Лідія Леонтьєва

Стереотипи, або дещо про місце жінки у суспільстві

Ми живемо у світі стереотипів. Жодна людина не може прожити без “автоматизмів” у сприйнятті та мисленні – обдумувати заново кожну ситуацію у неї не вистачить ані психічних сил, ані часу. Стереотипи як необхідний людині інструмент сприйняття і мислення мають стійкість і є невід’ємними компонентами індивідуальної та масової свідомости. Загалом стереотипи виявляються у емоційному відношенні людини до тих чи інших об’єктів та явищ. Одні стереотипи мають тенденцію до змін або модифікацій, інші – залишаються досить стійкими, як, наприклад, ґендерні стереотипи.

Ґендерні стереотипи допомагають знайти раціональне пояснення для ґендерних ролей. Девід Майєрс зазначав, що “...в результаті вивчення найрозповсюдженіших у світі стереотипів, слід відзначити: …якщо жінки забезпечують основний догляд за маленькими дітьми, це доводить, що турботливість їм притаманна від природи. А якщо чоловіки йдуть у бізнес, на полювання і битви, дуже зручно вважати, що вони – агресивні, незалежні і безмежно сміливі…” (1) Проте ми знаємо безліч прикладів сміливих, рішучих та незалежних жінок, а також слабодухих, інфантильних чоловіків.

Історія людства – це історія, описана і досліджена переважно з погляду чоловіка. Ще Платон писав, що “...за своєю природою як жінка, так і чоловік можуть брати участь у всіх справах, проте жінка у всьому немічніша за чоловіка...”

“Жіноче” осмислення історії, тобто, “жіноча” історія, під якою слід розуміти як місце жінки в історичному процесі, так і дослідження процесів жінками почалося лише у ХХ ст.. Однак ще за часів Київської Русі ми знаходимо приклади високого соціального статусу жінок. Деякі дочки і дружини руських князів виявляли значне зацікавлення до медицини, астрономії, історії. Збереглася робота внучки Володимира Мономаха Добротеї (Зої) – “Мазі” – перший в Европі підручник з медицини, що його написала жінка. Анна Всеволодівна заснувала першу в Европі школу для дівчаток при Андріївському монастирі у Києві. Це лише декілька з багатьох прикладів діяльности жінок.

У повсякденному житті чоловіки прагнуть досягти положення з високим статусом і широкими повноваженнями, тому ми часто бачимо, що чоловіки здійснюють вплив, а жінки піддаються йому. Слід зазначити, що досить часто жінки використовують стереотипи у виправданні вигідних для себе речей. Простіше сказати: “Мені не дають реалізувати себе (заробити гроші, досягти успіху тощо)”. Складніше не втрачати жіночих рис, поєднувати, здавалося б, неможливе і жити за правилами terra masculina.

Девід Майєрс описує експерименти, в яких студентам і студенткам з однаковими математичними здібностями та успішністю давали складну контрольну роботу з математики. Коли їм повідомляли, що чоловіки та жінки зазвичай показують одинакові результати у вирішенні цих завдань, результати жінок були такими самими, як у чоловіків. Коли говорилося, що жінки переважно не можуть наздогнати чоловіків в цьому випробовуванні, жінки драматичним чином підтверджували цей стереотип. Фруструйовані складністю завдання, вони, очевидно, відчували тривогу, що й знижувало їхню результативність. (2) Тобто лише жінки, які відкидають стереотипне бачення своїх можливостей та перспектив, можуть реалізувати себе та досягти успіху.

Дослідження, які були проведені у Центрі дослідження ринку праці (Москва), свідчать, що 88% опитаних роботодавців надавали переваги чоловікам і 53% – жінкам для зайняття конкретних посад у структурі підприємства. Перевага, яку надавали чоловікам або жінкам на ті чи інші посади, багато в чому була зумовлена суб’єктивними уявленнями працедавця про їх переваги та недоліки, його уявленнями про те, які якості є переважно чоловічими, а які – жіночими (3). Дослідники зазначають, що чоловіки та жінки на ринку праці перебувають у конкурентних відношеннях, і це впливає як на їх самооцінку, так і на оцінку якостей одне одного (4).

