Людмила Острякова

До Дня народження Івана Франка

Дорогі друзі.
Звернімося сьогодні до цієї Людини і думками, і серцем, і душею. Звернімося з глибокою вдячністю і любов'ю. Адже саме цього йому так завжди не вистачало. І саме цим ми всі йому завинили. Завинили за його життя, винні і до тепер. І творчість, і життя його, і особистість – явище глибоке і вражаюче, яке ми не осмислили у повній мірі, не осягнули, не вшанували. Можливо тому, що за останні п'ять, шість тисячоліть закам'яніли у безкінечних війнах та жорстокостях. І можливо саме цю скелю розбивав Каменяр усім своїм тружденним і стражденним життям. Розбивав собою, розбивав у собі, а тим самим розбивав її і для нас усіх, адже ми – єдине ціле, і надбання одного автоматично передається кожному, відповідно до його спроможності приймати.
І тільки Любов підтримувала його у цьому неймовірному труді.
Він любив. Україну, землю, людей. А ми?
Він прагнув. Нового життя, нового добра і щастя для всіх. А ми?
Він боровся за те, що любив, чого прагнув. А ми?

Івану Франку,
з любов'ю

Прийдешнєє що творить сьогодення
Яким ти будеш, ні яке ти є
Шукають очі на твої знамення
Але душа всміхається і жде.

Сьогодні вивільняється будуще
У кожнім русі і у кожну мить
Волає серце у тяжкій задусі
Але душа всміхається й мовчить.

Вчорашнєє накинулося люто
На ледве розвидняющийся день
Земля ламає віковічні пута
Душа плекає сонячний Огень

Огень палає чистий всемогутній
Переплавляє бруд на діамант
У темряві формує Світ майбутній