«Я була щаслива в рідній, прадідівський,оселі,

 в наймилішому на світі місті Броди, місті, що було колискою моєю і моїх предків.»

                                                              Анна Гошко-Кіт

 

Як відомо, «сіллю землі» кожного краю є люди, які там живуть і непомітно для себе творять історію своєї малої Батьківщини. З часом ця історія переказується нащадкам, фіксується в джерелах. Недарма є вислів, що той, хто не знає своєї історії – той не має майбутнього. Першим, імовірно, хто на основі джерельної бази досліджував родини брідщан XVII-XVIII ст., був історик Іван Созанський [11, с.10-21]. Життєписи багатьох брідщан, ближчого до нас часу, поміщені в історично-мемуарному збірнику «Броди і Брідщина» [8].

В 2009 р. у львівському видавництві НВФ «Українські технології» вийшла книга спогадів політв’язня сталінських концтаборів брідщанки – Анни Гошко-Кіт «Жертви за незалежність» [9]. Спогади переважно охоплюють період в історії, коли А.Гошко-Кіт та її родина зазнали жахливих поневірянь та переслідувань. Окремі розділи книги присвячені членам родини та коротким спогадам про своїх предків. Натомість, в музеї історії Бродівської гімназії ім. І.Труша зберігається 28 листів А.Гошко-Кіт, адресованих в цей навчальний заклад за період з 1993 до 2008 р. Спогади, які викладені в цих листах, суттєво доповнюють матеріали книги і висвітлюють суспільну значимість родин Мікулевичів, Леонтовичів та Гошків в історії м. Броди. Тому метою даної статті є аналіз вищезгаданої епістолярної творчості А.Гошко-Кіт, систематизація відомостей про історію її родини в хронологічному порядку. Відповідно, це стане суттєвим доповненням спогадів, викладених в книзі «Жертви за незалежність», в плані популяризації життєпису предків А.Гошко-Кіт.

З родинних переказів відомо, що предки А.Гошко-Кіт – Мікулевичі приїхали в Броди з Литви [4, c.3;7, c.2]. Історик домініканець о. Садок Баронч у своїй книзі «Вільне торгове місто Броди» згадує про Корнеля Мікулевича, який був консулом (чиновником маґістрату або староства) в Бродах і брав участь в комісії по розмежуванню кордонів Бродів від передмість 6 червня 1788 р. [13, с.126-127]. Його нащадок – Войцех Мікулевич (прадід А.Гошко-Кіт) у збірнику, який називається «Шематизм королівства Галичини і Володимирщини … за 1882 р.», зазначений як касир міського уряду в Бродах [16]. Хоча А.Гошко-Кіт пише, що В.Мікулевич 50 років був головою міста. І на згадку про його діяльність та в знак поваги і подяки, міська громада подарувала В.Мікулевичу золоту (або позолочену) чашу, на якій був викарбуваний рік – 1910. Ця чаша зберігалась в родині до 1941 р. Перед самим вивезенням сім’ї в Казахстан мати А.Гошко-Кіт – Марія віднесла чашу, як дар, до Великої церкви (Різдва Пресвятої Богородиці) в Бродах. Після 1941 р. сліди її губляться [7, с.1-2]. В.Мікулевич був жонатий на дочці п. Краєвського (хтось з його предків був управителем Брідського замку) [4, с.3]. Коли Краєвський помер, його першим похоронили на новому кладовищі за містом біля Піскової гори. Надгробна плита знаходилась біля самої каплиці (тепер господарське приміщення) [7, с.8]. На жаль, його могила, як і могили инших родичів А.Гошко-Кіт, не збереглись.

Мікулевичі мали два будинки біля замку в дільниці Підзамче [7, c.2], яка на початку ХІХ ст. інтенсивно розбудовувалась. В одному з них на вулиці Шкільній (в районі сучасного продовольчого ринку), недалеко (на протилежній стороні вулиці) хлопчачої початкової школи, мешкала родина В.Мікулевича. Будинок мав грубі стіни і великі пивниці – підземні ходи, які виводили аж за місто. А.Гошко-Кіт згадує переказ, пов’язаний з цим будинком під час пожежі Бродів в ХІХ ст. В той час В.Мікулевич не міг попасти до свого будинку з міста на Підзамче і зайшов до Великої церкви. Там він молився перед образом Матері Божої за свою родину і свій дім. І сталось диво: його будинок вцілів, навіть шибки не потріскали. Після пожежі В.Мікулевич дав обітницю, що дасть гроші на відновлення образу і на весь вівтар в церкві. Кам’яниця простояла до кінця Другої Світової війни (під час німецької окупації вона потрапила до території єврейського гетто) [5, c.2;7, c.2]. Після війни будівлю розібрали разом з иншими руїнами на Підзамчу.

