РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Тарас Возняк (головний редактор)
Ірина Магдиш
Олесь Пограничний
Михайло Москаль
Оксана Бойко
Іван Монолатій

Відповідальність за добір і викладення фактів несуть автори
У вступних культурологічних статтях збережено авторський правопис

незалежний культурологічний часопис «Ї»
число 48 / 2007

ГЕБРЕЙСЬКИЙ УСЕ-СВІТ ГАЛИЧИНИ

Проєкт здійснено за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля
Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства (Київ)
Благодійного єврейського фонду Хесед Ар'є (Львів)
Американського Єврейського Об'єднаного Розподільчого Комітету «Джойнт»

Особлива подяка:
Леоніду Фінберґу (Київ)
Аді Діановій (Львів)
Олександру Вернику (Єрусалим)
Марті Возняк (Львів)
Христині Возняк (Львів)
Марії Іоніній (Єрусалим)

ЗМІСТ
АВТОРИ ЧИСЛА

Феномен галицького штетла

Одним із чинників, який сформував міські ландшафти Галичини, є феномен галицького штетла – переважно єврейського містечка. Саме містечка і були проміжною ланкою між великими метрополіями, як-от Львів чи Краків, та селом, фільварком, маєтком і садибою. Тобто між двома зовсім иншими соціальними структурами. Попередні числа журналу «Ї» були присвячені Львову як метрополії. Для того, щоб повніше описати край, ми випустили і число, присвячене малим містечкам, провели свого роду перепис цих міст. І природним чином вийшли на тему саме єврейського характеру багатьох галицьких містечок. Гебрейська людність, яка масово прибула до нашого краю все ж досить пізно – щонайраніше десь у XIV ст., селилася головно в містах і довкола них.

Зрештою, так само пізно прибули до нашого краю й инші «містотворчі» міґраційні потоки – німецький і вірменський. Однак, якщо німці та вірмени здебільшого творили на наших землях свого роду фракторії, які були пов’язані з їх батьківщиною – Німецькими землями та широко тлумаченим Сходом, то жиди*, будучи на той час вже півтори тисячі років вигнанцями, мали инший статус.

Звичайно, десь за метафізичним овидом була Земля Ізраїля – Ерец Ізраель, до якої вони мали колись повернутися. Однак у вигнанні, розсіянні – галуті, потрібно було зберегти себе як народ, зберегти віру – і, разом з тим, облаштовуватися не як у тимчасовому таборі, а надовго, яке насправді перетворювалося у назавжди. І при тому, зберігаючи гідність, не занадто дратувати сильних світу сього. Не дратувати ні своїми статками, ні своїми успіхами чи инакшістю. Синаґоґа не мала права бути вищою чи пишніше оздобленою, ніж костьол чи церква.

Єврейська окремішність мала дві причини. З одного боку, жидів відсепаровували від себе християнські сусіди. Їм реґламентували де селитися, чим займатися, що і як будувати і т. ин. А з иншого боку, вони самі не були зацікавлені в асиміляції, а тому обумовлювали свої контакти з не-євреями. Таким чином, євреї утворювали окремі, замкнуті громади й квартали.

У громадах чинними були єврейські закони. З королем чи маґістратом врегульовувало стосунки правління кагалу. Зрештою, у середні віки це була традиція. Євреї жили у своєму єврейському кварталі. І досі Єрусалим поділений на чотири квартали – єврейський, вірменський, арабський християнський та арабський мусульманський. У великих містах структурування такого кварталу суворо контролювалося маґістратом та законами міст-маґдебурґій.

Але пізніше, особливо з огляду на те, що з часом деякі містечка ставали всуціль єврейськими, почала витворюватися специфічна соціальна, а відповідно, і архітектонічна структура саме жидівського містечка – штетла.

Розподіл Речі Посполитої істотно вплинув на формування у Галичині специфічного галицького єврейського субетносу – галицьких жидів. Від євреїв Російської імперії їх відрізняв значний ступінь германізації та високий рівень розвитку громадських інституцій. Це було пов’язане з відносним лібералізмом, до якого з часом прийшла Австрійська, а потім Австро-Угорська імперія. З огляду на це у Галичині розпочалося бурхливе національне відродження єврейства, як, зрештою, і українства чи польськости. Ці процеси проходили паралельно, часто в одному і тому ж місті та місці.

Соціальна структура міст ускладнилася і структурувалася. У великих містах корсет жидівського кварталу розпадався на очах. Натомість маленькі штетли просто перетворювалися на єврейські міста. Йшов пошук нових соціальних та архітектонічних форм новітнього єврейського життя. Все це супроводжувалося потужними духовними та інтелектуальними пошуками.

Пропонований насправді неупередженому та допитливому українському читачу журнал є спробою описати гебрейський УСЕ-світ Галичини як живий світ, тобто доволі самодостатню, велику і динамічну соціальну спільноту. Спільноту, яка відкрита до усіх. Комусь такий журнал може видатися незвичним. Для сучасного мешканця наших містечок так воно й має бути з огляду на те, що у нас і досі розірвана історична пам’ять. Людей гебрейського усе-світу вже немає. Ми просто не знаємо, що було у не такому й далекому минулому. Тому цим виданням ми пробуємо хоч трішки заповнити прогалини нашої пам’яті.

Таким чином, ми хоча б віртуально ре-конструюємо, від-творюємо той світ, який є однією з істотних складових галицької ідентичности.

Разом з тим, готуючи це число журналу, ми свідомо обмежили себе часовими рамками. Наша оповідь стосується ще живого галицького штетла. Тобто, ми не переходимо межі початку ІІ Світової війни.

З иншого боку, ми свідомо утримуємося від опису єврейського Львова – столиці краю. Цю прогалину чудово заповнив Володимир Меламед своєю монографією «Евреи во Львове. XIII – первая половина ХХ века». Щоправда, мріємо побачити її українською мовою.

Ще однією складністю є написання імен та прізвищ – у різних джерелах вони пишуться по різному. Ба більше – старі біблейські імена, як-от Моше, Мойсей, трансформуються і адаптуються до мови оточення. І тоді Моше Мендельсон стає Мозесом. Ми намагаємось триматися версії, поданої у джерелі, тому одні й ті ж імена можуть мати різні версії. Ми не претендуємо на академічний підхід і прагнемо показати всю різноманітність звучання власних назв.

Журнал побудований і у формі путівника. Інтелектуального путівника. Сівши на вихідні в автомобіль та давши в руки супутнику чи супутниці це число журналу, ми можемо на день-два поринути у світ вже практично не існуючого жидівського штетла. Побачити і відчути Галичину инакшою і инакше.

Тарас Возняк

* Термін «жид» утворений від гебрайського Юда – славетний, хвалений.
Термін «жид» властивий українській мові, як і иншим слов’янським мовам (наприклад, польській, чеській, бєларуській), уживання його у згаданих мовах є природним і не має зневажливого характеру, як у мові російській.
Соломон Ґольдельман. Жидівська національна автономія на Україні (1917-1920) // Хроніка 2000. – Київ, 1998. – С. 221-222.

На головну сторінку | Зміст | Архів часопису | Пишіть нам

купить видеорегистратор для авто интернет магазин в Москве