Богдан Хмельницький і Жовква

 

2008 року Україна відзначал визначну подію – 360 років з початку Визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (Богдан Зіновій Хмельницький гербу Абданк, 1595-1657). Про нього, засновника Української держави у XVII столітті, написано величезну кількість книг і статей, переважна більшість з яких стосується оціночних суджень. І не так вже й багато є праць, безпосередньо присвячених дослідженню життя та діяльности великого гетьмана. До цього часу біографія засновника нашої держави має суттєві прогалини, заповнені припущеннями і гіпотезами, чимало сторін його діяльности вивчено поверхово, а духовно-етична сторона його життя, здається, зовсім не досліджувалася.

Саме частина біографії Богдана Хмельни-цького від народження до початку повстання у 1648 році є найменш дослідженою. Адже у 1648 році йому було вже 53 роки – в ті часи це майже ціле життя; відбулося багато доленосних подій життя, сформувався його характер. Нам невідомо, як це відбувалося, під впливом кого і чого. Складність полягає в тому, що до наших днів дійшло дуже мало історичних джерел, які б дозволяли ґрунтовно дослідити цей період життя гетьмана. Ми також мало знаємо, які ключові риси характеризували духовну сторону його особистости, як протиріччя уживалися в його натурі, і які глибинні мотиви керували його поведінкою в різний час.

Це важливі питання, відповідь на які допоможе нам не лише отримати правдивий портрет видатного сина України, а й краще та повніше усвідомити себе, як народ, свідомість і самобутність якого творили такі особистості.

Серед цих питань для нас, мешканців Жовкви, особливий інтерес викликають питання походження Богдана Хмельницького, місця його народження та його дитячих років. Адже місто Жовква (до-речі – ровесник гетьмана) належить до кількох претендентів на місце його народження і дитинства. У 1995 році, в трьохсоту річницю від дня народження гетьмана, в Жовкві на замковій башті навіть був встановлений барельєф з дещо загадковим написом «Гетьману України Богдану Хмельни-цькому від земляків». Підтвердження (чи заперечення) цієї дуже вірогідної гіпотези матиме для нас дуже велике значення. У місті ще не втрачені місця і німі свідки цих можливих подій (хоч можуть бути втрачені в недалекому майбутньому). Встановлення місця народження засновника нашої держави матиме важливе значення для всього нашого народу. Воно може прояснити багато неясних сторінок з життя гетьмана. Хоч багато людей і, навіть, дослідників не задаються такими питаннями, – для них очевидно, що син чигиринського полковника і підстарости, власника Суботова Михайла Хмельницького (Михайло Хмельницький син Лавріна гербу Абданк, ? - 1620) повинен був народитися там, в Суботові або Чигирині.

Проте, багато істориків подають і инші гіпотези про місце народження Богдана Хмельницького: Переяслав, Черкаси, а також село Туринка у Жовківському районі, і, навіть, Київ (остання гіпотеза будується лише на співпадінні прізвища якогось київського міщанського роду і абсолютна більшість істориків її відкидає).

Автор цієї розвідки не історик і не дослідник життя та діяльности Богдана Хмельницького. По роду своєї діяльности багатьо років автору довелося часто стикатися з історичними фактами і повідомленнями, які стосуються Богдана Хмельницького у пов’язанні з Жовквою. Це просто можливість представити місцеве бачення жовківської версії про місце народження і дитинства на розгляд істориків і дослідників.

Щодо місця народження Богдана Хмельницького наші припущення будуються на фактах з біографії його батька Михайла Хмельницького, є, на нашу думку, дуже вірогідними і вартими деталь-ніших досліджень, хоча, з віднайденням нових джерел, вони можуть виявитися і помилковими.

Важливе значення для прояснення окремих сторінок з біографії геть-мана має походження його батька Михайла Хмельницького. Вихідним пунктом до встановлення цього є свідчення про його шляхетське походження. Воно підтверджується застосуванням до нього процедури баніції (вигнання) та інфамії (знеславлення), його правами на відповідні посади, які він обіймав у житті, близькими стосунками Хмельницьких з Жолкевськими та Собєськими, а також заявленими сином Богданом правами на користування власним гербом...

