихисток у місцевому університеті. Тут, у
найближчому до його рідного міста університеті він викладав астрономію і
медицину. За документом від 31 липня 1492 р., він отримав титул «королівського
лікаря», який надавався лише висококваліфікованим фахівцям. Болонський доктор
медицини швидко інкорпорувався до місцевого наукового середовища. 21. 05. 1488
р. він отримав від університету ділянку під забудову обабіч Угорської Бурси.
Юрій з Дрогобича давав приватні уроки, причому з астрології. Збереглися
документи, за якими він отримав кілька церковних бенефіціїв, що було нормою:
згідно з тогочасними засадами, професори Краківського університету одержували
винагороду у формі церковних маєтків. Так, професор отримав схоластерію
(схоластик – вчитель теології) в Крушвіці, а також пребенду в Зимній Воді біля
Львова. Існують також свідчення про відвідини Юрієм Львова. В останній період свого життя Юрій Дрогобич підтримував
контакти з рідним містом. Так, 30 травня 1491 р. він виступив свідком у
єпископському духовному суді Львівської римо-католицької архієпархії разом із
членами дрогобицької ради. Помер видатний дрогобичанин 4 лютого 1494 р.
Похований у Кракові. Лише одна з праць Ю. Дрогобича – трактат «Прогностична
оцінка поточного 1483 року» була надрукована (збереглося тільки два примірники
видання: у Ягеллонській бібліотеці у Кракові і в Штутгартській крайовій
бібліотеці, зберігається в Тюбінгенському університеті). Повна назва твору: «Iudicium prenosticon Anni M.CCC.LXXXIII currentis Magistri Georgii Drohobicz de Russia almi stidii Bononiensis atrium et medicine doctoris» («Прогностична оцінка поточного 1483 року
магістра Юрія Дрогобича із Русі, доктора мистецтв медицини Болонського
університету»). Наприкінці останньої сторінки текст колофону «Надруковано в
Римі 1483 року, в п’ятницю 7 лютого, за папи Сикста Четвертого, на дванадцятому
році його понтифікату». Прогностик на 1478 р. є найранішим зі збережених творів
Юрія Дрогобича. Твір має заголовок: «Iudicium anni 1478 currentis ex plantarum figures siderumque influxibus …». Трактат присвячений правителю Болоньї Джованні ІІ Бентівольйо. За
змістом – це типовий астрологічний прогноз на березень-грудень 1478 р. У
заключній частині подано дні зміни фаз Місяця на цей час і орієнтовний прогноз
погоди. На першій сторінці рукопису уміщено схему розташування планет у так зв.
«дванадцяти небесних домах» станом на 11березня 1478 р. Того ж таки 1478 р. Юрій Дрогобич написав у Болоньї ще
один твір. Його заголовок «Iudicium Mri Georgii de Rossia supra ecclipsi currenti 29Jilii 1478» («Оцінка сонячного затемнення 29липня 1478 року»). Це один із
найменших за обсягом творів Ю. Дрогобича, який має всього два аркуші. Крім
опису координат сонячного затемнення, у творі розраховано місячні затемнення,
що мали відбутися 15 липня 1478р. і 4 липня 1479 р. У системі географічних
координат твору – згадки про Русь, Білу Русь. Ученість автора ілюструється
цитатами з творів Сенеки і Петрарки. Твір присвячений маркізові Монферрату
Гуільєльмо VIII Палеологу. Через рік Юрій Дрогобич склав текст третього
трактату-прогнозу, який датується не пізніше 28 червня 1479 р. Він має назву «Significatio ecclipsis lunaris die quarte Julii future in Iuditio ecclipsis solis anni preteriti exposita satis clare patuit …» («Оцінка місячного затемнення 4 липня
1479 р. …»). Це також невеликий текст рукопису – всього 3 аркуші. Фактично,
йдеться про витяг із складеної попереднього року оцінки сонячного затемнення.