В.Мікулевич мав четверо дітей: сина Володимира, який мав свою аптеку в Бродах; дочку Марію, чоловік якої Микола Шущинський (Szuszczyński) викладав у гімназії на протязі 1892 – 1898 і 1901 – 1907 рр. латинську, грецьку та німецьку мови [17; с.13]; дочку Єву (незаміжню), яка жила з батьком і допомагала виховувати молодшу сестру Гелену (бабуню А.Гошко-Кіт) після того, як померла їхня мати. Гелені було в цей час 6 років [4, с.3]. Окрім будинків коло замку, В.Мікулевич володів ще й сіножатями на Малих та полями на Великих Фільварках і мав там господарку [4,с.3]. На вулиці Окружній (тепер вул. Лесі Українки) був ще один будинок, в якому мешкали дочка В.Мікулевича – Марія з чоловіком. З прилеглих до будинку земель В.Мікулевичем була надана ділянка землі і половина коштів на побудову нового приміщення для гімназії. В коридорі новозбудованої в 1883 р. гімназії була пам’ятна таблиця, на якій було написане прізвище В.Мікулевича – фундатора землі під гімназію, і відзначено, що його нащадки зможуть тут навчатись безкоштовно [7, с.4]. Проте, гімназійний професор Едмунд Берґаут (E.Bernhaut) в нарисі з історії гімназії відмітив, що в 1881 р., при закладенні наріжного каменя під будинок сучасної гімназії був вмурований ерекційний документ – ухвала міської Ради про будівництво приміщення гімназії [14; c.11].

Молодша дочка В.Мікулевича – Гелена вийшла заміж за священика Корнеля Леонтовича, батько якого – Йоан (Іван) був також священиком в с. Шнирів [5, с.2]. Родина Леонтовичів походила з Любачівщини. Йоан Леонтович мав п’ять братів. Всі вони були священиками і музично обдарованими людьми, як і їх батько. В 1868 р., на сьому річницю смерті Т.Г.Шевченка, всі шість братів Леонтовичів співали в Соборі Св. Юра у Львові літургію композитора Бортнянського [5, с.3].

 А.Гошко-Кіт згадує, що її бабуня була дуже ерудована: знала німецьку, французьку, чеську і польську мови, багато читала та прекрасно грала на фортепіано – була правдивою дамою і господинею в домі [4, с.3]. Як виглядала Гелена Мікулевич в юному віці (17-18 років) було зображено на портреті роботи І.Труша (1888 р.), який мав із нею дуже приязні стосунки. На портреті можна було бачити молоду дівчину у вишитій сорочці з однією косою перед собою, навколо шиї у неї висіло декілька низок червоних коралів і дуже виділялися великі сині очі. Портрет висів у великий кімнаті – «салоні» над фортепіано [6, с.1]. Полотно пропало, як й инше майно родини, після вивезення Гошків до Казахстану в 1941 р. Портрет так і не вдалось віднайти. Для Гелени батько збудував на своїх ґрунтах будинок на вул. Бузовій. В будинку було 10 кімнат, кухні, комора, а передпокої були дуже добре викінчені. А.Гошко-Кіт пам`ятає, що недалеко від дому звозили сіно з десяти гектарів сіножаті на Малих Фільварках та ставили великий боріг. За будинком в напрямку військових казарм родина володіла ще десятьма гектарами поля. Також були в них ще й господарські будівлі для коней, худоби, птиці, стояв шпихлір [7, с.5-6]. Перед будинком були чудові квітники, а будинок був обсаджений ясенами. Декілька ясенів ростуть і тепер, а сам будинок (мав адресу вул. Бузова, 9) був розібраний в 50-х рр. ХХ ст. Пригадує також А.Гошко-Кіт, що бабця часто відвідувала сирітський притулок на Львівський вулиці (тепер це приміщення Будинку учнівської творчості) і брала її зі собою [7, с.10]. Бабуня Гелена скоро стала вдовою. Її чоловік К.Леонтович поїхав на лікування в Карлсбад і там раптово помер [7, с.6]. Г.Мікулевич прожила 70 років. Її поховали на міському кладовищі у Бродах в лютому 1940 р. [6, с.1].

Дочка Леонтовичів – Марія в 1917 р. вийшла заміж за офіцера австрійської армії, випускника вій-ськової академії у Відні Миколу Гошка, який був родом з села Старичі на Яворівщині. Весілля в Бродах було дуже пишним: дружбами були австрійські барони, а музиками – мадяри [1, с.2;7, с.8].

Трагічна доля батьків А.Гошко-Кіт та її брата Володимира детально висвітлена в книзі її спогадів «Жертви за незалежність» [9]. В своїх листах А.Гошко-Кіт згадує, що в 1941 р. портрет батька був повернутий її сестрі Софії після того, як речі з дому на Бузовій були розібрані по сусідах в 1940 р. [6,с.2]. Тоді ж були розібрані (розкрадені) старовинні меблі, картини та образи, столове срібло, велика бібліотека (книги з якої палили біля будинку) і ще багато инших цінних речей [4, с.4;7, с.15]. Хоча після приходу німців в червні 1941 р. п-ні. Мікулінцер повернула Софії забрані меблі із «салону», а нова влада – повернула два будинки Гошків [7; c.6].

