Маєр Балабан

Процес з містом. Вулиці у XIX ст.

На королівські декрети 1710 р. мало зважали і жиди надалі користали зі своїх крамниць і помешкань поза межами Жидівської вулиці. У 1738 р. була аж 71 «недозволена крамниця» і король того ж року видав розпорядження окремій комісії з’ясувати стан справ. Комісія закликала жидів вирішити проблему полюбовно і ті спорядили делегатів, за допомогою яких 21 червня 1740 р. була укладена купецька угода, за якою жиди зобов’язалися провадити торгівлю виключно у рамках норм, встановлених пактом 1592 р. Про «виселення» з міста у пактах не йшлося, тому жиди залишалися у місті, бо ж обіцяли виконувати умови.

Попри жваву торгівлю, були вони тоді дуже бідними і пограбованими численними контрибуціями воєнного часу, погромами і нападами, особливо останньою шведською навалою. Попри те, що віддали тоді місту податок грошима, коштовностями, товарами, все ж у 1727 р. заборгували місту за контрибуцією 438.410 злт.¹ Щоб виплатити бодай частину боргу і відсотки, які ставали щороку більшими, кагали користали з позичок і запровадили окремі податки на усі продукти харчування («крупка м'ясна і молочна»), оподаткували також усі можливі заробітки («хазака»). Однак, врівноважити бюджет кагалу ніяк не вдавалося і жиди погрузали у боргах.

22 серпня 1707 р. львівські кагали позичають у кармелітів босих² 4.000 злт. під 7% річних, 22 січня 1714 р. – 15.000 злт. у Бенедикта Карковського.³ Того ж 1714 р. Ставропігійське братство подало позов про сплату кагалом заборгованости у розмірі 42.000 злт., оскільки ті регулярно не платили домовлених 250 злт. на тиждень.⁴ У 1715 р. на львівський кагал скаржиться Маґдалена Прушковска⁵ і вимагає своїх 4.000 злт., і под., і под. Тоді з метою порятунку і санації своїх фінансових справ кагали позичають у львівських оо. домініканців⁶ суму 52.000 злт., однак і вона мало допомогла, а позичанням не було кінця. 7 січня 1741 р. кагали влізають у новий борг перед львівськими оо. тринітаріями на 15.000 злт.⁷, а у львівських єзуїтів беруть 2.000 злт. Тими грошима покривають борг за 1738 р. у розмірі 200 черв. злт., (3 600 злт.), узятий у Станіслава Лося з Ґроткова⁸, а також віддають 12 600 злт., позичених ще у 1720 р. у брацлавського чашника Адама Карша.⁹ На инші розрахунки того року уже забракло коштів і цех львівських цирульників змушений був подати до рук бурмістрів Йозефа Цимелєса і Іцка Мінчелєса позов на два львівських кагали про повернення 190 злт., позичених під 10% 10 травня 1719 р.¹⁰ Вільчек, advocatus Magistratus Leopoliensis, вимагає повернення суми 29 736 злт.¹¹, а львівський хорунжий Александр Сєдлєскі хоче отримати своїх 2 680 злт., позичених кагалу ще у 1719 р. його батьком, стольником інфляцьким Казимиром.¹²

У 1742 р. конвент оо. домініканців знову позивається з львівським кагалом щодо подальшої виплати відсотків, як це було упродовж попередніх 18 років.¹³ 3 липня 1742 р. кагали позичають у самбірських оо. місіонерів 4 000 злт. під 7%¹⁴, а 9 жовтня віддають 128 злт. братам Кендзьорським.¹⁵ 9 лютого 1743 р. позичають у гадяцького старости Йозефа Стжемеського 4 000 злт.¹⁶, а 28 червня знову віддають Кендзьорському 1 000 злт., заборгованих його родині ще 28 серпня 1710 р.¹⁷ У червні 1744 р. кагали розраховуються із братством св. вервечки при костьолі оо. домініканців за борги від року 1690 і дають боргову розписку на суму 1 000 злт. під 7%.¹⁸ У 1758 р. ксьондз препозит (голова катедральної капітули) зі Свіржа нагадує львівським кагалам про повернення суми 11 500 злт.¹⁹, а 2 січня 1759 р. так само чинить вікарій львівської катедри (ксьондз Гіацинт Цєлемецкі) щодо суми 12 500 злт.²⁰ і т.д., і т.д. – без кінця борги і їх сплати. Аж врешті у 1770 р. бюджет кагалу переживає стагнацію і громада стає неплатоспроможною.

