На шляху культурно-просвітницького руху в Галичині значне місце займала Стрийщина. З одного боку вона мала значних діячів національного і культурного відродження, а з другого, на жаль, – була поборником національної самостійницької ідеї через москвофільство, яке започаткував російський історик і політик Міхаїл Поґодін, коли приїхав в 1835 р. до Львова. На його сторону став навіть член «Руської трійці» Яків Головацький. На Стрийщині москвофільство підтримували такі діячі, як Богдан Дідицький, о. Антін Петрушевич, о. Василь Давидяк, о. Венедикт Ружицький, о. Василь Залозецький, цензор Венедикт Левицький та ряд инших більш-менш відомих діячів.

Поширення москвофільства у Галичині примусило Австро-Угор-ський уряд змінити своє ставлення до українців, підтримати їхні антимосковські настрої, дозволити утворення українських національно-культурних інсти-туцій. Адже москвофільство набирало загрозливих розмірів. Так Львівська «Просвіта» на свою установчу конференцію 8 грудня 1868 р. вимушена була провести у чужому приміщенні, бо москвофіли Львова не впустили у Народний дім.

Боротьба з москвофільством гостро велася навіть у кінці XIX ст. На Стрийщині на ці події відгукнувся о.Ол.Бобикевич своєю комедією «Настоящі».

Національну ідею Маркіяна Шашкевича на Стрийщині продовжували поети Михайло Казанович, Іван Вагилевич, Лука Данькевич, Євген Згарський, письменник Антін Любич-Могильницький, учитель Кость Горбаль, учений Омелян Партицький, посол і редактор Юліан Романчук, професор С.Дубравський, пізніше Євген Олесницький, Євген Озаркевич, о. Ол.Бобикевич.

Власне, коли до Стрия прибув (1891 р.) на службу молодий 31- літній адвокат Євген Олесницький, постало питання про утворення філії «Просвіти» у Стрию. У деяких селах тодішньої Стрийщини у широкому розумінні (Бортниках біля Ходорова, Великих Дідушичах, Добрянах, Угорському, Лисятичах, Гірному) існували вже читальні «Просвіти». О. Бобикевич, С. Дубравський, Є. Олесницький ініціювали створення «Просвіти» у Стрию. Українська людність Стрийщини потребувала розвитку культури і освіти. Адже згідно зі статтею безіменного автора у часописі «Зоря» від 8 липня 1887 р., Стрийщина займала тільки третє місце (після Ярославського та Сокальського повітів) по кількості шкіл та читалень на душу українського населення – 1 школа на 1210 та 1 читальня на 3150 українців (автор зсилається на «Rocznik statystyki Galicyi»).

Отже, настав час, коли була основана філія «Просвіти» у Стрию – 29 серпня 1892 р.

Засновниками Стрийської філії «Просвіти» стали: Євген Олесницький, адвокат, Теофіль Кобилянський, Іван Вахнянин, Олекса Бобикевич, Євген Громницький, Володимир Гузар, Степан Дубравський, Михайло Яцкевич, Семен Романьчук, Іван Телеховський, Пилип Войтович, Лев Максимович, Григорій Кіт, Іван Тимків, Іван Кохановський, Осип Сельський (з Черниці), о. Сава Теодорович (з Синєвідська), о. Богодар Кирчів (з Довгого), Іван Хавалка (з Лисятич), Василь Лозинський (з Дуліб), Петро Яцишин (з Олсксич) (Обл. архів, справа 5333)

Ці особи стали членами «Просвіти» ще з 3.06.1892 р. – за три місяці до офіційного створення Товариства у Стрию.

Першим головою її був обраний професор гімназії Степан Дубравський (1829-1909), меценат «Рідної школи». Перед смертю він всі свої заощадження передав «Просвіті» і «Рідній школі», за свої кошти закупив землю у центрі міста по вул. Гоша під забудову Народного дому. Після перших демократичних виборів 1990 року вулицю Бельцівську у Стрию було перейменовано на вул. С. Дубравського, а до 125-річчя заснування «Просвіти» у Галичині на цій вулиці було встановлено меморіальну дошку (на будинку № 4) з написом: «Вулиця названа на честь першого голови Стрийської «Просвіти» Степана Дубравського».

