РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Тарас Возняк (головний редактор)
Ірина Магдиш
Василь Іваночко
Іван Монолатій (редактор числа)
Олесь Пограничний
Михайло Москаль

незалежний культурологічний часопис «Ї»
число 55 / 2009
ФРАНКО/СТАНИСЛАВІВ

Видання здійснено за інституційної підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"

Спільний проект з видавництвом Лілея-НВ (Івано-Франківськ)

ЗМІСТ
АВТОРИ ЧИСЛА
 

Станиславів

Міста закладаються та зароджуються у місцях особливих. Для цього не достатньо якоїсь крапки на мапі. Це місце обов’язково має бути певним переходом, певною зміною якости терену. Це або край суходолу, що переходить у море, чи остання складка гір, що заникають у рівнині. Може бути затишна звивина ріки, або дельта, яку творять дві ріки, що зливаються воєдино. Инколи це межиріччя двох рік, які так і не відважуються розділити спільну долю.

Але і цього не достатньо. Бо ж таких місць чимало. Місце у місто може перетворити тільки людина. Або випадок. Коли йдеться про роль людини, то мається на увазі свідомий чин – усвідомлений вибір місця, щоб закласти місто. І такі випадки непоодинокі. Чимало володарів свідомо закладають міста – як у минулому, так навіть і тепер, коли було перезасновано столицю Казахстану Астану чи засновано столицю Бразилії Бразіліа. Щоправда, часто міста post factum покликаються на якийсь акт закладання – згадаймо хоча б історії з заснуванням Риму чи Києва. Бо ж кожному місту хочеться мати шляхетний родовід – бо ж не із злиття безіменних хуторів міг постати «мати городів руських» Київ.

Натомість инколи саме безіменний хутір стає щасливцем долі – опиняється на якомусь торговому шляху, чи у зручній бухті – і тоді його кар’єра починає бурхливо розвиватися. Теж за участі людей та їх інтересів. Однак не так спектакулярно і не так театралізовано.

Із зустрічі гір і рівнини у нашому гористому краї скористалося не одне місце. Так постав ланцюг підгірських міст – Перемишль, обидва Самбори, Дрогобич, Стрий, Долина, Калуш, Станиславів, Надвірна, Коломия, Чернівці. Перелік можна продовжувати і уточняти. З иншого боку гір постав инший ланцюг підгірських міст – Перечин, Мукачево, Іршава, Хуст.

Це місця, де не тільки змінюється морфологія терену – гори переходять у безкінечні рівнини, гірські ріки заникають у грузьких ложищах низин та боліт, гірські смереки втрачають потяг до неба і просто щезають – їх змінюють покладисті дубові гаї. Це місця, де зустрічаються два триби людського життя. Життя у горах – що иншого, ніж життя на рівнині. Зудар цих двох людських світів, які не надто розуміють один одного, хіба що на торговиці – там усе міряється уніфікованими величинами – шелягами. Місцем такої зустрічі та прихованого протистояння і є підгірське місто чи містечко.

Станиславів зробив свою кар’єру саме як репрезентант гір на профанічній рівнині. Але і як репрезентант рівнини для пасма гір. Саме з рівнини з’являлася всяка влада, що невсипно наглядала за горами.

Станиславів був би неможливим без гір. І не лише як торговиця, де спродували ліс, що сплавляли з гір, чи худобу, яку на них випасали. Станиславів пильнував за цими горами. Прозорливі Потоцькі закладали його не лише як торговицю, але і як гарнізон, що не лише боронив він набігів татар, але й від опришків – бунтівних духів гір.

Через Станиславів мусила йти і торгова дорога на Яси і Краків – гори не давали їй збочити в бік від цього міста. Затискали дорогу між каньйоном Дністра та Карпатськими хребтами – так творилася ілюзія безпечної дороги, яка була захищена з півдня горами, а з півночі рікою. Були часи, коли це було дуже привабливо. А отже дорога теж стала творцем Станиславова.

Ланцюг підгірських містечок не лише зупиняв гірські потоки, але й людську сваволю. Чи волю – як кому подобається. Це були (і є) форпости цивілізації як впорядкованости, а також підпорядкованости. Недаремно ж Станиславів розцвів, коли став адміністративним центром. І тут ми можемо подякувати не лише засновнику міста Андрію Потоцькому, але й тому безіменному австрійському уряднику, який зробив Станиславів адміністративним центром циркулу – пролегомену сучасної области. В якості центру циркулу, воєводства, совєтської та української области він домінує чи не над більшою частиною галицьких Карпат.

Инколи, запишнившись і забувши, що він є доволі молодим містом, Станиславів приміряє мантію княжого та королівського Галича, пробує говорити від його імені. Що мило. І напевно, правильно. Бо Львів, ще один спадкоємець Галича, є радше компромісом між Холмом та Галичем. Ці амбіції свідчать про те, що Станиславів є таки містом, містом з своїми амбіціями, ілюзіями і своєрідністю, що він не деградував до совєтського спального району навіть у часи потрібної йому чи ні індустріалізації. Так, він трохи розбух та розлізся. Тепер прийшов час трохи підтягнутися, позбутися зайвого. Конкуренція міст ніколи не припинялася. А тому і для Станиславова гра не припиняється. Тому він мусить бути у формі.

А для того потрібні амбіції і ще раз амбіції. А також добрий родовід. А він, як свідчить ця скромна спроба описати феномен Станиславова, у нього є.

Тарас Возняк

На головну сторінку | Зміст | Архів часопису | Пишіть нам

Онлайн-магазин steam игр в Москве | противопожарное водоснабжение на предприятии реферат в Москве