Постійне проживання ж Михайла Хмельницького у Дикому Полі (поширена версія щодо походження його із Наддніпрянщини) і переїзд звідти на службу до Жолкевських, на наш погляд, є малоймовірним з огляду на прив’язаність до якогось власного господарства, велику віддаль, різницю віросповідань і незнайомство з Жолкевським, внаслідок чого він не міг отримати дуже відповідальну посаду при дворі Жолкевського. І Суботів тоді ще не міг належати йому. Найранішою датою володіння Хмель-ницькими цим хутором, як буде підтверджено нижче, може бути лише 1606 рік (що відповідало б зазначеним у відо-мому королівському привілеї від 1646 року 40 років володіння хутором Хмельницькими, – хоча ця цифра може бути дещо перебільшеною). Більшість істориків стверджують про 1616 рік, як початок володіння Хмельницькими Суботовим.

Вище зазначене припущення про конкретні місця народження Михайла Хмельницького на Любельщині дають можливість пошуку даних про нього в історичних метричних книгах у Польщі, де вони більш збережені.

До-речі, суперечки істориків про те, що Богдан Хмельницький не був шляхтичем, могли виникнути з тих підстав, що за тодішнім правом він не міг бути шляхетного стану через те, що його матір’ю була не шляхтянка, а козачка, а також тому, що ще його батько формально втратив шляхетний стан внаслідок баніції та інфамії.

Щоб полегшити завдання до-лідження можливих місць народження самого Богдана Хмельницького, важливо отримати таку відповідь: де в той час могла перебувати його родина: на сході чи на заході України. Для цього продовжимо аналіз відомих і маловідомих фактів з біографії його батька.

Як пише Вене-ційський посол Аль-берто Віміна (Alberto Vimina Bellunese чи da Ceneda, 1603, Belluno, Venice – 1667, Italy) про Богдана Хмельницького, його батько Михайло Хмельницький був підданий баніції і перед приїздом до Жовкви перебував або у Литві, або у Наддніпрянській Україні. І перша і друга знаходяться досить далеко від Жовкви. А отримати пропозицію служби при дворі у Винниках (Жовкві) Михайло Хмельницький міг лише при особистій зустрічі з гетьманом Станіславом Жолкевським. Така зустріч була більш ймовірною у Наддніпрянській Україні тому, що в обов’язки гетьмана Жолкевського входив захист саме південно-східних рубежів Речі Посполитої і в ті роки він був постійно зайнятий обороною їх від татарських нападів та повстань низових козаків. Близьке сусідство родин та знайомство Жолкевських і Хмельницьких, а також посилення не-безпечної напруги в Наддніпрянській Україні, напевне, по-служили важливими обставинами прий-няття Михайла Хмельницького (до-речі, незважаючи на ганебну баніцію) на службу досить високопоставленою осо-бою у дворі – начальником приват-ного війська гетьмана. Приймала його на службу Реґіна Жолкевська (Regina Herburt Żółkiewska, 1566 - 1626), жінка гетьмана, у відсутність гетьмана, у 1594 році. І, як видно із скупих історичних відомостей, Михайло Хмельницький невдовзі став довіреною особою і близьким другом родини Жолкевських.

Щодо обставин одруження Михайла Хмельницького на Агафії (Анастасії Федорівні), козачці з Переяславщини, то можна припустити, що зустрів він її, ймовірно, на Наддніпрянщині (в Переяславі) невдовзі до зустрічі з Жолкевським у 1594 році (або уже на службі у нього), і, отримавши постійне місце служби та проживання у Винниках (Жовкві), одружився з нею на початку 1595 року. Ця ймовірна дата одруження визначається також датою народження сина в кінці 1595 року (як правило, в ті часи у молодого здорового подружжя дитина народжувалася через 9 місяців після шлюбу).

Як випливає з вище сказаного і буде підтверджено нижче, в час народження сина у 1595 році молода сім’я Михайла Хмельницького не могла проживати на сході України, а знаходилася на заході, при дворі гетьмана Станіслава Жолкевського, де Михайло був на відповідальній постійній службі.

