…Тут, де закінчувалися поліські болота і починалися подільські горби, через ріки, що стікали з Вороняцького кряжу і перетинали шлях, який з’єднував давньоруські міста з містами Західної Європи, знаходились переправи – броди, які й дали назву населеному пункту – Броди. Очевидно, спочатку то був охоронний пункт цих переправ, а згодом виникло поселення, через яке йшов шлях на південь, на Поділля й далі до Чорного моря. Тим шляхом у західні околиці Київської Русі часто приходили кочові орди, руйнуючи все на своєму шляху. Можливо, саме під час одного з таких набігів і зникли давні Броди, першу письмову згадку про які відносять до 1084 року.

На території теперішніх Бродів, в урочищі Заставки, на берегах річки Суховілки археологи знаходять численний матеріал, який свідчить, що люди жили тут ще з періоду пізнього палеоліту (понад 10 тис. років до Різдва Христового). Сучасне місто ототожнюють із згаданими у «Повчанні Володимира Мономаха дітям» Бродами. Тут навесні і взимку 1084 року відбувалися зустрічі між чернігівським князем Володимиром Мономахом і волинським князем Ярополком Ізяславичем. Історія Бродів XI – XIV ст. губиться у сивій давнині, з того часу до нас не дійшло жодного писемного джерела.

У XIV столітті за землі, які знаходились на межі Галицького і Волинського князівств, велася боротьба між Польською державою та Великим Князівством Литовським. Після битви за Олесько 1432 р. край переходить повністю у руки поляків. У цій битві серед оборонців Олеська згадується Нег Трібродський (Старобрідський), з яким пов’язують згадки про литовський період існування Бродів.

У 1441 році польський король Владислав Ягелоньчик подарував землі Олеського ключа, територія якого охоплювала значну частину сучасної Брідщини, шляхтичу Яну із Сени – Сенінському. У 1511 році Броди згадуються в переліку сіл, що переходять у власність родини Каменецьких.

Новий етап в історії Бродів пов’язаний з белзьким воєводою Станіславом Жолкевським. Воєвода Жолкевський купив село Броди у 1580 році і, отримавши від короля Стефана Баторія магдебурзьке право (1584р.) та видавши локаційну грамоту (1586р.), заклав місто Любич, яке назвав на честь свого родинного герба (назва проіснувала до середини 1590-х років). Врахувавши те, що через Броди «тракт давній з Русі на Поділля, Волинь і з різних міст руських до інших міст на Русі провадив», а також «що це поселення лежить на самому перешийку татарських наїздів», і «коли уфортифіковане буде, багатьом мешканцям за притулок, а ворогам за перешкоду в дальших наступах служити може», С. Жолкевський вирішив збудувати замок на острові посеред ставу Копань. На жаль, до сьогодні не віднайдено описів замку часів Жолкевських (1580 – 1629 рр.). Однак вважається, що саме за Станіслава Жолкевського були закладені основи так званого «ідеального міста», яке вдалося розбудувати великому коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Конєцпольському, котрий володів Бродами у 1629 – 1646 роках. Для фортифікації міста було запрошено відомого французького інженера Гійома Левассера де Боплана, котрий, втілюючи в життя ренесансний ідеал міста-зірки та врахувавши географічні особливості місцевості, перетворив Броди у місто-фортецю. П’ятикутний замок, збудований на західній околиці Бродів, був частиною загальної фортифікації міста. Забудова міських кварталів здійснювалась регулярно (вулиці перетинались під прямими кутами) і була «вписана» в овал земляних бастіонних укріплень. Над втіленням проекту «ідеального міста» у 1630 – 1650 роках працювали італійські архітектори Андре дель Аква та Дзіяні Спінета.

У 1633 році Броди отримали привілей, згідно з яким міські цехи прирівнялися в правах з львівськими, а ярмарки – з люблінськими та торунськими. Економічний розвиток сприяв появі у місті купців і ремісників різних національностей. Крім українців й поляків, тут жили шотландці, вірмени, греки, євреї. За значимістю Броди посідали в той час друге місце у Руському воєводстві.

