РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Тарас Возняк (головний редактор)
Ірина Магдиш
Любомира Бойцун
Петро Гуцал
Олесь Пограничний
Михайло Москаль

незалежний культурологічний часопис «Ї»
число 63 / 2010
ТЕРНОПІЛЬ TARNOPOL TERNOPOL טארנאפאל

Видання за підтримки видавництва «Джура» (Тернопіль)
а також за інституційної підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження" (Київ)

ЗМІСТ
АВТОРИ ЧИСЛА
ПЕРЕСЛАТИ (PDF 7.2 Mb)  

Тернопіль. Вступ. Тим разом не окупантів

Дивним чином три столиці Галичини не є найдавнішими містами. Львів не конкурент Белзу, Івано-Франківськ (Станиславів) – Галичу, а Тернопіль – Теребовлі. Тим не менше, вони зробили добру «урбаністичну кар’єру». Першим стартував, звичайно ж, Львів – ще за галицьких королів та Речі Посполитої він став визнаною столицею краю. Натомість юні Тернопіль та Станиславів цілком і повністю зобов’язані методичності австрійської адміністрації, яка після розбору Речі Посполитої у 1772 році зробила їх регіональними адміністративними центрами. Щоправда, доля Тернополя ледь не зійшла на манівці, коли на якийсь час Тернопіль та околиці на початку ХІХ ст. були передані Російській імперії. Так і став би Тернопіль російським повітовим (у гіршому випадку) або російським губернським (якщо б «поталанило») містом.

Однак обійшлося і Тернопіль став третьою короною довкола галицької галки. І його розвиток пішов за галицькою парадигмою. По-різному можна оцінювати сам феномен галицької ідентичности, галицьких політичних та культурних преференцій, галицького регіонального та українського патріотизму. Комусь він не подобається. Хтось ним пишається. А хтось (і ми його знаємо) використовує його для розколу українства. Але факт залишається фактом – без галицької твердості, що б про неї не говорили, як би її не нищили, українство було б безсумнівно слабшим.

Тому, по-суті не галицький, а подільський в етнографічному сенсі регіон, одним з центрів якого і є Тернопіль, увійшовши у галицький контекст, не лише перейнявся галичанством, але й істотно зміцнив саму галицьку платформу, яка стала одним із стовпів відновлюваного українства.

Відкритість Тернополя вітрам історії врешті-решт призвела і до його руйнації – дві світові війни жорстко пройшлися його вулицями. Він завжди був на головних напрямках військових операцій. У ХХ сторіччі чомусь знову відродилася мода проводити військові операції не в полі, а посеред міста, використовуючи будівлі, вулиці і населення як свого роду «рельєф на місцевості». Вартість людського життя чи цінність архітектурної пам’ятки до уваги зовсім не бралися. По-суті, старий Тернопіль значною мірою знищений. Ледь не одна вулиця залишилася неторканою.

Що не доруйнували дві війни – знищила комуністична влада. Було зруйновано візуальну домінанту міста – неоготичний костьол, який безсумнівно був його окрасою. На місці австрійського Тернополя було збудоване соціалістичне «місто сонця» з його обов’язковими хрущовками. Історичні пам’ятки ховалися поміж «красот» цього нового міста.

Так само драстично було знищено і тонку людську верству Тернополя. Питомих тернополян залишилося дуже мало, що ледь не перервало культурну спадкоємність міста. Банальністю є нагадувати про долю польської чи жидівської компонент культурного ландшафту Тернополя. Нацисти і більшовики вирішили ці питання остаточно і по-своєму. Але так само дощенту було знищено у 1940–50-хх роках і культурну українську компоненту Тернополя. Місто мусило знову вчитися ставати містом, а не населеним пунктом на території – жити на міський штиб, опановувати міські гонори, вчитися пити каву по-галицьки і т. под.

Зрештою, «відкритість вітрам історії» була долею Поділля – турецькі і татарські набіги були тут радше не виключенням, а нормою. Тому й таке багате Поділля не лише «молоком і медом», але і твердинями, якими воно буквально всіяне. Тернопіль був однією з них.

«Молоко і мед» дійсно текли ріками Поділля – таких багатих земель і фільварків важко було знайти де-инде. Що не могло не плодоносити й на ниві культури. Сьогодні уся Галичина відкрила для себе феномен Йоганна Ґеорґа Пінзеля. Однак розквіт його таланту стався завдяки «молоку і меду», які текли ріками Поділля, і з яких черпали багатющі меценати на кшталт магнатів Потоцьких, Сенявських, Тарновських.

Сьогодення безсумнівно також приносить свою стилістику у місто. На разі вона, скажімо так, – різна. Однак, важливо на майбутнє вже засобами сучасної архітектури спробувати делікатно поновити зв’язок з старим Тернополем. Так само, як на суспільному рівні поновити зв’язок із старою громадою міста, громадою, якої вже немає, але спадкоємцями якої є сучасні тернополяни.

Тарас Возняк

На головну сторінку | Зміст | Архів часопису | Пишіть нам

сейсембаев маргулан калиевич | квартира в Санкт-Петербурге | Мы команда профессионалов, многие считают создание хороших сайтов.