РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Тарас Возняк (головний редактор)
Ірина Магдиш
Олесь Пограничний
Михайло Москаль
Іван Монолатій
Петро Рихло
Сергій Осачук
Олександр Бойченко

незалежний культурологічний часопис «Ї»
число 56 / 2009
ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ

Видання здійснено за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні
і програми "Matra" в Україні
і за інституційної підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"

Особлива подяка Центру буковинознавства і його середовищу,
художнику Олегу Любківському за надані ілюстрації
і допомогу у підготовці видання

ЗМІСТ
АВТОРИ ЧИСЛА

Чернівці. Дух дихає там, де хоче

Це число Журналу «Ї» розпочинається із світлини молодого цісаря Карла фон Габсбурґа фон Остеррайха, який з абсолютно дитячою безпосередністю вітає громадян міста після його звільнення від царських військ 17 серпня 1917 року. Зі здивуванням я відкрив для себе, що пишу цю передмову того ж 17 серпня, тільки через 92 роки. Ніби й небагато для міста, але й немало – де-де ті Габсбурґи. Зрештою, навесні 2009 онук Карла, молодий Карл візитував у Чернівцях, Станиславові та Львові. Таки тягне цих Габсбурґів у наші краї. Особливо до Чернівців. І цьому є просте пояснення: кар’єра Чернівців як міста і як столиці герцогства Буковина нерозривно пов’язана щонайперше з історією Дунайської імперії.

Так, місто, чи точніше загумінкове містечко, існувало і до того. Однак, це був глибоко провінційний населений пункт Молдови чи Оттоманської Порти. Жодної істотної ролі у ті часи воно не відігравало.

Натомість, після приєднання території Буковини 1774 року до Австрійської імперії кар’єра Чернівців стрімко пішла угору. Ті Чернівці, чудовими будинками яких ми ще досі милуємося, були споруджені саме у той, казковий для них австрійський час.

А після того, як Австро-Угорська імперія наприкінці 1918 року просто розійшлася по національних домівках, Чернівці щораз глибше потопали у тій же провінційності.

Мене дивує у цьому місті його дивна атмосфера. Атмосфера легка і ненав’язлива. Місто не має метрополійної пихи Львова чи інтелігентської підтягнутости або ж претензійности Станиславова. Воно м’якше, можливо тому, що більш рустикальне і менш католицьке (греко-католицьке)? Хоч закладене було у місцевості дивній і доволі макабричній, яка передбачала зовсім инший характер та долю міста.

Якось мені подарували привезену з Риму австрійську військову карту нового набутку Австрії – Галичини. Карта 1804 року. Ще до Аустерліцу. Вона складалася з чотирьох окремих карт, які закладалися у планшет австрійського офіцера. Буковина (Tschernowitzer Kreis) на тій карті була одним з циркулів – адміністративних частин Королівства Галичини та Володимирії (Koenigreich Galizien und Lodomerien) чи по-простому – Східної Галичини (Ost Galizien).

Але мою увагу привернув инший факт. На четвертій карті, де були Чернівці, у межиріччі Дністра, Прута та Збруча було чимало топонімів, що нав’язували до чогось потойбічного. Усі ці Чорткови, Сатанови, та ин. А над ними вершини Чорногори і Чорний Черемош. Чернівці органічно доповнили підозрілу топоніміку цього краю. Однак, здається, подолали наперед задану чорну парадигму свого розвитку. Якщо не згадувати подій Другої світової війни та десятиліть після неї, звичайно.

Можна по-різному тлумачити цю топографічну аномалію. І близькістю Оттоманської Порти, і татарськими набігами. І схильністю місцевої людности до різного роду єресі. Згадаймо хоча б гебрайське саббатіанство XVIII сторіччя, яке було справжньою інтелектуальною катастрофою юдаїзму, – воно теж кублилося у цьому межиріччі. В очах решти гебрайського світу воно межувало з сатанізмом.

Не забудьмо й гуцульських мольфарів, які наглядали за містом та краєм з вершин Чорногори. А чи не найвідомішим з них, здається, був погрузлий на старості в езотерику ветеран австрійського війська, а заразом український поет Осип Юрій Домінік Гординський де Федькович.