У вересні 1648 року місто захопили війська Б.Хмельницького. Козацькі полковники Данило Нечай та Ступа вісім тижнів тримали в облозі Бродівський замок. У 1651 році місто відіграло роль військової бази поляків під час битви під Берестечком, тут тримали ув’язнених козаків й татар.

З 1682 року Бродами володіла родина Собєських, а в 1704 – 1834 роках місто перебувало у власності Потоцьких, родинний герб яких «Пилява» був на міських печатках до 1939 року.

На початку XVIII ст. під час Північної війни та боротьби за польську спадщину місто зазнало значних збитків від російських військ.

Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році Броди увійшли до складу Австрійської імперії і стали прикордонним пунктом на межі з Польщею, а з 1795 року – з Росією. Для підтримки подальшого розвитку торгівлі австрійська імператриця Марія Тереза у 1779 році надала Бродам право вільного торгового міста. Завдяки цьому у першій половині ХІХ століття Броди стають значним прикордонним економічним центром Австрійської імперії, «складом товарів Заходу і Сходу». З економічним розвитком міста зростає і чисельність населення, яка сягнула 20 тисяч чоловік, 75% з яких становили євреї. Броди стали другим за величиною і значенням містом у Галичині після Львова.

Значних збитків місту завдавали пожежі 1715, 1742, 1763, 1801, 1835, 1849, 1859 і 1867 років.

У 1869 році до Бродів було прокладено залізницю, яка сполучала місто зі Львовом, Краковом та іншими важливими центрами Австро-Угорської імперії. У 1873 році встановлено залізничний зв’язок з Російською імперією.

Через жорстку конкурентну боротьбу інших галицьких міст з Бродами у 1880 році Галицький Крайовий сейм ліквідував право вільного торгового міста. Після цього починається переорієнтація господарської діяльності міста з торгової на промислову. В кінці ХІХ століття у Бродах виникають промислові підприємства, такі як фабрики свічок, цикорію, рому і лікеру, льонопрядильня, вапельні, цегельня, парові млини, тартаки.

У другій половині ХІХ ст. у місті засновано ряд культурно-просвітніх організацій: єврейське «Музичне товариство» (1855), польські – гімнастичне товариство «Сокіл» (1891) та товариство «Зірка» (1892), українські товариства «Просвіта» (1891), «Самопоміч» (1895), «Руська Бесіда» (1897) та ін. У 1865 році в Бродах було засновано гімназію, з історією якої пов’язані імена таких відомих людей, як художники Іван Труш та Микола Федюк, письменники Йозеф Рот, Степан Тудор, Володимир Хронович, науковці Василь Щурат, Іван Созанський, Осип Роздольський, Микола Туркевич, Василь Ящун, діячі визвольних змагань Мирон Тарнавський, Петро Полтава, священики Йосип Застирець, Михайло Левенець, Михайло Осадца та ін.

З початком Першої світової війни (1914 – 1918) Броди як прикордонний пункт потрапили в смугу воєнних дій. За час війни фронт тричі переходив місто, внаслідок чого Броди зазнали великих збитків: було зруйновано багато будівель, пошкоджено залізничну колію, знищено ряд промислових підприємств.