Тут необхідно прояснити також місце перебування двору гетьмана Жолкевського в кінці 1595 року, адже існує версія про місце народження Богдана Хмельницького у селі Туринка неподалік від Жовкви. Ця версія ґрунтується на відомостях про те, що батько гетьмана Станіслава Жолкевського до отримання в 1556 р. у подарунок від львівського судді Андрія Висоцького кількох сіл з центром у селі Винники (тепер Жовква), мав в державі (оренді) від короля село Туринку і проживав там у невеликому дворі.

Ми вважаємо, що отримання у власність кількох сіл із центром у досить багатому містечку Винники, яке мало два млини, частково муровану забудову і непогано укріплений оборонний двір, послужило без-умовною підставою переїзду у власний двір у Винники з орендованого двору у Туринці ще задовго до 1595 року. Крім того, у 1594 році Жолкевським було прийнято рішення про будівництво вели-кого мурованого замку і оборонного міста у Винниках та розпочато підготовчі роботи. Існує лист Станіслава Жолкевського до дружини Реґіни того часу, в якому говориться про будівництво замку на протилежному березі ставу (давній Вин-никівський двір стояв на західному березі, новий замок і місто закладено на східному березі Середнього ставу у Винниках). Грандіозні роботи з будівництва замку і міста розгорнулися у 1595 році. В цьому ж році народився, ймовірно, тут, у Винниківському дворі також майбутній гетьман України. Нове місто, закладене Станіславом Жолкевським на території села Винники, у 1603 році отримало маґдебурзьке право і назву Жовква (по-польськи Żółkiew). Село Винники сьогодні є частиною міста Жовква.

У Наталії Полонської-Василенко є згадка про те, що вона бачила історичний документ, який свідчить, що малий Богдан Хмельницький ходив до братської школи при церкві Різдва Христового у Жовкві.

Наступною важливою датою в біографії Михайла Хмельницького є дата переїзду його із Жовкви.

Основні роботи з будівництва замку були закінчені у 1605 році і тоді ж двір Жолкевського переселився в новий замок (ця дата підтверджується чис-ленними історичними відомостями і подіями з історії міста). Відомо, що того ж року гетьман справив велике весілля – видавав старшу дочку Софію заміж за воєводу Яна Даниловича (Іван (Ян) Данилович гербу Сас (пол. Jan Daniłowicz), 1570-1628) з Олеська. Відомо також, що невдовзі після весілля, можливо ще у 1605 або на початку 1606 року, в Олесько переїхала також і сім’я Михайла Хмельницького. Підтверджується той факт, зокрема, листом Софії Жолкевської (Zofia Daniłowicz (Żółkiewska), 1590 - 1634) до батька з наполегливим проханням відправити до неї в Олесько Михайла Хмельницького. З переїздом в Олесько Михайло Хмельницький був поставлений на посаду управителя усіх володінь Даниловичів.

Невдовзі після шлюбу, у 1606 році Ян Данилович за протекцією тестя стає Корсуньським і Чигиринським старостою. За тодішніми законами державні посади у старостві, окрім старости, могли займати лише особи, які постійно проживали у даній місцевості. Необхідність мати там на місці довірену людину, на яку можна покластися, і змусила Яна Даниловича переселити Михайла Хмельницького з сім’єю в Чигирин і призначити його підстаростою, своїм заступником. Тому слід вважати, що сім’я Хмельницьких переїхала на проживання у Чигирин зразу ж у 1606 році. Відомо, що Михайлу Хмельницькому доводилося дуже активно попрацювати на укріплення східних рубежів королівства, – ним було закладено кілька оборонних поселень на річці Тясмин. А у 1616 році, може навіть у тому ж 1606 році, як випливає з королівського привілею 1646 р. на підтвердження прав Хмельницьких на хутір і землі, Хмельницький стає власником хутора Суботів (історики пишуть про заснування Суботова у 1616 р.).