Але австрійська і рання поавстрійська кар’єра Чернівців повністю перекреслюють всі підозри. Воно виявилося містом все ж на загал веселим і погідним. Принаймні, у спогадах його тогочасних мешканців. Та й у враженнях сьогоднішніх подорожніх.

То що ж визначило його атмосферу? Попри те, що Буковина є місцем проживання і українців, і румунів та молдаван, все ж Чернівці, такі, якими вони є, створили два инші етнокультурні елементи – австрійський та єврейський. Тобто елемент зовсім новий і прийшлий, та елемент частково прийшлий – гебреї на початку ХІХ сторіччя масово переселялися з галицьких штетлів до Буковини.

Австрійський первень я тлумачу у найширшому сенсі слова, бо охоплював він не лише власне австрійців чи німців, але й ту німецькомовну (і ні) людність, що прибувала з Богемії, Моравії, Далмації, Трієсту чи Угорщини. Тобто це були австрійці у найширшому сенсі слова. Саме вони перетворили буковинське провінційне містечко у найдалі висунутий на Схід цивілізаційний форпост імперії. Чи форпост Европи? Форпост з усіма необхідними цивілізаційними елементами – бруком, каналізацією, справною адміністрацією, метрополією, всюдисущою віденською сецесією, европейською освітою і врешті університетом.

Натомість гебрайська людність, яка з якогось моменту направду домінувала у місті, принесла до нього дух комерції і дух хасидської релігійної екзальтації.

Для історії міста істотним було те, що, по суті, воно розвивалося як місто подвійне. З одного боку – власне Чернівці – центр Герцогства Буковина, з иншого – Садагура (Садгора) – резиденція ружинської хасидської династії цадиків Фрідманів. Злиття цих двох міст у різних сенсах – і територіальному і духовному – і витворило атмосферу Чернівців.

Те, що Чернівці створені чотирма культурними елементами – австрійським, гебрайським, українським і румунським – дуже відрізняє місто від сусідніх галицьких міст, що постали на польському, гебрайському та українському первнях. Це призвело не тільки до виділення Буковини ще за Австрії в окрему адміністративну одиницю Герцогство Буковина (Herzogtum Bukowina), але й розділило долю Галичини й Буковини аж до сталінської окупації і врешті незалежності України.

Між розпадом імперії та українською незалежністю було сімдесят років трагічної европейської історії, які докорінно змінили етнокультурну карту цілого краю. У Чернівцях і Львові витворилися доволі відмінні політичні культури. І часом це призводило до різних політичних наслідків. Якщо у Львові чи Станиславові відносини між етнічними групами і їхніми політичними нуртами були доволі жорсткі, що призвело до кривавих міжетнічних зіткнень і взаємних депортацій українців та поляків, то ситуація у Чернівцях була набагато м’якшою. Попри загальне невдоволення румунським пануванням, вона залишала певний люфт.

Що, зрештою, не відвернуло трагедії Голокосту з обох берегів Черемошу. Етнокультурне обличчя Чернівців було так само знівечене, як і обличчя Львова. Щоправда, з’явилася нова – російська, чи російськомовна, барва Чернівців. Благо, що Чернівці не були настільки знищені під час Другої світової війни, отож було куди приїжджати. Тим більше, що внутрішні патіо у Чернівцях инколи до болю нагадують одеські.

Цим числом ми пробуємо показати, що Чернівці, разом з тією ж Одесою і Львовом, є тими рідкісними в Україні містами, що, поза всяким сумнівом, мають свою, дійсно неповторну атмосферу.

Можливо, саме ця атмосфера дала змогу саме Чернівцям не лише дати світу таку чудесну літературну школу, якою не може похвалитися жодна сусідня метрополія (одного Пауля Целана вистачило б на декілька таких), але й показати приклад рідкісного симбіозу таких відмінних і водночас цікавих одна одній культур. Воістину – дух дихає там, де хоче.

Тарас Возняк

На головну сторінку | Зміст | Архів часопису | Пишіть нам

Переводчики Юридических переводов в Харькове | скачать игру майнкрафт 1.5.1 бесплатно в Москве