Крім того, подано відомості про положення Місяця на небесній сфері під час
затемнення. Зустрічаються згадки про Вірменію, Чехію, Моравію, Далмацію,
Хорватію, Литву та ін. країни. Четвертий астрологічний твір Юрія Дрогобича написаний
наприкінці життя, він датований 1490 р. Прогноз має назву «Georgii Medici de Russia de significatione ecclipsium» («Оцінка затемнень лікаря Георгія з Русі»). Це великий трактат автора,
який має 24 аркуші рукопису. Він є вислідом роздумів Ю. Дрогобича про наслідки
затемнень. Так, він говорить про вплив сузір’їв на різні географічні широти, у
зв’язку з чим подаються відомості з географії Західної та Східної Европи,
Близького Сходу. Знову згадуються Біла Русь та Литва. Автор висловлює думки
щодо значення для оцінки наслідків затемнень часу (датування) цих явищ і
взаємного розташування сузір’їв. Перед початком тексту найважливішого твору Юрія Дрогобича
«Прогностична оцінка поточного 1483 року», уміщено віршовану присвяту
тодішньому римському папі Сикстові IV, в якій автор з осудом говорить про
тих, що свої твори друкують, спонукані «корисливістю й марнославством». Сам
він прагнув «працювати з турботою про людський рід». За його словами, розум
здатний пізнати закономірності всесвіту. Наведемо повний текст віршованої
передмови (у перекладі В. Литвинова): Більшість тепер виставляє напоказ свої праці,
святотче, Дбаючи щонайпильніш про честолюбство та зиск. Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним
бажанням: Хай буде користь від них роду людському в
житті. Ні, не даремні вони й не для реготу писані
мною; Виплід Мінерви цей труд, родом з надхмарних
країв. Знаю: для тебе нема таїни у підмісячним
світі, Нині ти, бачу, спізнав силу могутню зірок. Обшири неба для наших очей незбагненно
великі, Розумом легко, проте, можемо їх осягнуть. Наслідки ми за причинами і навпаки визначаєм, Так відкривається шлях, що до ефіру веде. Все у підмісячнім світлі живе за законами
неба, Нами керують також (хто заперечить !) зірки. Правлять без примусу, а як, бува, настрашать
випадково, Розум підкаже, проте, як ту біду відвернуть. Ти досягнув завдяки своїй зірці найбільшої
цноти – З тої причини усі мають за Бога тебе. Певно, любов’ю Венери й Юпітера стиснене,
Сонце Правити світом тебе настановило колись. З ласки господньої все ти вже маєш, от тільки
хай Зірка Роки подовжить тобі, – Рим цього зичить
також. Будь же прихильним до книги: вона допоможе
пізнати Те, що невдовзі гряде, – знати яке вже пора: Отже, в які саме дні тобі доля ласкава
всміхнеться, І, навпаки, у які – лиха незнаного жди. Дні, коли марс запанує, коли буде мир, ти
побачиш, Де, у якому краю треба чекати чуму. Місяця й сонця затемнення – знак для державця Зловісний. Ції та инші дива хочемо тут показать. Книжечка Юрія Дрогобича містила відомості з астрономії, географії, метеорології. Тут передбачено час
двох затемнень сонця і місячних фаз протягом року, наводяться також географічні
довготи, в межах яких розташовані різні міста. В окремому розділі подано і
прогноз погоди на наступний рік. Дрогобичанин
був обізнаний з творами античних учених – Арістотеля, Клавдія Птоломея,
арабських астрологів і астрономів, а також европейських – Ґвідона Боната і
австрійського герцога Леопольда Бабенберґа (до речі, з сестрою останнього
Ґертрудою був одружений Роман, син князя Данила Галицького і претендент на
герцогський престол Австрії). Особливо часто Юрій
Дрогобич покликався на наукові праці знаменитого в той час арабського вченого
Аль-Бумазара (Абу-ма-шар). Серед наведеної у книжечці інформації з географії є
згадки про батьківщину автора. Так, він підкреслює, що Львів і Дрогобич
належать до Русі (йому йдеться про «Руське королівство» – колишні володіння
Галицько-Волинського короля Данила). Повертаючись до посвяти папі Сиксту, варто зазначити, що
Ю. Дрогобич вирізняв його у шерезі простих смертних, позаяк понитфік досяг
тепер найвищого стану (гороскоп папи названо в трактаті «Сонцем, прилученим до
Венери»). За тогочасними астрологічним уявленнями, Венера в гороскопі
знаходилася вище сонця. Далі в трактаті простежено значення для папи кожної з
планет: Юпітера, Марса, Урану та ін. Вважається, що життя та понтифікат Сикста IV (1471 – 1484 рр.) яскраво підтвердили згаданий прогноз.
На початку кар’єри папа був професором богослів’я та філософії, опублікував два
наукових трактати. Повага до наук та мистецтва сформували в ньому переконання,
що вони є найкращим засобом возвеличення християнської віри. Відомо, наприклад,
що за сприяння СикстаIV
суттєво збільшилися фонди Ватиканської бібліотеки. Він приділяв значну увагу
розвиткові історичної науки: в час його понтифікату була написана перша історія
папства. Крім того, при ньому було закладено перший в Европі великий музей.
Цікаво й те, що Сикст IV мав
певне (щоправда, опосередковане) відношення до Київської митрополії, до якої в
адміністративно-канонічному плані входила й Перемишльська єпархія з Дрогобичем,
батьківщиною Юрія. Так, 1476 р. київський митрополит Мисаїл (1475 – 1480) з
кількома духовними і світськими представниками звернувся до папи з відомим
листом-посланням, який вважається панегіриком на честь римського
первосвященика. У ньому схвалювалися ухвали Флорентійського собору і
висловлювалася ідея примирення Східної і Західної церков. З невідомих причин
лист залишився без відповіді, а церква на українсько-білоруських землях майже
безоглядно орієнтувалася на Царгородський патріархат. Аналізуючи на початку ХХІ ст. творчу спадщину Юрія
Дрогобича, слід пам’ятати, що, назагал, він не залишив глибокого сліду в
европейській та навіть польській науці. В епоху Котермака жили і творили великі
Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Дюрер, Війон, Рабле, Роттердамський
та ін. мистці і гуманісти, проте їх життєві лінії не пересікалися з такими
діячами, як Юрій з Дрогобича. Польські дослідники давно помітили, що навіть після
повернення з Болоньї, Юрій з Дрогобича не залишив якихось виразних слідів чи
пов’язань з тогочасним гуманістичним рухом у Кракові. Припускають, що він міг
мати якісь стосунки з колом знаменитого Каллімаха, в подальшому – з колом К.