На перші збори «Просвіти» прибуло понад 500 селян, духовенства, інтелігенції, ремісників, міщан. Від імені комітету засновників слово привітання взяв Є.Олесницький. Він представив зборам гостей: д-ра О.Огоновського і проф. А.Вахнянина (Матірне товариство).

Головою зборів вибрано о. Й.Терешкевича з Любші, а заступниками Т.Красинського (Стрий) і Татчина (Іванівці).

Першу доповідь зробив А.Вахнянин, другу – А.Могильницький, третю – Є.Олесницький про економічну діяльність Товариства і потреби у цьому.

Збори вибрали раду (виділ): С.Дубравський, Є.Олесницький, о.О.Бобиксвич, А.Могиль-ницький, о.Є.Громицький, А.Берник, Т.Гутникевич, о.І.Хавалко, Ф.Дергало, І.Кохановський.

Є.Олесницький запропонував обрати головою С.Дубравського. Збори дружно підтримали пропозицію оплесками. Тоді слово взяв перший голова «Просвіти» Степан Дубравський. По закінченню зборів відразу вписалося понад сто членів (Відомості з газети «Діло», ч. 185 за 30 серпня 1892 p.).

Пізніше, як педагог, Дубравський став керівником «Руського Педагогічного товариства», головою «Просвіти» був обраний Ол.Бобикевич (1865-1902), священик, письменник, культурно-освітній діяч Стрийщини, душа народного театру. У Стрию ще стоїть дім О.Бобикевича (вул. Олесницького, 8), а колишня вулиця Свердлова носить тепер ім’я видатного просвітянина Стрийщини.

З початку заснування і до першої світової війни керівництво «Просвітою» було у руках таких провідних діячів нашого краю, як С.Дубравський, О.Бобикевич, Є.Олесницький, Є.Озарксвич, О.Нижанківський, І.Калитов-ський. Це був час великого росту авторитету і впливу «Просвіти» на українців Стрийщини. Популярність «Просвіта» здобула не тільки просвітницькою роботою, але й иншими напрямками діяльності (господарською, економічною).

Особливу роль у розвитку Товариства «Просвіта» відіграв Євген Олесницький (1860-1917), який прибув до Стрия 1891 р. на посаду адвоката. З перших днів він взявся за організацію українського життя у Стрию. Розпочав з реорганізації «Підгірської ради» (суспільно-політична інституція), яку дотепер очолював С.Дубравський. Він надав «Раді» чіткого політичного забарвлення і ритму роботи. Олесницький є серед засновників «Просвіти» (1892 р.), «Руського касино» (1893 р.), «Міщанської бесіди» (1893 р.), потім – «Сільського господаря», «Каси задаткової», «Молочарського союзу». За свої 17 років діяльності у Стрию він зробив цілий переворот у свідомості українців Стрийщини. Національна робота набула абсолютно організованих форм. Завдяки організаційній праці Є.Олесницького та його соратників Стрий на той час набув слави української народної фортеці Галичини, хоч жителів-українців у місті згідно перепису 1910 р, було тільки третина (дві инші третини займали поляки і євреї).

Знавець багатьох мов, посол до Галицького сейму (1901 р ), Віденського парламенту (1907 р.), він став для стриян взірцем вірного служіння українській громаді. Смерть Є.Олесницького (1917 р.)українці називали «національною катастрофою». Тепер його ім’я носить одна із центральних вулиць міста, де стоїть його власний будинок, у якому розміщений Стрийський краєзнавчий музей.

Не менші заслуги перед «Просвітою» має Остап Нижанківський (1862-1919 р.). Священик, парох села Завадова знаходив значний час для громадської діяльності. Як музикант і композитор заснував прославлений «Стрийський боян», що приніс славу не тільки Стрийщині. Бере активну участь у роботі Стрийського театру (першим директором театру був брат Остапа – Володимир), що діяв при Народному домі.

О.Нижанківський практично втілював в життя українців нашого краю економічні ідеї «Просвіти», створивши на противагу польському і єврейському підприємництву український «Молочарський союз», що згодом став відомим навіть у Европі.

