|
Леонід ТимошенкоПерші писемні згадки ДрогобичаУявлення про найдавніший Дрогобич
сформувалися на підставі не дуже великого комплексу джерел другої половини XIV – першої половини XV ст. У різний час дослідники висловлювали різноманітні
гіпотези про час виникнення міста та походження його назви, аналізували перші
писемні згадки, легендарні свідчення тощо. Наприклад, у працях Ярослава
Ісаєвича стверджувалося, що «аналіз всього комплексу джерел тієї доби»
підтверджує функціонування середньовічного міста наприкінці XIV – на початку XV ст., яке сформувалося, вочевидь, раніше. Коли в 1991 р. місто відзначило 900-річчя
(прикметно, що ухвалу про його вік прийняла не наукова інституція, а
міськвиконком, причому, ще в 1988 р.), було використано ряд дуже спірних
гіпотез. Фактично, версія кінця 80-х – початку 90-х рр. базувалася на двох
припущеннях: уявленні про те, що перша писемна згадка про галицьку сіль у
Києво-Печерському патерику (кін. ХІ ст.) має відношення до дрогобицької
солеварні, однієї із найдавніших і найбільших на Прикарпатті; свідченні про
перебування половців під Перемишлем у 1099 р. на чолі з ханом Боняком. Відтак,
припустили, що згадані події мали відношення до пожежі Старого (Першого) Бича,
на місці чи поруч котрого був заснований Другий Бич, тобто Дрогобич (ця
легендарна версія ототожнила татарського хана Шолудивого Буняка з половецьким
Боняком). У цілому ряді публікацій, підтриманих в середовищі медієвістів та
археологів, мені вдалося спростувати наукову невмотивованість версії, яка була
«розкручена» в науково-популярній літературі кінця 80-х – початку 90-х рр. Проте мітологізація початків Дрогобича
(фактично, необґрунтоване здавнення віку міста) на цьому не закінчилася. Так, у
«Списку історичних населених місць України», затвердженому постановою Кабміну
26.07.2001 р., Дрогобич також невмотивовано датований 1233 р. Нарешті, сучасна
міська влада зібралася у 2016 р. святкувати вже 925-річчя міста. У зв’язку з цим пригадалася стаття видатного
українського історика Ярослава Дашкевича «Виникнення міст України: міфи та
реальність», який ще в 1992 р. відверто поставив питання про фальсифікацію за
совєтських часів метрик міст. Учений навів найбільш разючі приклади міст:
Києва, Львова, Кам’янця-Подільського, побіжно згадавши про «експерименти» із
датами заснування Житомира, Черкас, Ізяслава-Заслава, Брацлава, Снятина. На
думку ученого, конструювання фальшивих метрик міст, тобто невиправдане
здавнення їх віку, здійснювалося шляхом «операцій» у чотирьох площинах:
джерелознавчій, методологічній, методичній та етичній. Сьогодні важко сказати про мотивацію дій
провладних структур Дрогобича, які 1988 р. вирішили відсвяткувати свій, також
рекордно великий ювілей міста. Однак знахідка в місцевому архіві документа,
який проливає світло на технології місцевої влади, є промовистою (наводимо його
повністю у додатку). Уявлення про те, що Дрогобич вже існував у
період до перших писемних згадок (тобто, до 80-х рр. XIV ст.) історіографія ніколи не заперечувала. Досить
серйозним аргументом на користь концепції існування міста в давньоруський час є
наявність в Дрогобичі та його околицях давніх джерел соляної ропи. Проте
дрогобицька солеварня згадується вперше лише в джерелах кінця XIV ст. Досить авторитетною писемною згадкою про місто «Другабець» вважається
літописне свідчення у синхронному переліку руських міст (джерело має точну назву
«А се имена градом всем русскым, далним и ближним»), у складі Комісійного
рукопису Першого Новгородського літопису
молодшого ізводу середини XV ст.; Новоросійського списку Четвертого Новгородського літопису
останньої чверті XV ст.; Уваровського списку ізводу 1518 р.;
Воскресенського (Академічний ХІІ) і Карамзінського списків Воскресенського
літопису 40-х рр. XVI ст.; збірника Новгородського Софійського
собору 1602 р. Сьогодні джерело здебільшого датують 1375 – 1381 рр., проте саме
згадана розмитість датування і не дозволяє використати джерело для більш-менш
точного датування початків Дрогобича. 6. 11. 1387 р. у львівських гродських актах
згадано невідомого Мартина з Дрогобича. Джерело опублікував ще 1892 р. О.