Складається враження, що чинником зниження цінности жінки-працівника і стримування найму жінок слугують не труднощі, які пов’язані із сімейними обов’язками жінок чи тими або іншими їх особливостями, але очікування подібних проблем.

Виникає питання: чи стримуючий чинник при наймі на роботу зумовлений усвідомленням чоловіків досить великих можливостей жінок? Мова не йде про те, що будь-який керівник-чоловік не хоче брати на роботу жінку, підозрюючи, що вона прагне зайняти його місце, хоча ймовірно, що такі варіанти також можливі. Чоловік-працедавець, часто виявляючи ґендерну солідарність, намагається не допустити жінок у сфери, де чоловіки вже зайняли панівні ніші. Тобто актуальним залишається підхід за словами С.Моема: “Світ – це дім чоловіка, а дім – це світ жінки…”

Бажання самореалізуватись, бути фінансово незалежними, а, можливо, певні романтичні передумови зумовлюють прагнення жінок йти у силові структури. Тривалий час жінки наштовхувалися на опір з “чоловічого” боку. Та врешті-решт у силових структурах викристалізувалась потреба в жінках. Неординарне мислення, здатність до аналітики та прийняття нестандартних рішень зумовили зростання кількости жінок у цих колись “нежіночих” інститутах. У розвинених країнах жінки часто-густо очолюють аналітичні служби, займаються оперативною роботою, роблять кар’єру на дипломатичній ниві та у політиці. Показовими щодо цього є збройні сили.

Так, у збройних силах США жінки-військовослужбовці складають майже 20%. В армії немає жіночих підрозділів, вони (жінки) проживають у казармах разом з чоловіками. У 1991 році Конгрес скасував всі заборони на участь жінок в бойових операціях, що вимагають безпосереднього контакту з противником. Тепер жінки служать у морській піхоті і навіть у підрозділах рейнджерів, а в бойових частинах несуть службу нарівні з чоловіками. Проте існує проблема утисків жінок-військовослужбовців та порушення їх службових та громадянських прав на сексуальному ґрунті. У доповіді військового керівництва збройних сил зазначалося, що “сексуальні домагання існують в армії повсюди”. В ході розслідувань, яке охопило близько 50 тис. жінок-військовослужбовців, майже половина жінок заявила, що в тій чи іншій формі вони відчували сексуальні зазіхання. Крім того, зазначалося, що у 80% випадків ґвалтівниками були їх командири або інструктори.

Право служити у збройних силах німецькі жінки отримали в 1975 році. Переважно – це військові лікарі та санінструктори. Проте присутність жінок у польових підрозділах та їх участь в бойових діях заборонена. У збройних силах Ізраїлю жінки складають 20% чисельного складу. Незаміжніх жінок у віці 18-24 років призивають на військову службу нарівні з чоловіками, проте служать вони в окремих частинах. У Норвегії жінки домоглися не тільки права носити військову форму, але й служити на підводних човнах. Незважаючи на норвезьке прислів’я: “Краще пробоїна в борту, аніж дама на палубі”, вже кілька років Сольвейг Крей командує торпедною субмариною “Кобббен-С-318” i є першою в світі жінкою, яка обійняла посаду командира бойової субмарини.(5)