Апогеєм його діяльності у Стрию була посада Повітового Голови під час ЗУНР. Враховуючи його вплив на українську громаду Стрийщини, О.Нижанківський був розстріляний польськими окупантами 22 травня 1919 р.

Та повернемось до початків Стрийської «Просвіти». Отже, на зорі свого існування у 1892 р. в цілій Стрийській окрузі (що виходила за межі теперішнього Стрийського району) було 12 читалень «Просвіти», 6 читалень ім. Качковського (москвофільські), 3 церковні. Невдовзі у самому Стрийському повіті (теперішній район) існувало вже 24 читальні «Просвіти», 3 читальні ім. Качковського (Гірне, Довголука, Воля Довголуцька, але, у Гірному була також читальня «Просвіти»).

У 1894 р. Стрийською «Просвітою» було вирішено (з ініціативи Є.Олесницького) збудувати свій Народний дім.

Проектував Народний дім славетний львівський архітектор Іван Левинський, який був автором проекту Львівського Головного двірця – залізничного вокзалу, що стоїть і досі, переживши всі війни. До речі, проект Народного дому Левинський зробив безкоштовно із вдячності, що колись вчився у Стрию (сам він народився на Долинщині).

Протягом трьох років очолював будівництво Народного дому архітектор Тадей Ільницький. «Просвіта» провела таку цілеспрямовану роботу і агітацію, що вже через 6 років (1 січня 1901 р.) Народний дім було відкрито у присутності Івана Франка та численних гостей з краю.

Про відкриття Стрийського Народного дому широко писала Львівська газета «Діло» за 2 січня 1901 р. О 10 годині будівлю освятили отці парох Успенської церкви о. Сельський, декан о. Полянський та о. Давидяк. Ключі від Народного дому урочисто вручили Є.Олесницькому як ініціатору спорудження цієї величної будівлі. Приймаючи ключі, він сказав: «Сповнилось гаряче бажання, сповнився міт, надійшла довгожданна хвиля, в котрій Стрийська Русь з гордістю може сказати: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». В культурі нашого розвитку ми знов піднялися на один ступінь вище. Будинок цей збудовано з любов’ю до всього народу. На фасаді у спеціальних нішах дому уміщено наших перших героїв духа. Це могуче слово Шевченка, Котляревського, Шашкевича, Устияновича, Федьковича. Це голосна пісня Миколи Лисенка витає над цим домом. Зі словами цих діячів, героїв духа, і з їх піснею ми підемо сміло назустріч новому століттю, а Дім цей буде Домом шани, яку Стрийщина складає Руси на початку XX століття...

Нинішній день – то велике світле наше свято! Торжество нинішнє – то торжество культурне, в котрім народ наш дав живий доказ невмирущої своєї сили і своєї жизненности. Ми далекі приписувати тут заслуги подвигам одиниць. То органічна сила руського народу покликала до життя нову інституцію, щоби була належним документом його змагань до поступу і культури... а ми були послушними тому покликові... Час вже на розвалинах золотоверхих теремів могучих предків наших здвигати нові храми не для могучих одиниць, а Руському Народові. Се був наш поклик, се була наша девіза. В тій народній написі, яка пишається на будинку, міститься ціла програма наша! Руському народові, єго розумним патріотичним починам, єго культурі і просвіті, єго муравлиному трудові для піднесення економічного, єго цивілізаційним змаганням, єго рідній народній речі (мові – М. М.), єго сладкозвучній пісні буде служити цей будинок, і там наша інституція».

Народний дім мав великий концертний зал на 900 місць (тепер зал зменшений за рахунок прибудови у ньому кінобудки і розширення сцени у сторону залу), малий зал (на І поверсі зліва), приміщення для управління Народним домом, приміщення для «домівок» супутніх товариств («Руське касино», «Міщанська бесіда», «Просвіта», «Союз українок» та ін.)

Завіса, чи, як тоді говорили, куртина була розписана в українському стилі художником Бальком. На ній зображена ріка Стрий, за нею видніється наше місто, а на передньому плані зліва – муза Мельпомена біля цілого куща квітів, що є символом розвитку мистецтва, в центрі – дівчина, що несе воду та міщанин з паличкою, які нагадують Наталку і Возного з п’єси І. Котляревського, справа – селяни-бойки, що слухають лірника. По боках куртина була прикрашена віньєтками в українському стилі.