Аби врятувати капітали майже усіх костьолів і монастирів, фундацій і братств, архієпископ львівський Сєраковскі 22 серпня 1770 р. запроваджує мораторій і знижує львівським кагалам відсотки від заборгованих сум. Листом, датованим 14 листопада 1770 р. у Варшаві цей декрет підтверджує також папський нунцій Анжело Марія Дуріні.²¹

Австрійська влада успадкувала цю безконечну справу разом з містом. Жиди якось домовилися з кредиторами і платили їм від 2-10%, не надто турбуючись про капітал.

Доходи кагалу поповнювалися з податків, високих і незносних. У липні Лейб, орендатор «Конві»²² виплатив 1 278 злт. (касова книга 426), Йоль Бобек, орендар «Крупки»²³ – 3 400 злт. (касова книга 427), Абрам Менкес, орендар «Бердону»²⁴ – 2 000 злт. У серпні Менкес виплатив за «Бедрон» 1 800 злт., а Йоль Бобек за «Крупку» 2 100 злт.

Ще у 1784 р., після стількох років боргових виплат, львівський кагал був винен християнським костьолам, монастирям і фундаціям 83 056 австрійських флоринів, або пів мільйона польських злотих.²⁵

Жалюгідний стан кагальних фінансів, борсання у постійних боргах спричинилися до ревнивого контролювання кагальної влади і усування з неї кожного, хто їй перечить.

Тим часом, разом з розселенням жидів поза межі Жидівської вулиці, до Львова прибуває чимало жидів з околиці і сусідніх містечок. Вони приносять зі собою ті ж права, що їх мали у господарів, де жили раніше. Переважно це великопанські прислужники, «бігуни шляхетські», а нерідко купці і ремісники. Вони ж бо, переконані у силі протекції своїх панів, не хочуть визнавати владу кагалу, не поспішають сплачувати податки, не беруть на себе обов'язків, під якими гнуться львівські жиди. Кагал мусив проти того повстати.

У міських актах під датою 23 травня 1727 р. знаходимо протест синдика «обох львівських синаґоґ» проти жидів, що жили під юрисдикцією княгині Яблоновської і у своїх приватних будинках проводили обрізання, не платили відповідної кагальної такси ані з нагоди народження, ані з нагоди шлюбу, торгу чи наймів.²⁶ Якщо ж доходило до примусового виселення жидів з християнських крамниць і будинків, то кагал завжди волів, аби починали процедуру з тих «чужих переселенців», котрі мали покровителів і навіть не думали забиратися з міста або упокоритися владі ворожого до них кагалу. Тільки от звичайна людина не відрізняла чужих жидів від своїх, прагнучи усіх їх знову зігнати і замкнути за давно знесеною брамою. І от у 1757 р. до Варшави, до короля, їдуть особливі «облєґати», аби залагодити справу у столиці. Томаш Франкі і Францішек Сольскі, «облєґати львівські», повідомляють львівських райців про успішні результати їхніх старань і просять ще грошей на вирішення справи.²⁶ 12 грудня 1757 р. Ратуша приймає одноголосне рішення «усіх станів і народів», у якому виносить подяку обом облєґатам за «хвацьку» роботу²⁷, акцептує витрати і постановляє встановити новий податок на їх покриття. 12 лютого 1759 р.²⁸ Авґуст ІІІ врешті видає указ про виселення жидів з нежидівських дільниць.²⁹