В Україні жінок-військовослужбовців (у збройних силах) понад 20 тисяч, що складає близько 7% їх чисельного складу. Проте разючою є структура підрозділів, де проходять службу українські “амазонки”. Так, якщо у більшості розвинених країн відсоткове співвідношення підрозділів, в яких служать жінки, становить близько 60% на 40% (штаби та польові підрозділи), то українські жінки-військовослужбовці посідають в основному “штабні” посади ланки “рядовий-сержант”: телефоністки, технічна штабна ланка та ін. У них немає в підпорядкуванні особового складу, отже виявити свої організаційно-командні здібності в українській армії вони не можуть, оскільки не обіймають командних посад. Чому? Невже жінка не може підкорити своїй волі інших? (Спитайте у певної категорії чоловіків – вони знають!). Проте, не та ментальність у керівного складу армії (а може, вони належать до тієї частини чоловіків, що знають?). Очевидно, здолати її незначна кількість офіцерів-жінок (близько 900, з яких прізвища старших офіцерів можна перелічити по-пам’яті) не може.

Безперечно, досліджувати без порівняння – наражатись на критику в необ’єктивності та упередженості. Дійсно – з чим порівняти українську армійську жінку? Які “цивільні” структури виконують таку ж специфічну роль, як армія? Для об’єктивности необхідно взяти аналогічні структури, що є у військових та цивільних. Вочевидь, це – правоохоронні органи. Є військові прокуратури, на особовий склад яких покладено увесь спектр питань боротьби із злочинністю в армії та інших військових структурах, а також – система військових судів. Усі вони підпорядковані вищому “цивільному” керівництву. Здавалося б, хіба за таких умов може йтиме мова про маскулінну упередженість? Чому б ні – запитання про кількісний склад жінок в цих структурах (військових) є недоречним, оскільки їх там немає! Відразу постає питання про неупередженість вирішення звернень та повідомлень про такий (як ми розуміємо – поширений в армійському середовищі) кримінальний злочин, як примушення жінки до статевої близости з використанням її залежности. Чи можна провести неупереджене дізнання з цього приводу, коли командир має неабиякі повноваження (див. кількість командирів-жінок у ЗС України) щодо розслідування повідомлень про злочини, якщо потерпіла – жінка-військовослужбовець, а та особа, на яку вона вказує – командир цієї частини? А тепер доречно вивчити армійські статистичні дані, відповідно до яких таких злочинів у війську немає! Для об’єктивности такого висновку слід провести анонімне бліц-опитування серед жінок-військовослужбовців у військових частинах, особливо – у невеличких містах, де окрім військової роботи іншої немає. Біллі Клинтон виявиться б лише нечемним хлопчиком у порівнянні з… . У таких випадках рівність жінкам може забезпечити лише пані Карпачова…

Чому ж ми не чуємо про ці проблеми? Знову – стереотипи, які полягають у переконаності щодо відсутности права та справедливости?

Виникає питання: чи може досягти успіху жінка в Україні у нетрадиційних для її ґендерного стереотипу галузях?

Олександра Кужель, Ірина Голубєва, Сюзанна Станік, Ніна Карпачова... Очевидна відповідь: … (дайте її самі!).

А тепер – чи просякнуте наше життя статевою дискримінацією, якщо так, то чи згідні ми з цим, але якщо ні, то що ми робимо, щоб цьому заперечити, щоб не знаходитись у полоні стереотипів? Наявність в Україні понад 1500 жіночих громадських організацій – від суспільно-політичного до соціально-побутового спрямування – дає сподівання на зміну ситуації.

Відкидаючи стереотипи та упередженість, можна сказати, при наполегливості, а головне – бажанні, жінка може досягти успіху у сферах, далеких від традиційно притаманних жінкам. Головне – подолати стереотипи, вірити у свої можливості та не намагатися стати чоловіком.

1 Майерс Д. Социальная психология. – М., 2001. – С. 253.

2 Майерс Д. Социальная психология. – М., 2001. – С. 426.

3 Московская А.А. Стереотипы или конкуренция? Анализ некоторых гендерных предпочтений работодателей. // Социс, 2002. – № 3. – С. 52.

4 Там само.

5 Зарубежное военное обозрение, 1999. – № 10. – С. 56.