Та завіса не збереглась: у 1941 р., відступаючи, більшовицькі невігласи спалили її у дворі Народного дому як «буржуазное искусство», а може й не тому, а через те, що це була руйнівна сила нищення всього українського. З гостей виступали Іван Франко, С.Шухевич, Ф.Колесса. Василь Щурат написав спеціально для цієї події вірш. А ввечері відбувся великий концерт «Стрийського бояна». Вперше хор виконав кантату, написану Олексою Бобикевичем для цього свята.

У свій час на сцені Народного дому концертували такі всесвітньовідомі співаки, як Олександр Мишуга, Орест Менцинський, Соломія Крушельницька, Орест Руснак, Зіновій Дольницький. Тут звучала пісня хорів Олександра Кошиця, Дмитра Коцка, сцена бачила безсмертний талант Марії Заньковецької та Миколи Садовського. У 1913 р. тут з трепетом в серцях стрияни слухали в авторському виконанні найгеніальнішу поему Івана Франка «Мойсей».

У Народному домі були Микола Лисенко (проїздом за кордон), Михайло Грушевський, тут виступали політичні діячі Євген Петрушевич, президент ЗУНР та, Головний отаман УНР Симон Петлюра – тоді, коли він вів переговори з поляками.

З відкриттям Народного дому дуже пожвавилась культурно-просвітницька робота на Стрийщині.

Чим займалася «Просвіта» в цей час?

Влаштовувала лекції для простого народу, що розширяли загальний кругозір, підносили культуру. Адже почерпнути знання із книг тоді можна було далеко не всім. Такі вечори-лекції відбувалися щонеділі. Навіть часопис «Київська старина» за 1900 р. повідомляв про лекторську роботу «Просвіти» у Стрию:

«.... 22 вересня професор І.Вахнянин говорив «Про передісторичного чоловіка», о. О.Бобикевич – «Про відродження русинів (українців – М. М.) в Галичині по прилученні до Австрії». 6 жовтня Юліан Кміт – «Про знаряддя людської праці», Володимир Устиянович – «Про парову машину» (дані з альманаху «Стрийщина», т. 1, стор. 394).

Найосновнішу роботу проводила «Просвіта» по організації читалень. Читальня – це не тільки місце для читання книг. То центр культурно-масової роботи, зокрема на селі. Це те, що дотепер називали «клуби», сьогодні на Львівщині волею Євгена Гриніва – Народними домами, хоч таке звання всякий клуб мав би заслужити роботою. А так, як кажуть, постригли під одну машинку. Тепер у Стрию, наприклад, вже шість років люди питають куди йти, бо є аж три Народні доми. І нема кому відмінити не виважене рішення колишнього обласного функціонера.

Так от, колишня читальня – то центр всієї української виховної роботи. Тут відзначалися ювілеї видатних діячів України (в першу чергу Т. Шевченка), святкувалися визначні події української історії, найчастіше у читальнях знаходилися дитячі садочки, до яких посилали своїх дітей найсвідоміші українські батьки. Тут проводили проби вистав і репетиції хорів. І, звичайно, читалися вголос книжки по неділях і святах.

А ще читалися книжки вголос на вечорни-цях. Ні, не на святкових, які проводяться тепер, а справжніх, трудових вечорницях, де люди займались якоюсь працею, а хтось (найчастіше діти-школярі) голосно читав книжку. Опис такого читання на вечорницях подається у книзі «Стрийщина: шлях до волі», стор. 27-28. Це була справжня самоосвіта нашого народу, який окупанти всіх часів намагалися тримати у темряві.

«Просвіта» вчила не тільки своїх членів. У Стрию, наприклад, вона виходила з пропозицією до командування австро-угорським гарнізоном міста про свою готовність вчити грамоти їхніх вояків. Але військова влада відмовилася, побоюючись політичного і національного росту жовнірів або вважаючи, що краще мати справу з неграмотними людьми.