Востаннє захотіли «звичайні люди» власними руками виконати королівський указ, якого так давно чекали. Підігріті диспутом франкістів у львівській катедрі, вони кинулися на жидівські доми і синаґоґи і учинили погром, якого не було у Львові понад 50 років (1759). Шляхта, яка завше була на боці жидів, тим разом обернулася проти них. Вражена звинуваченнями, які «контраталмудисти» кидали у бік жидів, шляхта ухвалила на сеймику у Вишні цілу низку антижидівських інструкцій для своїх депутатів, а між ними була одна, гаряче підтримана містом: «аби жиди були нарешті виселені із заборонених місць і вулиць».³⁰ У час тих заворушень жиди понесли шкоди на суму 247 901 злт.³¹, але все-таки не пішли з міста.

Рішення Речі Посполитої успадкував австрійський уряд і 20 листопада 1772 р. він радить губерніям, аби «від 1 грудня 1772 р. щотижня по 6 родин полишали заборонені для них християнські доми; наперед визначене відшкодування має повернути їм маґістрат з коштів, зібраних з міщан, а уряд циркулу – з коштів шляхти і духівництва».³²

Жиди не впали у відчай, а відрядили делегацію до самого Відня, заблокувавши тимчасом екзекутивні дії маґістрату, який тепер міг тільки у поодиноких випадках виселяти жидів з помешкань. Остаточно справу закрили два придворних декрети – від 12 грудня 1793 р., і від 12 грудня 1795 р., згідно з якими жиди могли мешкати тільки на вулицях Жидівській, Зарванській (частина Староєврейської) і Руській, а у передмістях – на Краківській і Жовківській (Б. Хмельницького). З инших вулиць і дільниць вони мусили раз і назавше вступитися.

Виняток становили жиди, які володіли маєтком у 30 000 злт. і які хотіли торгувати австрійськими товарами. Такий привілей надавався придворною канцелярією (Hofkanzlei).³³ Декрет двічі поновлювали – у 1804 і 1811 рр., аж до повного і остаточного виселення жидів з недозволених вулиць і дільниць. Що не вдалося упродовж 150 років зробити маґістрату і «звичайним людям», те оперативно і рішуче вирішила австрійська влада. Львівська статистика за 1825 р. свідчить, що у середмісті було 914 жидівських поселень (із загальної кількости 25 177), на Галицькому передмісті – 5 (на 2 006), на Краківському – 1 247 (на 2 556), на Бродському (Личаків) – 5 (на 1 256), на Жовківському – 2 091 (на 3 033).³⁴

Тоді жиди, виселені з трьох передмість і двох міських вулиць, під керівництвом кагалу почали домагатися розширення межі поселення. Справа розглядалася у Відні, але маґістрат у своїх листах від 18 грудня 1846 р. і 16 січня 1855 р. противився розширенню ґетто.³⁵ Коли ж Міністерство внутрішніх справ видало розпорядження врешті прийняти рішення, то при голосуванні у Львівському намісництві виявилася рівна кількість голосів. Під орудою намісника, князя Аґенора Ґолуховского справа була вирішена не на користь жидів (29 березня 1858 р.) і закрита. Повторне прохання кагалу було безрезультатним³⁶ і тільки рік конституції (1867/8) зламав мури нерозуміння і приниження, за якими закривали львівських жидів понад п'ять століть. Більшість жидів розсипалася по місту, натомість залишився кістяк ґетто, як пам’ятка давніх справ, свідоцтво історії Польщі і жидів.

Перейдемося ж ним!

Переклад і адаптація Ірини Магдиш

---

¹⁾ Arch. miasta Lwowa fasc. 257.

²⁾ Akta grodzkie lwowskie tom 488. pg. 2424.

³⁾ Там же, tom 501. pg. 43.

