Микола Кушнір

Єврейська мовна конференція у Чернівцях 1908 року

…попри такий розвій єврейської літератури єврейська орфографія залишається все ще не визначеною, все ще немає єдиного підходу щодо способу запозичення иншомовних слів у єврейську мову, нагальною справою є єврейський словник, серйозного обговорення потребує єврейський театр, становище єврейських акторів та журналістів.
Із газети «Bukowiner Post» за 18 серпня 1908 р.

В останні дні літа – перші дні осені 1908 року, практично за місяць до відзначення півтисячолітнього ювілею першої писемної згадки назви міста, у Чернівцях – тодішній столиці коронного краю Австро-Угорської імперії, топ-новиною стала Єврейська мовна конференція. Будучи першою у своєму роді, вона від самого початку приречена була потрапити в аннали історії. Історичну значимість цієї події не могла затьмарити навіть провінційність Чернівців, які в багатьох місцях дуже скидалися на звичайний єврейських «штетл». Однак, можливо, саме ця, остання обставина, а точніше, на диво органічне переплетіння єврейського традиціоналізму та передових зразків европейської міської культури, стала вирішальним аргументом на користь столиці Буковини. Утім, не виключено, що чести стати місцем проведення великого міжнародного форуму Чернівці удостоїлися завдяки щасливому «збігу» історичних обставин або «вигідному» географічному розташуванню на півдорозі між «емоційним Сходом» та «практичним Заходом».

Як би там не було, але незаперечним є той факт, що станом на початок ХХ століття в середовищі багатомільйонного східноевропейського єврейства визріла нова культура, медіатором якої стала народна мова їдиш. Постала також й ціла плеяда єврейських майстрів пера, які допомогли цій культурі заговорити голосом народу, і які щиро прагнули, аби їдиш посів достойне місце серед світових мов.

Утім, як швидко з’ясувалося, поборниками їдишу у Східній Європі були не тільки єврейські поети і письменники, але й також єврейські політики, й насамперед «бундівці», які у своєму прагненні завоювати симпатії єврейських мас зробили ставку на національно-культурну автономію. На Заході, а точніше, в країнах Центральної Европи, «культурницькому» і «бундівсько-соціалістичному» варіантам єврейського національного ренесансу протистояв суспільно-політичний рух, першу скрипку у якому грали прихильники Теодора Герцля і його політичного сіонізму. Для останніх мова теж була радше політичною категорією. Однак символом єдности світового єврейства, на їхню думку, мала стати тільки гебрайська мова – мова Тори. Натомість їдиш сприймався ними як жаргон або неповноцінна мова, яка, поставши в умовах діаспори в середовищі ашкеназьких євреїв, символізувала ґетто, відсталість і зневіру.

Таким чином, конференція мала відбуватися на тлі протистояння різних політичний течій у єврействі та надмірної політизації мовного питання у внутрішньо-єврейському діалозі. А тому зрозуміло, що коли єврейські літератори і мовознавці могли вбачати у конференції добру нагоду обговорити проблеми і перспективи розвитку їдишу як медіуму, то політики могли сприймати чернівецький форум як таку собі вирішальну «битву» парадигм і програм єврейського національного відродження.

Якщо вірити тогочасній чернівецькій пресі, то ідея проведення конференції виникла у єврейських літературних колах Нью-Йорка. А тому, що форум відбувся у місті над Прутом, Чернівці повинні були завдячувати насамперед енергії, організаційному таланту, а понад усе, либонь особистим амбіціям Натана Бірнбаума (1864–1937). Видатний єврейський громадський діяч, публіцист, філософ і журналіст, один із засновників сіоністського руху, який однак в подальшому із прихильника Теодора Герцля перетворився на глашатая т. зв. «діаспорного націоналізму», прибув у Чернівці незадовго до конференції в надії розпочати тут свою політичну кар’єру після провалу аналогічних планів у Галичині. Не дивлячись на те, що постать Бірнбаума в Европі на той час була більш відомою, ніж назва його нового місця проживання, в середовищі чернівецького і буковинського єврейства цього вочевидь було замало, аби домогтися перемоги на виборах. Тому Бірнбаум охоче вхопився за ідею проведення Єврейської мовної конференції у Чернівцях.