Ото ж, ішла боротьба за читальні, в першу чергу на селах. У перші роки свого існування Стрийська «Просвіта» мала 20 читалень, а перед ІІ світовою війною – 78, практично в кожному селі і три у Стрию.

Порівняймо з иншими повітами цього часу: Долинський (голова д-р О. Дорош) – 26, Жидачівський (голова о. М. Хавлюк) – 38, Журавенський (голова о. В. Пилипчук) – 18, Сколівський (голова д-р С. Дольницький) – 7, Стрийський (голова Є. Калитовський) – 78.

Ці дані свідчать про плідну і кропітку роботу, яку проводила тоді стрийська «Просвіта» - тут працювали справжні подвижники українства.

 

У самому Стрию було три читальні: на Ланах, на Шумлявщині і Народному домі. Центральна філія (Нар. дім) мала методичних (допомогових) 283 книги. Вони були значною допомогою для роботи просвітян. Крім цього, проф. С.Дубравський подарував «Просвіті» свою бібліотеку, а на її утримання призначив 4000 австрійських корон.

Якщо проаналізувати кількість членів читалень (це, фактично, члени «Просвіти»), то можна зробити висновок, що у кожному селі була достатня кількість свідомих українців для проведення просвітницької роботи. Це ті, на яких базувалися хорові, драматичні гуртки, які проводили національну пропаганду серед населення. Про значення цих людей говорить факт, як поквапно розправлялися з ними польські і московські окупанти.

Якщо ж подивитися на кількість книг у читальнях, то може здатися сучасному читачеві, що це дуже мало. Але врахуймо, що це тільки 1910 р., початок століття, по-друге, це були тільки українські книги, на яких виховувались сотні і тисячі українців, а не той непотріб, що забивав полиці совєтських бібліотек і який ніхто, врешті-решт, не читав.

Тому не дивно, що росіяни, окупувавши Галичину у 1914 р., а потім більшовики у 1939 році спалювали ці просвітянські книги як «націоналістичний пропагандистський матеріал». За ці книги совєтська система жорстоко переслідувала людей, так що зберегти їх вдалося дуже мало.

У цьому ж часі Стрийська «Просвіта» завела книгу родоводу читалень у повіті і зібрала 300 світлин з життя її осередків (читалень).

Систематично стали святкуватися ювілеї Т. Шевченка, які проводили просвітяни разом з иншими товариствами: «Міщанська бесіда», «Руське касино», Братство св. Миколая». Стали збиратися кошти на пам’ятник Т.Шевченкові у Києві.

Гучно відзначала «Просвіта» свій ювілей у 1908 р. Тоді відбулося народне віче, концерт, доповіді про її роботу за 40 років існування.

У 1904 р. при «Просвіті» була організована «Селянська бурса» на 35 дітей, що вчилися у місті. Це була значна поміч «Просвіти» і «Рідної школи» для селян, що намагалися «вивести в люди» своїх дітей. «Селянська бурса» обслуговувала в основному «Руську бурсу» (потім «Українську бурсу»). Бурса мала свій будинок біля Народного дому за двором, де донедавна знаходився комбінат громадського харчування, а тепер – відділ соціального забезпечення (вул. Незалежності, 3).

Згодом цей будинок був переданий «Молочарському Союзу» як філії «Просвіти», а Бурса була перенесена у новозбудоване приміщення (1912 р.) по вул. Крашевського тоді, а нині Гайдамацька, де знаходиться ВПУ-34.

У цей час «Просвіта» дуже інтенсивно займалася економічною освітою українського населення, піднесенням культури земле-робства, підприємництва, торгівлі. Фактично, це були найбільш запущені ділянки діяльності українського суспільства. Потрібно було боротися за виживання українського товаровиробника і конкурентоздатності його продукції.

З легкої руки просвітянина Є.Олесницького у відповідності з чинним на той час законодавством перехоплено від поляків «Касу Залічкову» - під назвою «Каса задаткова» (з 1894 року)вона стала осередком економічної активності українців. У 1898 р. у Стрию було створено «Краєвий молочарсько-господарський союз».

На самому початку нашого століття в Дулібах було організовано сільськогосподарську артіль «Добробут», яка мала великі успіхи. її роботою цікавились діячі з Наддніпрянщини (наприклад, Микола Левитський з Єлисаветграда).