Щодо дільниці, де були будинки Гошків, то її опис заслуговує особливої уваги [7, с.16]. Вулиця, на якій знаходився дім Гошків, називалась Бузовою (або Бозовою (Бзовою – Bzowa, пол.), як тоді говорили) і була бічною до вулиці Окружної [12, c.20]. На Окружній у Гошків був ще один будинок (сучасна адреса вул. Л.Українки, 28). Цей будинок збудував батько А.Гошко-Кіт – Микола в 1936 р. на місці старого будинку для своєї дочки Софії [7, с.4]. На лівій стороні вулиці, яка відходила від вул. Окружної знаходились будинки: о. Чубатого – священика з с. Дітківці, Ліди Кручак і лісового інженера Бжозовського (також вивезеного в 1940 р.) [10, c.111-114;7, c.10]. На протилежній стороні вулиці жили Левицькі, Фрідберґи, а перед поворотом дороги на Великі Фільварки стояла будівля Української повітової бурси ім. М.Шашкевича [7, с.10,15;12]. Будинок бурси був практично навпроти дому Гошків, де завжди було чути гомін хлопців, які грали у відбиванку [3, с.1]. До брата А.Гошко-Кіт Володимира часто заходив за книжками Петро Федун «Полтава» з друзями Леськом Сірком й Іваном Івахівим [1, с.2]. Перед бурсою був великий будинок німецької родини Фрідберґів. Там мешкала Софія Фрідберґ із сином Генриком. Її чоловік був військовим лікарем за Австрії. Згідно адресних книг 20-х – 30-х рр., Софія Фрідберґ на Бузовій вулиці провадила торгівлю тютюновими виробами [15]. В період німецької окупації ця родина переховувала євреїв, які перед тим переховувались в домі у Софії Гошко, яка про це навіть не знала [6, с.3;7, с.7]. Біля дому Фрідберґів були альтанка і тенісний корт, імовірно один з не багатьох в місті, на якому грали в теніс гості родини [7, c.11]. За обійстям Фрідберґів, на розі з Окружною, був будинок Левицьких. Марія Левицька-Загоруйко в своїх спогадах його детально описала [10, с.38-39,97-98,204,216,471]. Тепер тільки старі ясени нагадують тут про життя цих родин.

Спогади А.Гошко-Кіт, як й инших брідщан старшого покоління, доповнюють історію міста цінним деталями про давній побут, звичаї і міську топографіку. Іноді вони є єдиним джерелом складних, а деколи і драматичних періодів історії Бродів.

 

1.   Лист А.Гошко-Кіт до Музею історії гімназії в Бродах від 30.01.1994 р. – 4 с.

2.   Лист А.Гошко-Кіт до Музею історії гімназії в Бродах від 14.01.1998 р. – 6 с.

3.   Лист А.Гошко-Кіт до Музею історії гімназії в Бродах від 22.01.2003 р. – 2 с.

4.   Лист А.Гошко-Кіт до директора Бродівської гімназії ім. І.Труша Присяжнюк Н.М. від 31.01.2004 р. – 4 с.

5.   Лист А.Гошко-Кіт до Музею гімназії в Бродах від 01.05.2007 р. – 4 с.

6.   Лист А.Гошко-Кіт до Музею гімназії в Бродах від 01.12.2008 р. – 6 с.

7.   Лист А.Гошко-Кіт до Музею гімназії в Бродах від 14.01.2008 р. – 16 с.

8.   Броди і Брідщина. Історико – мемуарний збірник. – Торонто – Онтаріо, 1988. – 671 с.

9.   Гошко-Кіт А. Жертви за незалежність. – Львів: НВФ «Українські технології», 2009. – 343 с.

10. Левицька-Загоруйко М. У кожного своя доля. – Новий Розділ, 1994. – 491 с.

11. Созанський І. З минувшини м. Бродів. Причинки до історії міста в ХVІІ в. (Репринтне видання 1911 р.). – Броди, 2003. – 69 с.

12. Ульянов В. Будівля української повітової бурси ім. Маркіяна Шашкевича та її доля у 1940 – 1991 рр. // Гімназія в Бродах: від минувшини до відродження. З нагоди 10-річчя відродження. Випуск 1. – (Матеріали першої науково-теоретичної конференції 31 жовтня 2007 р.). – Броди. 2008. – С. 19 – 32.

13. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwów, 1865. – 197 s.

14. Bernhaut E. Obrazki z przeszlosci Brodow i powiatu Brodzkiego.Tomik 1. – Brody, 1938. – 90 s.

15. Księnga adresowa Polski (wraz z W.M. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa 1930. – S.1653.

16. Szematyzm Krуlestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem księstwem krakowskiem na rok 1882. – Lwów, 1882. – S.286.

17.    XXVII. Jahresbericht ges K.K. Rudolf- Gimnasiums in Brody. 1905. – Brody.1905. – 40 s.