Чоловський, на нього, як на першу достовірну писемну згадку Дрогобича,
вказувала довоєнна дослідниця Г. Полячкувна, проте пізніше це безцінне
свідчення забули (навіть Я. Ісаєвич). Наводимо його повністю мовою оригіналу: «Feria quarta ante festum sankti Martini [6 листопада 1387 р.] iudicium fuit bannitum. Et coram eodem iudicio Iohannes Worst propria ex parte necnon ez parte relicte Friczkonis de Smotricz VI boues sibi oer Martinum de Drohobicz obligatos iure acquesiuit vt pro suis debitis vendere potest» (Pomniki dziejowe Lwowa. Z archiwum miasta. I:
Najstarsza księga miejska 1382-1389 / Wyd. A. Czołowski. – We Lwowie,
1892. – N 536. – S. 88). У перекладі: «Суд ухвалює: Йоан Ворст, котрий ставав до суду особисто від
себе та від вдови Фричка зі Смотрича, може продати 6 волів, що взяв від Мартина
з Дрогобича під заставу, щоб повернути свої гроші». Далі ідуть пізніші хронологічні згадки, які є
для Дрогобича хрестоматійними. 1390 р. Володислав Опольчик обдарував галицьке
архієпископство десятиною солі з Дрогобича. За привілеєм Володислава Ягайла від
16 грудня 1392 р. закладено костьол, будівництво якого було забезпечено
ґрунтами з Медведьовим дворищем. У згаданому привілеї, знаходимо цікаве
застереження: «Перш ніж дійде до локації міста в Дрогобичі у відповідний час,
[необхідно] визначити або виміряти лани або манси», тобто, осадження міста
(магдебурзького середмістя) лише передбачалося. Починаючи з 1407 р. у
львівських міських актах зустрічаються згадки про дрогобицьких райців і війта,
що дозволяє говорити про певний рівень і організацію міського самоврядування
(свідченням сказаного є, передовсім, привілей на магдебурзьке право 1422 р., а
також найдавніші міські книги Львова: в актах за 1407 і 1408 рр. згадуються
радники з Дрогобича, а в акті 1413 р. – дрогобицький війт; у 1419 р. міщанами
Львова стали Юрко Рус і Петро, війт із Дрогобича). У літературі розглядалось питання про існування в Дрогобичі якихось об’єктів до
писемних згадок кінця 80-х – 90-х рр. XIVст. Так, наприклад, ведеться дискусія про «передісторію» дрогобицького
костьолу. Чи не найбільшою проблемою є на сьогодні з’ясування найдавнішого
періоду в історії об’єкта. У зв’язку з тим, що джерела чітко вказують на
найдавнішу резиденцію та час побудови костьолу: 1392р.: fabrica ecclesiae; за люстрацією 1683-1684рр.: «książęta ruskie, potym królowie, biskupi rezydowali», Г. Полячкувна не мала сумніву, що 1392 р.