1 листопада 1918 року внаслідок поразки Австро-Угорщини у війні та розвалу багатонаціональної Габсбурзької монархії у Бродах було встановлено українську владу. Для управління Бродами і повітом був створений військовий комісаріат. Першим державним секретарем призначено Северина Левицького, дещо пізніше його замінив староста Іван Герасимович, а на чолі військової команди міста став надпоручник Ярослав Олексишин. 23 травня 1919 року в результаті наступу польської армії до Бродів увійшли передові частини армії генерала Галлера. І хоча в результаті Чортківської офензиви Українська Галицька армія 23 червня звільнила Броди, вже на початок липня місто знову захопили поляки. 26 липня 1920 року після трьох днів жорстоких боїв з поляками частини Червоної армії зайняли місто. Совєтська влада проіснувала в Бродах лише півтора місяця. 18 вересня 1920 року місто знову захопили поляки. Тут встановлюється польська влада з усіма ознаками окупаційного режиму. Проте населення Бродів, національно розбуджене визвольними змаганнями часів Західноукраїнської Народної Республіки, активно включилося в суспільно-політичне і культурне життя краю. З гаслом «свій до свого по своє» українці поступово економічно опановували місто. Велику роль у формуванні національної свідомості брідщан відігравали українські товариства, організації, кооперативи («Просвіта», «Союз Українок», «Рідна школа», «Міщанське братство», «Смолоскип», «Луг», «Український кооперативний банк», «Сільський господар», спортивний клуб «Богун», музичне товариство «Боян»). У 1936 – 1937 роках виходив часопис «Брідські вісті», засновником якого був посол до польського сейму Олександр Вислоцький.

 Друга світова війна для жителів міста розпочалася на початку вересня 1939 року бомбардуванням німецькою авіацією стратегічних об’єктів. З приходом Червоної армії (21 вересня) у Бродах встановлено совєтську владу. Розпочалися масові арешти «неблагонадійних», депортації, було заборонено діяльність українських товариств та організацій.

22 червня 1941 року розпочалася німецько-совєтська війна. В ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Броди. У зв’язку з проголошенням 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української держави у Бродах було створено українське повітове управління, головою якого став Степан Орищин. Після невдалої спроби відновити Українську державу Галичину було прилучено до Генерал Губернаторства, а Бродівський повіт підпорядковано Золочівській окрузі. Наприкінці 1941 року окупанти створили у Бродах єврейське гетто, мешканців якого до кінця травня 1943 року було вивезено в табори смерті або знищено в околицях міста.

В результаті совєтського наступу 22-25 березня 1944 року німецькі війська були витіснені з передмість Бродів – Великих та Малих Фільварків. Протягом чотирьох місяців тут проходила лінія фронту. З початку липня під Броди було перекинуто українську дивізію «Галичина». Після кровопролитних боїв разом з сімома німецькими дивізіями «Галичина» потрапила в оточення, так званий «Бродівський котел», в якому загинуло багато вояків формування. 17 липня 1944 року місто захопили совєтські війська. Внаслідок частих бомбардувань та обстрілів Броди перетворилися на руїну: з 2280 будинків збереглося лише 596, але придатними для житла було тільки 185. З міста були вивезені всі матеріальні цінності, завдані збитки становили майже 279 млн. карбованців.

В перший повоєнний рік в Бродах почали працювати школи, медичні заклади. В липні 1945 року було відкрито педагогічне училище. Розпочали роботу електростанція, швейна фабрика, масло і плодоконсервний заводи. За період з 1945 по 1950 рік у місті відремонтували та побудували чимало житлових будинків. Населення Бродів зросло з 700 до 8014 чоловік. В 1950 році у місті відкрили кінотеатр. Трохи пізніше у Бродах будується насосно-перегінна станція нафтопроводу «Дружба», навчально-виробниче підприємство УТОГ, механічний завод…

У дев’яностих роках минулого сторіччя жителі міста взяли активну участь у відновленні незалежності Української Держави. Вагомою подією в житті міста став ІІІ Всесвітній з’їзд брідщан, що відбувся 23-28 липня 1993 року і мав важливе культурне і політичне значення.

Сучасні Броди – місто, що активно розвивається. Станом на 1 січня 2009 року його населення становило 23 691 чоловік. В місті працює декілька промислових підприємств. Тут діють педагогічний коледж ім. Маркіяна Шашкевича, гімназія ім. Івана Труша, три середні школи, школа естетичного виховання, спортивна школа, доросла та дитяча бібліотеки, Бродівський історико-краєзнавчий музей.

Місто Броди майже з тисячолітньою історією впевнено дивиться у майбутнє. У нього славне минуле, цікаве сьогодення, і, будемо вірити, – прекрасний завтрашній день. Тож з ювілеєм Вас, рідні Броди!...