Тут варто наголосити на тісних і тривалих стосунках Хмельницьких із Жолкевськими, бо це важливо і для розуміння подій того часу, і для підтвердження місць перебування Хмельницьких. По-перше, надання йому Жолкевським і Даниловичем відповідальних посад уже свідчить про високу ступінь довіри і її оправдання. Запрошення на навчання сина Богдана з Чигирина до заснованої Жолкевським у 1608 р. єзуїтської колегії у Львові також невипадкове. Є деякі свідчення про неодноразове відвідання Жовкви Богданом Хмельницьким до 1620 року. Важливим свідченням цих близьких стосунків є участь батька і сина Хмельницьких у відомому, завідома програшному поході Жолкевського у Молдавію проти наступаючих турків у 1620 році. Для відсічі наступаючим турецьким військам 73-річний Станіслав Жолкевський, тоді вже канцлер королівства, з почуття обов’язку змушений був особисто вирушити на зустріч із загоном чисельністю близько 7 тисяч солдат (більше зібрати йому не вдалося). В числі їх прийшли йому на допомогу в цю критичну годину також батько і син Хмельницькі, можливо із загоном козаків із Чигирина. В тій битві на р. Цецорі героїчно поліг в бою Станіслав Жолкевський, а обидва Хмельницькі і син Жолкевського Ян (Jan Żółkiewski, 1590 - 1623) поранені попали в турецький полон. Досі історики вважали, що Михайло Хмельницький тоді загинув, але недавно знайдений Борисом Возницьким лист свідчить про пізніші наміри Даниловича обміняти полоненого знатного турка Абду-рахмана на Михайла Хмельницького.

Підсумуємо сказане. Якщо датою народження Богдана-Зеновія Хмельницького дійсно є 1595 рік (27 грудня), то можна стверджувати, що в цей час він не міг народитися на сході України (в Суботові, Чигирині, Переяславі чи Черкасах), і найбільш вірогідним місцем народження гетьмана є місто Жовква. Тут, при дворі гетьмана Станіслава Жолкевського Богдан Хмельницький провів 10 років свого дитинства до виїзду його сім’ї у 1606 році до Олеська.

Необхідно сказати ще кілька слів про відношення українців до самої особистости Богдана Хмельницького. Важко знайти в нашій історії иншу таку видатну постать, про яку написано і сказано стільки протилежних суджень. Хоча відійшли в минуле звинувачення в найгірших людських рисах, а також в бусурманстві та єзуїтстві, хоча переважає належне визнання його ролі і заслуг, все ж обливання брудом і прикрі звинувачення у зраді час-від-часу стрічаються. Тому нам потрібно пізнати його глибше, зрозуміти і віддати йому належне.

Для кращого зрозуміння важливими є не стільки оціночні судження істориків і дослідників, а свідчення про те, яким його в той час бачили очевидці і сучасники, як сприймав його простий народ, що відчувала душа народу. Саме ці безпосередні, щирі, живі враження є найбільш цінними для нас.

Як справедливо сказав про Хмельницького один з його сучасників: «Великотрудним і великопечальним було його життя». Те, що Хмельницький зробив в той складний і дуже жорстокий час, вимагало величезного, часом надлюдського напруження сил і, безумовно, таланту до цього від Бога. Різностороння обдарованість і високі позитивні риси характеру уживалися в ньому із спалахами гніву; велика самопожертва, доброта і навіть м’якість, і в той же час – рішучість, твердість, запальність і навіть жорстокість.

Литовський канцлер Альбрехт Станіслав Радивил (Albrecht (Albrycht) Stanisław Radziwiłł гербу Труби, 1593, Олика – 1656, Ґданськ) писав, що Богдан Хмельницький тримав всіх русинів у такому послуху, що вони були здатні на все лише за одним його помахом.

«Війни жодної зі своїми не мав і мати не буде, бо всі його як Бога шанують» – писав ротмістр Стефан Чарнецький (Stefan Czarniecki гербу Лодзя, 1599,Czarncy – 1665, Соколівка) на початку 1650 р.

Маємо свідчення тодішнього митрополита Київського Косіва (Сильвестр Косів (? - 1657) і Грецького Патріарха Паїсія (Πατριάρχης Παΐσιος, Патріарх Олександрійський (1657 - 1665, 1668 - 1677/1678)), багато инших свідчень, в тому числі і людей з ворогуючого табору, що усі признавали в ньому судженого володаря Руси, рятівника народу, вважали його новим Мойсеєм, який визволив народ з неволі. Більше ні на нікого з козацьких отаманів так не казали. Хоч справжнє ім’я його Зіновій, називали його Богданом, Богом Даним. Корилися і шанували його як Бога.

«Так вважала собі Русь, що той Хміль Богом даний, що то від Бога даний для їхнього визволення» – писав один із польських шляхтичів у 1652 р.