нова будівля постала на фундаментах «старого замочка», можливо, лише
дерев’яного оборонного типу, з часів Людвика Угорського (Володислава
Опольчика), а може, ще з раніших часів. Експедиція 80-х рр. ХХ ст. (під
керівництвом І. Могитича) висунула найбільш обґрунтовану на сьогодні версію,
яка фіксує в фундаментах і стінах костьолу споруду, названу «теремом воєводи»
(нібито, воєводи стояли на чолі давньоруських волостей). Давнішу споруду, яка
мала форму т. зв. «живого» квадрата, локалізовано у вівтарі костьолу. Вона була
високою (триярусною), з перекриттям дерев’яними сволоками, на третьому ярусі –
цегляне склепіння. На думку дослідників, абсолютні розміри терема, характер
розбивки квадрата, розміри цегли та швів, рисунок мурів та хімічний склад
розчинів, принцип виведення фундаментів та цоколів – ідентичні з иншими
давньоруськими спорудами. Тепер відомо і про досить ранню вістку
«Хроніки собору в Констанці» Ульріха Ріхенталя, яка засвідчила у складі руської
делегації на цьому соборі у 1418 р., представника Дрогобича (саме так
дослідники відчитали топонім Trochenbitsch). З літописних джерел XV ст.,
варто виділити хроніку Гваньїні, яка згадує Дрогобич у зв’язку з турецьким
нападом під 1498 р. Проте в джерелі є й цікавіший короткий і досить характерний
опис міста у складі Перемишльської
землі: «Дрогобич. Місто оточене водою, воно славне соляними криницями». Суттєві зміни в розвитку міста пов’язуються,
передовсім, із запровадженням 12. 06. 1422 р. магдебурзького права, коли влада
магістрату поширилася на все місто. Місце війта-міщанина зайняв привілейований
спадковий війт, яким став магнат Ян Менжик. Водночас, до міста було приєднане
село Грушів, засноване війтом Миколою Рішем. 8. 07. 1427 р. Дрогобич відвідав
король Володислав, який, властиво, й надав місту магдебургію. 31. 03. 1460 р.
король Казимир IV, поновлюючи привілеї про магдебурзьке право,
підтвердив одночасно право дрогобицьких міщан рубати деревину в королівських
лісах, борах і гаях, а в 1469 р. дав розпорядження самбірському старості не
перешкоджати дрогобицьким міщанам користуватись лісами. Лише на зламі XV-XVI ст.
поблизу костьолу та його укріплень (здогадно, давнє замчище, чи «терем
воєводи») з’являється новий центр міста з площею Ринок і ратушею. Навряд чи
облаштування нового центру відбулося раніше, оскільки після ординських
спустошень кінця XV ст. Дрогобич на 10 років був звільнений від
усіляких податків, а 1501 р. звільнення було підтверджене двічі. До відомої в літературі давньої прикарпатської
легенди, записаної ще І. Вагилевичем, про зруйнування татарами на чолі з Батиєм
міста Бич під Бескидами, сьогодні варто додати розширений переказ, поданий у
версії С. Мсцівуєвського (публікація 1935 р.), який оповідає про плем’я
Велетів, або Вовків, які будували замчища. Їх
панування перервали загони татар на чолі
зі звіроподібним, але розумним Шолудивим Буняком.
На шляху ординців було місто Бич, збудоване над р. Тисьменицею, неподалік Тустанович.
Унаслідок пожежі, місто було жорстоко пограбоване і вимордуване. Шолудивий Буняк осів неподалік
у яру над солоним потоком, осадивши своїх невільників, яким проте дозволив
забудуватися. У такий спосіб і постав другий Бич чи Дрогобич. Затим Буняк
заредизував в Урицькому замку, відбудувавши його і зміцнивши вежами зі
стрільницями. Дрогобичани не марнували часу і жили заможно, збудувавши зручні
будинки, займаючись варінням солі, яку видобували з-під землі, а також ткали
препишні тканини, продаючи їх в далекі краї. Водночас, легенду у 1936-1937 рр. зафіксував
в зображувальній формі дрогобичанин Фелікс Ляхович: у зв’язку із нападами
ординців зображено Шолудивого Буняка під Бичем; фігурує також відома легенда
про пожежу Бича, будову нового замчища, появу «Другого Бича». У легендах
найдавніший період в історії Дрогобича часто пов’язується з наскельною фортецею
Тустань, а також прилеглими населеними пунктами. Джерела останньої третини XIV – XV ст.