Стрийська «Просвіта» гаряче взялася за створення по селах молочарських спілок, що конкурували з польськими та єврейськими торгівцями. Однією з перших була молочарська спілка у Завадові і Голобутові, де роботу проводив отець О.Нижанківський. Ці спілки згодом лягли в основу відомого навіть у Европі Стрийського «Молочарського Союзу», який очолили о. Остап Нижанківський, о. Лев Горолевич та Денис Сембратович.

У вересні 1909 р. у Народному домі «Просвіти» було організовано першу хліборобську виставу. Це було незвичайне видовище. Всі 14 кімнат, великий концертний зал, коридори і навіть подвір’я були зайняті експонатами ( 1478 назв). Брало участь у виставці 400 представників. Тут представлені були досягнення хліборобів, городників, садівників, колекціонерів, пташників, пасічників, народних умільців з усієї Галичини і Буковини.

Які товари тут були представлені: 21 сорт меду, 19 сортів пшениці, 10 – жита, 18 – вівса, 8 – ячменю, 92 сорти яблук, 11 сортів слив, 14 – груш, 21 сорт картоплі, 15 – буряка!

Центральне місце на виставці (у концертному залі посередині) займала молочна продукція «Молочарського Союзу».

На виставці були представлені різні зразки українського народного одягу, ремесла, вироби з лика, лози, соломи, церковна утвар, різьблені вироби, мисливські трофеї тощо.

Виставка діяла 18 днів і її відвідало понад 32 тис. чоловік. Почесними гостями виставки були митрополит Андрей Шептицький, єпископи Хомишин, Чехович, представник Міністерства рільництва В. Хорузека, Міністр Галичини Дулемба, посол В. Будзиновський, члени Віденського парламенту, М. Грушевський, П. Огоновський та ряд инших визначних осіб.

Організацію виставки «Просвіта» підтримувала не тільки фінансово, але й вела всю пропагандистську та інформаційну роботу в часі виставки.

Мала «Просвіта» зразкове садове господарство в Милованю, Стрийська філія – свою дахівкарню (керівн. М. Тюн), де вироблялася цементова дахівка на трьох машинах. Дахівкарня мала власну будівлю по вул. Крашевського (тепер одне із приміщень ВПУ-34).

При «Просвіті» Стрия була секція ткацького промислу, велася підготовка до відкриття механічної ткальні і ткацької школи.

Як бачимо, Стрийська «Просвіта» значну увагу приділяла економічній та господарській освіті, тісно співпрацювала з «Сільським Господарем», «Молочарським Союзом», «Касою Задатковою».

Отож «Просвіта» Стрийщини до першої світової війни мала великий вплив на населення регіону і спричинилася до крутого зростання національної свідомості. Стрий став одним з основних осередків українства у Галичині.

1910 рік був роком звітності у імперії. Проводився перепис населення, приводилися до порядку матеріали «під архів». Звітувалася і «Просвіта».

28 березня 1910 р. відбулися звітні збори Стрийської «Просвіти». Головою виділу (тепер ми кажемо – ради) знову обраний адвокат Єронім Калитовський, який став на Стрийщині після виїзду Євгена Олесницького у 1909 р. чи не найвідомішою політичною фігурою.

Крім Калитовського, у виділ входили: Остап Нижанківський («Молочарський Союз») – заступник, Микола Матківський (директор «Каси Задаткової») – касир, Бронислав Бурбеля («Молочарський Союз») – секретар, Антін Герасимів (адвокат) – член виділу, Ілярій Бачинський (адвокат) – член виділу, Володимир Дутка (інженер Стрийської залізн.) – член виділу.

На цей час, крім трьох осередків у Стрию, Стрийська «Просвіта» мала осередки (як тоді говорилося – читальні) у 39 селах повіту. Першими ці відділення створили (після створення Стрийської філії) українці Лисятич Долішніх (26.ХІ.1892 р.), останніми у цьому періоді – Лукавиця Нижня (1910 р.).