Хмельницький з часом сам це добре розумів і усвідомлював свою місію, коли в лютому 1649 року перед онімілими королівськими послами говорив: «Правда то є, що я – лихий і малий чоловік, але мені то Бог дав, що я є єдиновладцем і самодержцем Руським... Тепер уже час минув. Я вже доказав, про що ніколи не мислив, докажу й далі, що задумав: виб’ю з лядської неволі народ весь руський. А що до цього за шкоду і кривду свою воював, тепер воювати буду за віру православну нашу... Тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львів, Холм і Галич».

Невідомий автор «Історії Русів» писав: «Таких людей Провидіння Боже віками тільки породжує в людстві для особливих його намірів і призначень. Він, маючи незвичайний розум, був вельми добродушний і справедливий, у справах національних – досконалий політик, а на війні – безстрашний і заповзятливий вождь... Отчизну свою і народ так любив, що спокоєм своїм, здоров’ям і самим життям завжди йому жертвував без найменшого нарікання. Словом сказати, був найліпший у народі верховний начальник, а у війську безприкладний вождь».

Видатному польському історикові Л.Кубалю належить дуже стисла і містка характеристика постаті Богдана Хмельницького: «Простір його володарювання мав звідусіль відкриті кордони. Не розпоряджався він, як Кромвель, вишколеною інтелігенцією й засобами давньої потужної держави; забезпечення війни, фінанси, громадське господарство, адміністрація, від-носини з сусідніми державами – все це треба було створювати, все лежало на його голові. Мусив сам відбирати й навчати людей, вникати в найменші дрібниці. І якщо його військо не вимерло з голоду, якщо мало зброю, гармати, амуніцію, добрих шпигунів і зручних агентів, якщо йому ніколи не бракувало грошей, то це його особиста заслуга, якій йому можна було позаздрити, і то не лише у нас, у Польщі. Бо ця людина під будь-яким поглядом над-звичайних масштабів, переростала людей високообдарованих до таких меж, що входила в сфери, яких не можна охопити. Про нього можна сказати, що народився володарем: умів приховувати свої наміри, у вирішальних хвилинах не вагався – всюди могутня воля і залізна рука... Не існувало такого важкого становища, з якого б не зумів вибратися з користю для себе... Був подібний до холодної безодні [вод], яка залишається непорушною, хоча на її поверхні шугають найбільші хуртовини».

Дуже цінне свідчення дає Антіохійський архидиякон Павло Алеппський (Халебський Павло, араб. Булос аль-Халябі Ібн аз-Заім аль-Халябі, 1627 - 1669), який влітку 1654 р. зустрічався з Б.Хмельницьким: «Цей Хмель – літня людина, але щедро наділений дарами щастя: нелукавий, спокійний, мовчазний, не цурається людей; всіма справами займається сам особисто, в міру їсть і п’є, і одягається... Всякий, хто побачить його, дивом здивується і скаже: «Так ось він, цей Хмель, слава і ім’я якого рознеслися по всьому світі». Як нам переказували, у французьких землях складали в похвалу йому поеми та оди на його походи, його війни з ворогами віри і його завоювання... Якщо траплялося, що хтось приходив до нього із скаргою під час обіду або звертався до нього з промовою, то він звичайно говорив потихеньку, щоб ніхто не чув: такий постійний у них звичай».

Про зовнішність і характер Богдана Хмельницького сучасник посол Венеційської республіки Альберт Віміна, що бував в Україні, писав, що «на зріст він скоріше високий, ніж середній, широкий у костях, сильної будови. Мова його і спосіб керування показують, що він має зрілий і проникливий розум... У поведінці він м’який і простий і тим викликає до себе любов козаків, але, з другого боку, держить їх в дисципліні суворими карами».

В літописі Граб’янки (Григорій Іванович Граб’янка (? - бл. 1738) читаємо: «Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцним духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїна. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він також як і всі инші, мав коней і зброю не набагато кращу, ніж в инших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався у бій і останній повертався з битви».

Нам, врешті, необхідно навчитися поважати самих себе, знати, розуміти і віддавати належне великим синам і дочкам нашого народу, які незмірно послужили йому і склали нашу долю. Поставмося ж з вдячністю і співчутливим серцем до їх подвигу.