Целтіса. Вочевидь, він підтримував зв’язки з М. Водкою, який після повернення з
Італії осів у Познані, пізніше працював у Влоцлавку. Саме там він зробив
кар’єру і прославився на всю Европу. У Влоцлавку Миколай Водка створив
настінний компас на стіні місцевої кафедри, спорудив досить коштовний сонячний
годинник. Разом з Павлом з Міддельбурга Миколай Водка здійснив великий вплив на становлення Миколая Коперніка, який 1491
р. поїхав до Кракова. Якщо навіть припустити, що під час навчання Миколай
Копернік і слухав лекції Юрія з Дрогобича, немає жодних підстав для твердження
про якийсь суттєвий вплив дрогобичанина на майбутнього видатного астронома. Тим не менше, для України і для української культури
спадщина Юрія з Дрогобича має велике значення. Якщо в Европі він був лише одним
із багатьох, то для батьківщини – одним із перших. Дослідниця з Любліна Анна Лосовська нещодавно видала
джерельну працю про рукописний кодекс «Liber legum» кінця XV ст., який став підставою для ширших
рефлексій щодо розвитку інтелектуальної культури пізньосередньовічного
Перемишля. Найцікавіше те, що джерельний потенціал дослідженого А. Лосовською
кодексу уміщує скупу, але безцінну інформацію про Юрія Дрогобича. Отже, серед
препозитів перемишльської капітули кінця XV ст. був магістр Томаш з Дрогобича, син Юрія,
віднотований у великій кількості джерел. Свідчення про Юрія дуже лаконічне, але
достатньо інформативне: 27. 05. 1492 р. холмський декан о. Станіслав
перерахував квоту в одну гривню Юрієві з Дрогобича, докторові медичних наук. Відомості про Томаша, сина Юрія з Дрогобича, походять з
1470 р., коли він був вписаний в число студентів Краківського університету.
1473 р. Томаш закінчив бакалаврат, а 1478 р. став магістром. У 1492-1493 рр.
Томаш з Дрогобича був ректором львівської кафедральної школи, а в 1498-1506 рр.
обіймав препозитуру в Перемишлі (залишилися його записи в книзі доходів
капітули), водночас у 1498-1506 рр. він був львівським каноніком. У 1505 р.
отримав від місцевого декана Бернарда Вільчка (пізніше львівського
архієпископа) ділянку під будову, але 1506 р. помер. Про Томаша з Дрогобича
сина Юрія збереглося ще декілька дрібніших фактів: у листопаді 1478 р. від
імені бакалавра, ректора відомої Ярославської парафіяльної школи Матеуша він
передав квоту в два флорини віцеректору академії Яну з Освєнцима; 13.06.1498 р.
разом з каноніками Бернардом Вільчком і Якубом з Рокитниці брав участь у
розгляді скарги Якуба з Ярослава проти бакалавра Павла; 1500 р. від імені
капітули виступав проти перемишльських війтів у питанні сплати чиншу. Ще одна особа кінця XV ст. з Перемишля є для нас дуже цікавою: у 1489-1492 рр.
Зигмунт з Тарговиськ обіймав посаду тамтешнього архідиякона. Документальні
джерела 1492 р. зводять його з доктором медичних наук Юрієм з Дрогобича:
Зигмунт засвідчив надання Юрієві згаданої квоти в одну гривню. Це новий факт до
біографії Юрія, який вперше засвідчує його зв’язки з перемишльським
інтелектуальним середовищем. Поза сумнівом, дрогобицьке латиномовне інтелектуальне
середовище другої половини XV ст.
вирізнялося на Перемишльщині. Саме воно виростило кількох відомих релегійних
діячів, гуманістів-інтелектуалів. Шимон з Дрогобича, який був перемишльським
кліриком, 1472 р. заставив у вікарія Станіслава чотири примірники рукописних
казань Яна Сильвана з Праги. Існують і инші факти причетності Шимона до
переписування книг і трактатів, які увійшли до «Liber legum» кінця XV ст. Джерела доносять до нас ім’я ще одного дрогобичанина –
Теодорика з Вавженчиць, випускника краківського університету, краківського
каноніка до 1482 р., який якийсь час був дрогобицьким плебаном (парохом). До
цього всього варто додати, що дрогобицька школа при парафіяльному костьолі, де
місцевий люд здобував початкову освіту, відома принаймні з середини XV ст. Закономірно, що Юрія Дрогобича найбільше знають і шанують
на його батьківщині у Дрогобичі (пам’ятник біля костьола, назва вулиці та ін.).
Однак виважена (головне – контрольована документальними джерелами) інформація про
середньовічного ученого залишається доступною лише для вузького кола фахівців. |
ч
|
 |
|