На 1910 р. власні читальні мали тільки села: Голобутів, Добрівляни, Дідушичі Великі, Довголука, Добряни, Дуліби, Завадів, Жулин, Лисятичі Долішні, Лисятичі Горішні і Семигинів. Инші села мали читальні у найманих приміщеннях.

У 1912 р. Стрийський виділ мав такий склад: Голова виділу – Є. Калитовський, Заступник – О.Нижанківський, Заступник і касир – М. Матківський, Контрольна комісія (голова) – о. Лев Горалевич (парох Угерська), 5 членів виділу: Андрій Пеленський (парох Лисятич), Сидір Бехлотюк (студент права), Омелян Колодницький (проф. гімназії), Михайло Рудницький (міщанин), Петро Кобат (учитель з Голобутова) – усього дев’ять осіб.

Таким складом Стрийська «Просвіта» підійшла до першої світової війни.

Життя галичан політизувалося. Свідомість українців настільки зросла, що постало питання про створення власної держави - хай навіть спочатку у складі Австро-Угорської імперії. Набрали сили молодіжні організації «Пласт», «Сокіл», «Січ». Влітку 1914 року у Львові відбувся Великий молодіжний Здвиг. Це була демонстрація української сили і готовності до політичних дій. Перед війною останні загальні збори Стрийської «Просвіти» відбулися 4.УІ. 1914 р. у Народному домі. Збори знову доручили головування Єр.Калитовському. На його долю випало зберегти Стрийську «Просвіту» у коловерті світової війни. Треба йому віддати належне: хай «Просвіта» вже не працювала так, як раніше, але у найтяжчі роки (1914-1920 рр.) він зумів втримати організацію від повного розпаду. Адже українство, в першу чергу «Просвіту» переслідували за цей час і царська окупаційна влада, і угорські війська (вважаючи українців прихильниками Росії – це під впливом поляків) і польська влада, особливо після відступу УГА за Збруч.

Війну Стрийська «Просвіта» зустріла підготовленою. Вона допомогла організувати розміщення і харчування добровольців Українських Січових Стрільців у Стрию - саме формувалися їх курені. До цього особливо приклалися Володимир Шепарович, активіст на Ланах, та Марія Веселовська, союзянка і просвітянка, що організувала з дівчатами харчування січовиків, поки їх не брало на державне утримання військове командування. Заступник голови «Просвіти» о. О.Нижанківський приймав від УСС присягу (З.ІХ. 1914 р.).

Круговерть першої світової війни значно послабила діяльність «Просвіти», адже тепер ставились і вирішувались инші завдання: зі зброєю в руках виборювалась українська держава, створення якої ставила собі разом з українським суспільством «Просвіта».

Багато лиха «Просвіті» завдала московська навала у 1914 і 1916 роках. Були розгромлені читальні, спалювались книги, закривались українські школи, арештувались діячі української культури і науки, серед них і такі, як М.Грушевський, митр-т Андрей Шептицький.

      Та все-таки «Просвіта» жила, діяла. Приймалися заходи для збереження надбань, що нагромадилися за багато років. Перед загрозою другої окупації у 1916 р. Головний виділ перевозив цінні папери та по одному примірнику своїх видань до Відня, де вони зберігалися у «Wiener Bank» та у приміщенні «Загальноукраїнської ради».

      Велика кількість «Просвіт» виникає знову з 1917 р. на Наддніпрянській Україні.

     Коли 1 листопада 1918 р. була проголошена ЗУНР, «Просвіта» стає основою міністерства освіти молодої держави.

      Після поразки ЗУНР у війні з поляками «Просвіта» зазнала жахливих репресій від польської польової жандармерії, яка громила уцілілі від московських погромів читальні, палила бібліотеки, забороняла українську мову у державних установах. Припинилася видавнича діяльність «Просвіти». Земельні маєтності були знищені, поновлення економічної діяльності стало майже неможливим.

      Тоді Стрийська «Просвіта» зазнала тяжких втрат: у 1917 р. помер у Відні Євген Олесницький, у 1919 р. поляками був розстріляний Остап Нижанківський, що за часів ЗУНР був Стрийським повітовим головою. Багато значних діячів загинуло у війні, розгубилися в таборах та еміграціях.

         ...Йшла І світова війна.