Якщо у Бірнбаума й був такий розрахунок, то він і цього разу, як з’ясувалося згодом, виявився помилковим. Адже місцевий єврейський загал мало цікавило мовне питання. Тут більшість визнавала просте правило: якщо ти бідний – ти живеш у «нижньому» місті і спілкуєшся на їдиш; якщо ти хочеш стати багатим і колись переселитися у «верхнє» місто – ти маєш вивчити німецьку. На те, що конференція «…викличе великий інтерес у кожної культурної людини» і дасть нові імпульси для розвитку місцевого єврейського культурного середовища, могли сподіватися лише поодинокі романтики, такі як, наприклад, чернівецький адвокат Макс Діамант. Однак, по закінченні конференції навіть йому довелося визнати, що піднята на ній проблематика не була сприйнята місцевими єврейськими обивателями належним чином.

Мали сумніви щодо практичної користі конференції й окремі, очікувані на ній, учасники й гості. Так, єврейський пролетарський поет Моріц Розенфельд, який несподівано переніс свій приїзд у Чернівці на більш пізній термін, у розмові із чернівецьким журналістом зазначив, що, попри те, що ідея конференції зародилася практично у його домі, він сам не бачив практичної користи від її проведення.

І все ж, не зважаючи ні на що, конференція відбулася. Як і слід було очікувати, вона виявилась занадто заполітизованою. Через непоступливість опонуючих сторін її робота вийшла за попередньо встановлені часові рамки, а підсумкова резолюція, автором якої став Давид Номберг, і яку вдалося прийняти лише завдяки дипломатичному таланту Хаїма Житловського, виявилась половинчастою. Замість національної мови євреїв їдиш було проголошено лише однією з національних мов єврейського народу, що для багатьох, зокрема і для наших сучасників, означало поразку «їдишистів». Хоча, по-иншому й не могло бути. Бо, як зазначає Я. Аллєрганд, останні «вимагали неможливого», а саме завдати удару по «історії і традиції».

Утім, політична резолюція про національний статус обох єврейських мов була не єдиним підсумком конференції. Адже доповіді про проблеми граматики, орфографії їдишу, а також про єврейський театр, журналістику і справу укладання словника на їдиш мали не менш важливе значення. А присутність на конференції таких відомих не тільки у єврейських колах постатей, як Шалом Аш, Іцхак Ляйбуш-Перец, Авраам Рейзен, Гірш Давид Номберг, Матес Мізес, Н. Прилуцький, Хаїм Житловський та ин. робили цю подію непересічною.

Попри всі перестороги сіоністів, які, як зазначив у своїй статті у «Czernowitzer Tagblatt» за 6 вересня 1908 року місцевий активіст С. Касснер, побоювалися, що новий їдишистський рух призведе до відчуження простих народних мас від єврейської еліти, конференція засвідчила, що їдиш виріс з коротких штанців вуличного жаргону і цілком здатний виконувати високу культурну місію як у середовищі самого єврейства, так і поза його межами. За посередництва єврейської преси, євреї в різних країнах світу дізналися не тільки про нові течії у єврейській літературі, але й також про те, що попри плюралізм думок єврейство залишається унікальним та неподільним історичним і культурним феноменом.

Не зважаючи на численні спроби організації наступних форумів, жодному з них так і не вдалося повторити і тим більше перевершити чернівецьку Єврейську мовну конференцію 1908 року ні за складом її учасників, ні за унікальністю історичного моменту, в який вона була проведена. Усе це робить її справжнім культурно-історичним надбанням єврейського народу й усього людства.