Замальовки до історії міста : телефонізація Бродів

Василь Стрільчук

Замальовки до історії міста : телефонізація Бродів – рік 1912

Cучасній людині важко уявити своє життя без телефону. Але чи задумувалися ми над тим, коли і як прийшов цей винахід до нас.

Як відомо, перший прототип сучасного телефону був запатентований в 1876 році американським винахідником Александром Белом, хоча поява телефону є винаходом колективним: адже близько трьох десятків вчених в різних містах і країнах незалежно один від одного працювали над цією проблемою, і кожен з винахідників був першим на окремих етапах цього відкриття. Серед вчених, які претендували на першість винайдення були МакДоноут, Т. Едісон, Грей, Долбір, Блейк, Ірвін і Фелькер. Телефон набув швидкого розвитку і популярности й наприкінці ХІХ ст. поширився у різних країнах світу.

У 1882 році італійське приватне Трієстинське товариство створило у Львові телефонну мережу, що через 11 років перейшла у власність міста. В 1898 році телефонний зв’язок сполучив Львів з иншими містами – першими з них були Краків та Відень.

На жаль, не знаємо точної дати коли телефон вперше «прийшов» у наше місто. Очевидно, що це сталося близько 100 років тому. Першими цю технічну новинку освоювали працівники тодішнього цісарсько-королівського телефоніч-ного уряду в м. Броди.

Відкриваємо телефонний довідник Галичини 1912 року, під номером 7 знаходимо місто Броди і читаємо список абонентів. Звичайно, на той час він був невеликий – всього 53 номери (одно- чи двозначні). Дозволити собі це «диво техніки» на той час могли лише окремі заможні мешканці нашого міста. Телефонізовувались також державні установи, для яких новий вид зв’язку був необхідним для підвищення ефективности роботи.

Телефон допомагав його власнику вирішити ряд проблем. Отже, щоб дізнатись про час відправки поїзда, що їхав з Бродів до Кракова, достатньо було набрати «54» і ввічливий голос начальника колійового руху надавав необхідну інформацію. Міська поліція піднімала слухавку, коли набирали номер «5», а комісаріат цісарсько-королівської поліції відповідав за номером «34» (за цим же номером можна було зателефонувати і до митників, що стояли на австро-російському кордоні), жандармерія відповідала на номер «21». Коли у місті відключали світло, стурбовані мешканці телефонували на номер «38» в міську електровню. Щоб поспілкуватися з повітовим старостою, що знаходився в будинку біля міського парку, набирали номер «35». Маґістрат відповідав на № 4, а повітова рада на № 6. За номером «7» вирішувалися питання в Торгово-промисловій палаті. Людям, які потребували допомоги лікаря, слід було телефонувати до повітової каси хворих (сучасна поліклініка) за № 9, або за номером «47» до лікаря цього закладу Адама Струмінського. Ті, кому були потрібні ліки, дзвонили до Леона Калліра – цісарського радника, який мав свою аптеку «Під Золотим орлом» на Ринку. Власні телефони мали і крайові адвокати – доктор Мауріцій Ґольдберґ (№ 43) та доктор Самюель Ваґнер (№ 23).

Отримати інформацію про партію свіжого бродівського пива можна було за № 41 до міської броварні. Одразу ж, за номером «31» замовляли раки в торговця Д. Андермана. Любителям «міцніших» напоїв свій асортимент пропонувала фабрика рому і лікерів братів Капелюшів на Старих Бродах – №1 4. Чай та колоніальні товари пропонував Мозес Ландау (№ 26).

Дізнатися про книжкові новинки Европи можна було зателефонувавши за № 23 до книгарні Фелікса Веста, що знаходилася на вулиці Золотій.

Взяти кредит або покласти гроші на рахунок, було можливо в Австро-угорському банку, філії Празького кредитового банку чи в Повітовій касі ощадности, зателефонувавши за номерами «27», «10» чи «8», щоб попередньо дізнатись про умови фінансових операцій.

Змолотити зерно на муку чи крупи на кашу, можна було домовившись телефонічно з власником одного з млинів: парових млинів – М. Фрідмана на вулиці Лешнівській (нині І.Франка), Е. Єдліна на Старих Бродах, господаря млина Менделя Пречепа (№№ 32,39,28), або до Зиґмунта Ліфшица – власника першого галицького електричного млина (№ 52).

Абонент цісарсько-королівської телефоніч-ної сітки міг поспілкуватися з иншими підприємцями міста Броди, власниками маєтностей, державними урядовцями. Крім того в місті Броди знаходилось два громадські телефони (публічні мувніци).

Центральні бюро телефонічні і громадські телефонні станції знаходились також в Підкамені та Пеняках. Телефони в Підкамені мали графиня Ольга Центнер – власниця Підкаменя, Станіслав Яблоновський – власник Поповець, Болеслав Мйончинський – власник Паликоров, а також постерунок цісарсько-королівської жандармерії. В Пеняках телефон мав власник маєтностей Тадеуш Цінський.

Цікаво буде дізнатися про правила користування телефонами:

- абонентам категорично заборонялося користування телефонами під час грози;

- абонент ніс відповідальність за пошкодження телефонного апарата;

- усі зауваження щодо роботи телефонічної служби подавались в усній чи письмові формі на ім’я начальника телефонічного уряду;

- про помилки апаратів слід було повідомляти місцевій телефонній станції. У цей час абонент мав право безкоштовно користуватись найближчим громадським телефоном;

- кожного року видавався список абонентів і громадських телефонів Галичини. Один екземпляр цього довідника отримував кожен абонент безкоштовно.

Для того щоб зателефонувати, абонент знімав слухавку (мікротелефон), одним порухом руки кілька разів крутив ручку індуктора і з’єднувався з головною станцією. Далі називав номер абонента, з яким хотів поспілкуватися і оператор з’єднував його. Тривалість розмови не могла перевищувати шести хвилин. З настанням 6-ої хвилини співрозмовників роз’єднували. Для контролю часу кожен телефонний апарат мав годинник.

Через місцеву телефонну станцію здійснювався зв’язок з иншими містами Галичини і Австро-Угорщини, а також відсилалися телеграми. Оплата за розмови здійснювалась за три хвилини. Так, за спілкування з Підкаменем, Пеняками, Буськом, Золочевом абонент з Бродів платив 60 геллерів. За 3 хв. розмови зі Львовом, Тернополем платив – 1 крону. Трьоххвилинна розмова з Краковом коштувала 3 крони, а з Віднем – 4 крони.

На жаль, серед абонентів цісарсько-королівської телефонної мережі на Бродівщині ми не зустрічаємо українців, які на той час ще не були достатньо заможними, щоб використовувати цю комунікаційну новинку. Перші документальні згадки про телефони в українських установах і в домівках українських міщан Бродів відносяться до 1930х років.

Від часу винайдення телефон «пройшов» великий шлях: винахід електричного мікрофона, що прийшов на заміну вугільному, гучномовний зв’язок, тоновий набір, цифрове стискання звуку, нові телекомунікаційні технології (IP телефонію, ISDN, DSL, стільниковий зв’язок, DECT). Однак, проблем, які допомагає вирішувати цей засіб зв’язку не поменшало, а навпаки збільшилось у порівнянні з початком ХХ століття. Але про проблеми століття наступного разу…

Василь Стрільчук