дозволяють реконструювати початковий урбаністичний розвиток Дрогобича. Отже, в XIV ст. існували солеварний промисел (з ремісничим посадом), «Медведьове дворище» (колишній князівський/війтівський двір), комплекс давньоруських споруд невідомого призначення, на місці (фундаментах) котрих 1392 р.
Володислав Ягайло заклав латинський костьол. Наявність будь-яких органів влади
на час приходу поляків у місті не фіксується, хоч і вважається, що руському
праву був властивий, наприклад, середньовічний принцип гірничої регалії, а
також инші його інститути, які інтегрувалися в польське право. Назагал, у
джерелах XIV ст. чітко проглядається долокаційне місто з
елементами ознак майбутнього розвинутого міста на магдебурзькому праві. За даними археологічної розвідки, проведеної
в околицях міста О. Ратичем і В. Козаком, біля селища Стебник (урочище Метищі),
існують рештки городища, яке загинуло від пожежі (культурний шар Х – ХІ ст.).
Біля с. Солець, в урочищі Рички, в кар’єрі знайдено уламки давньоруської
кераміки ХІІ – ХІІІ ст., випалену глину, шматки каміння і залізних шлаків, які
були кваліфіковані, як рештки чотирьох сиродутних горнів. Гіпотетично, знахідки
могли бути розміщеними в якомусь посаді. Назагал, дослідники підтвердили лише
те, що в околицях сучасного Дрогобича в Х – ХІІІст. існували укріплені городища
і ремісничий осередок. У 1989 р. на території стебницького городища
стаціонарні розкопки проводив В. Шишак. Відтак, було виявлено вал з ровом
довкола городища, у перерізі рову – перепалену глину (перепалені «глиняні
плитки»), зроблено докладні виміри об’єкту (розміри укріпленої території – 140 на 80 м). Дослідження підтвердили
попереднє датування городища (Х – ХІ ст.). Новий етап в археології Дрогобича та його
околиць пов’язаний з зусиллями В. Петрика. Так, 2001 р. було проведено
розвідкові роботи на території давнього Дрогобича (церквище Пресвятої
Богородиці, XVI ст.). На території об’єкта виявлено більше 2
тис. знахідок, деякі з них датовані кінцем ХІІ – ХІІІ ст., проте культурний шар
давньоруської і ранньомодерної доби в цьому місці практично відсутній,
виявлений комплекс пізньосередньовічного могильника датується, здогадно, XVII-XVIII ст. В
2003 р. проводились охоронні археологічні дослідження на території
солевиварювального заводу. Найкращі результати дали роботи в шурфі біля
найстарішої шахти (так званої королівської шиби), в ході яких виявлено численні
рештки виробництва солі XVIII – ХІХ
ст., кераміку XVII – ХІХ ст., сліди обгорілої дерев’яної
конструкції, фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ ст., фрагмент кераміки VIII – VI ст. до
н.е. Вірогідність припущень про те, що саме територія жупи є ділянкою, яка була
центром (чи, принаймні, одним із центрів) давньоруського Дрогобича, практично
доведена. В 2010 і 2011 рр. під керівництвом Р. Миськи
(в 2012 р. до досліджень долучився Я. Погоральський), проводились археологічні
дослідження городища в урочищі Кіптяж/Тептюж (територія с. Модричі під Дрогобичем).
Дослідження 2010 р. показали, що городище має овальну форму, з напільного боку
оточене валом і ровом. Важливо, що в товщі валу виявлено випалений ґрунт,
фрагменти перепалених колод, а також рештки обвугленої дерев’яної конструкції.
