РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Тарас Возняк (головний редактор)
Ігор Мельник (куратор числа)
Ірина Магдиш
Наталка Римська
Наталка Космолінська
Олесь Пограничний
Олег Рибчинський

© Редакція журналу «Ї», 2005

ISBN 966-7790-11-Х

незалежний культурологічний часопис «Ї»
число 36 / 2005

ГАЛИЧИНА - КРАЇНА МІСТ

Проєкт здійснено за фінансової підтримки Карпатського Фонду

ЗМІСТ
АВТОРИ ЧИСЛА
 

Перерахувавши зрозумієш

Перед вами – чергове число журналу Ї. Чергове у двох життєвих, якщо дозволено так сказати про часопис, циклах: № 36 за 16 років існування і № 3 у новій серії краєзнавчих випусків журналу. Попередні два, об’єднані назвою «Genius loci», цілком егоїстично, центробіжно і виправдано були присвячені Львову. У них початком, кінцем і центром універсуму був Львів, у ньому зароджувалися инші світи – літератури (з-поміж них Богдан Ігор Антонич, Збіґнєв Герберт, Іван Франко), музики (знаний Франц Ксавер Вольфганг Моцарт, і не-знаний Станіслав Дунецький), куртуазії (скажімо, Джакомо Казанова і Францішек Яворскі), політики (Юліян Романчук, Францішек Смолька), а також світи матеріяльної культури, історичних мітів, філософської есеїстики... Одне слово, не конче захоплюватися Львовом, але нелюбов до цього міста могла б послужити серйозним симптомом душевного розладу.

Однак, віддаючи Львову його левову частку, не варто о-своєння засад урбаністики перетворити на при-своєння дефініції Міста лише Львову – Галичина була цілою Країною Міст. Такою вона залишилась дотепер –  тільки у  журналі описано майже 300 міст і містечкок. Подекуди ідея рову з водою, що оточує місто, зредукована у них  до абсурду безкінечних рівчаків на дорогах, які унеможливлюють доступ до міста не лише цікавським туристам, але й грошам, послугам, технологіям. Але попри все, ця Країна Міст велична і компактна водночас.

Усі галицькі міста чи містечка чимось схожі на галицький пляцок: знизу припечена, а тому стерта-зішкрабана пам’ять про заснування, роди, герби, згори – смішна, розчулююча усесвітність з крамницями «Євробляха» (Івано-Франківськ), «Non shop» (Ужгород), кнайпами «Astoria» (біля Бібрки),«Оазис» (Солонка), гральними автоматами «Брістоль» (та ж Бібрка). Між ними – буденне життя, що триває 24 години 365 днів у році, від Великодня до Різдва і знов до Великодня.

На превеликий жаль,  не всі міста і містечка, що закладалися або з Божого знаку, або з Божого благословення, або й випадком  проіснували дотепер власне як міста. Хоча й були творіннями людини, її простором, її перемогою над нецивілізованою, небезпечною природою, однак не змогли протистояти иншим справам рук людських – війнам, економічній доцільності, політичним резонам. Деякі з міст болісно потерпають від забуття і занедбаности своїми ж мешканцями і сьогодні.

Звичайно, замість відновлювати втрачене і лагодити розірване, набагато простіше придбати квиток  і поїхати туди, де вже все кимсь зроблено – до Перемишля, чи Замостя. І одразу, закопиливши губу, процідити – «Куди нам!» Простіше не плекати свій сад, а користати з чужих.

Ми пішли иншим шляхом (як згодом з’ясувалося – шляхами). Вихідною тезою була аксіома «Галичина – країна міст». Методом обрали закон історії: фактом стає те, що зауважене і описане. Отже, для початку, зібрати, назвати і спробувати бодай пунктирно описати міста і містечка Галичини, трактуючи її не за географічними, історичними, чи адміністративними межами, а слідуючи тим культурним взаємовпливам, які істотно розширяли територіальні кордони. Тим-то до журналу потрапили і Ужгород, і Чернівці, і Відень з Римом. Окрім банальних шляхів, що всі ведуть до Риму, за останні роки Вічне місто наповнилося галицьким заробітчанським жіноцтвом, і тому стало майже нашим.

Перша частина журналу віддана науковим розвідкам, що з різних точок зору описують феномен міста, доповнюючи метафізику заснування ідеологією ратуші, драму занепаду найкрасивішого міста – логікою фортифікаційних споруд, внутрішню специфіку міських будинків – зовнішнім віялом шляхів, що випромінювали з міста.

Друга частина журналу є своєрідним путівником подорожнього, що виїжджає зі Львова (симптоми душевного розладу відсутні – ми любимо Львів) різними шляхами – або як краєзнавча карта ляже, або з ділової чи иншої потреби. Упродовж шляху розповідаються історії міст і містечок, що лежать на ньому, чи трохи обабіч. Історії не підібрані, де все правильно і розумно, а життєві і зовсім невипадкові, бо ж історія в ретроспективі не знає випадковостей. Инколи це низка асоціацій, телескопічна оповідь, инколи – побічні байки, що стосуються засновників, мешканців, чужинців у містах. Це оповіді з накладанням однієї епохи на иншу, з описом випробувань, які випали на долю міст – не тільки стилями, але й режимами. Головні ж козирі на користь містечок викладаються у мистецтвах більш довговічних і наочних, ніж виживання – в архітектурі і геральдиці. Міські будинки, церкви, костели, суди і залізничні станції пишаються не героїчним опором часу чи людині, а пасивним протестом. Однак, історична перемога таки за ними, і тому кожна розповідь ілюстрована зображенням міста того чи иншого часу, гербами різних періодів.

Чому шляхи приводять врешті до Риму, зрозуміло. А чим, властиво, має завершитись видання такого своєрідного путівника? Найістотніше – ренесансом  почуття власної гідности у краян – мешканців Галичини у її найширшому культурному, а не лише географічному сенсі. Можливо, ідея «перечисливши – зрозумієш», була простодушною, але вона спрацювала, принаймні для тих, хто готував цей журнал. Сподіваємося, що спрацює і для читачів.

Ірина Магдиш

На головну сторінку | Зміст | Архів часопису | Пишіть нам

предлагаем генератор для дома | Вы хотите поздравить родных и близких цветы с доставкой. | Doorhan, промышленные ворота роллеты донецк.