⁴⁾ Akta gr. lwowskie tom 499. pg. 1710-13.

⁵⁾ Там же, tom 501. pg, 916.

⁶⁾ Tам же, tom 287. pg. 451.

⁷⁾ Tам же, tom 546. pg. 257.; не маючи чим заплатити відсотків, 8 травня 1743 дають тринітаріям нову боргову розписку на 20.000 злт. (AGL. tom 289. pg. 651).

⁸⁾ Tам же, tom 288. p. 69.

⁹⁾ Taм же, tom 288. pg. 340.

¹⁰⁾ Akta lwowskie podwojewodzińskie tom I. str. 112.

¹¹⁾ Там же, str. 110.

¹²⁾ Taм же, str. 143.

¹³⁾ Podwojewodzińskie str. 283-5.

¹⁴⁾ Akta grodz. lwow. tom 289. str. 241-3 i 623.

¹⁵⁾ Podwojew. I. str. 229-3.

¹⁶⁾ Akt. gr. lwów. tom 289. str. 105.

¹⁷⁾ Там же, str. 668-9.

¹⁸⁾ Akt. gr. Iw. fasc. copiarum 48. pg. 413.

¹⁹⁾ Akt, gr. Iw. tom 579. pg. 202.

²⁰⁾ Там же, tom 581. pg. 20.

²¹⁾ Pazdro: Organizacya i praktyka żyd. sąd. podw. nr. 70.

²²⁾ Податок з напоїв.

²³⁾ Крупка (Krupka, krubka), більша, ніж м’ясо, менша, ніж инші продукти харчування.

²⁴⁾ Бердонний податок (Podatek berdonnowy, пол., Pardonsteuer, нім.). Увесь кагальний бюджет за рік синаґоґальний 1777/1778 становив: 50.733 злт. доходів, 41.700 злт. витрат, включно з оплаченими 75% від сум «духовних». (Архів львівського кагалу: Касова книга, касира Шмелька).

²⁵⁾ Hauptpassivstand der galizischen Judenschaft, wie solcher mit Ende Oktoberl784 angegeben. Manuskrypt Akademii Umiejętn. w Krukowie 1.806, strona "Lemberg". Під кінець Речі Посполитої усі польські кагали, подібно до львівського, були неплатоспроможними. Борги познанського кагалу становили близько мільйона злт., у Перемишлі – пів мільйона злт., у Лєсьному – 535.493 злт., у Вронках – 200.000 злт., в Іновроцлаві – 194.907 злт. Борги усіх жидівських земств у 1764 р. становили 2,450.000 злт. Див: Балабан: Еврейские исторические памятники в Польше. Еврейская старина. Петербург, 1909, I., ст. 62-3.

²⁶⁾ Akta grodzkie lwowskie tom 518. pg. 1362.

²⁷⁾ Arch. m. Lwowa fasc. listów nr. 28.

²⁸⁾ Там же, fasc. 519.

²⁹⁾ Arch. m. Lwowa fasc. 257.

³⁰⁾ Arch. m. Lwowa fasc, 274. Тоді (1765 р.) було у «місті жидів 1752, у передмісті 4411, разом 6163».

³¹⁾ Fasc. 257, і також Akta Gr. lwowskie tom 582. pg. 1863-5.

³²⁾ Arch. m. Lwowa fascykuł 836.

³³⁾ Archiw. m. Lwowa fasc. 836. публікація від l січня 1796 р. дати у міському архіві не співпадають з датами, поданими Штьоґером (Stoeger, Darstellung der gesetzlichen Verfassung der galizischen Judenschaft I, str. 32 uw.).

³⁴⁾ Тут дати: 2l/XII. 1793 i 1/V. 1797.

³⁵⁾ Stoeger l tom I, str. 35.

³⁶⁾ Wolf G.: Zur Lage der Juden in Galizien. (Monatschrift fur Geschicbte und Wissenschaft des Judentums. tom XVI. (1867] str. 203).