У центрі об’єкту на невеликій глибині виявлено вимощену камінням ділянку,
площею близько 9 кв. м. У результаті аналізів проб деревини з валу, а також
датування фрагментів кераміки, попередньо встановлено хронологію функціонування
городища як оборонного об’єкта (до пожежі, в результаті якої воно могло бути
знищене) – Х – ХІІІ ст. Важливим є висновок археологів про те, що городище є
оборонним спостережним пунктом у системі укріплень Карпатської лінії оброни,
який контролював стратегічні, в тому числі й торговельні шляхи, що вели з
Прикарпаття в Угорщину. Проведений аналіз джерел, а також оглянуті
дослідження, розширюють уявлення про об’єкти життєдіяльності давніх мешканців у
районі солеварні (найдавнішої заселеної частини міста), а також в околицях
Дрогобича в період до XIV ст., проте вони, вочевидь, не можуть
розглядатися як категоричне підтвердження існування в цей період
пізньосередньовічного міста. Вочевидь, дописемний Дрогобич був все-таки
доміським поселенням ремісничого і оборонного типу, з солеварним промислом у
центрі. Водночас, варто виділити елементи реалізму в
історії найдавнішого Дрогобича, зафіксовані у легендах. На мою думку, людська
пам’ять зберегла протягом віків два моменти, що могли мати місце в давнину:
часті набіги ординців чи инших войовничих сусідів з відповідними руйнівними
наслідками (на це вказують майже синхронні в часі пожежі городищ поблизу
міста), а також зв’язок давнього Дрогобича з прилеглими оборонними городищами і
укріпленнями. Вочевидь, крапку в давній дискусії щодо
початків Дрогобича ставити зарано. Але навіть і за умови віднайдення у
майбутньому на території пізньосередньовічного міста решток забудови княжої
доби, не варто різко здавнювати вік Дрогобича. Користуючись прикладом Львова, в
якому ніхто не ставить під сумнів авторитет першої писемної згадки, чи навіть
сусідніх Борислава і Трускавця (де також святкують дати перших писемних
згадок), а також посилаючись на загальноприйняту европейську практику, 2017 р.
Дрогобичу варто відсвяткувати лише 630-річчя першої писемної згадки. Додаток ДРОГОБИЦЬКА МІСЬКА РАДА НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ РІШЕННЯ Від 28.07.88 № 323 М. Дрогобич Про відзначення 900-річного ювілею м. Дрогобича На підставі засвідчення* Інституту суспільних
наук АН УРСР від 7 грудня 1987 року виконком міської Ради народних депутатів в
и р і ш и в: 1. Відзначити
у вересні 1990 року 900-річчя міста Дрогобича. 2. Заходи
по підготовці до відзначення ювілею міста затвердити (додаються). 3. Підприємствам,
організаціям і установам, усім дрогобичанам прийняти активну участь у
підготовці до відзначення 900-річчя міста, розгорнути рух за перетворення
Дрогобича у місто високопродуктивної праці, високої культури і зразкового
порядку. 4. У
вересні 1988-1989 років та в липні 1990 року у всіх колективах підвести підсумки
ходу підготовки до ювілею і інформувати виконком про хід виконання накреслених
заходів. 5. Контроль
за виконанням рішення покласти на заступників голови та відділи виконкому. Голова виконкому (підпис) Ю. Я. Дацюк Секретар виконкому (підпис) Т. М. Шешурак Візи: Заст. голови виконкому (підпис) В. В. Вендич Юрисконсульт (підпис) Д. М. Старунський
*Зрозуміло,
що довідка про вік міста таки існувала. За вказаною адресою та датою, я звернувся
в Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича (спадкоємець Інституту суспільних
наук). На жаль, відповідь була негативною: подібні довідки зберігаються лише 5 років.
Матеріал кандидатської дисертації Ярослава Ісаєвича, а також його публікації не
дають підстав говорити про те, що довідка про «900-річчя Дрогобича» категорично
визначала вік міста. Відтак, що жодних наукових дискусій з питання визначення дати
заснування Дрогобича не було проведено, жодних серйозних досліджень, у т.ч. й археологічних,
також тоді не проводилось. |
ч
|
 |
|