Отто фон Габсбурґ

Покликання Галичини

Ось що писав про Лемберґ у 1924 році уродженець Галичини, гебрейсько-австрійський письменник Йозеф Рот: “Місто розмитих кордонів. Східна окраїна старого цісарсько-королівського світу. За Лемберґом починається Росія”. Однак після розпаду цієї імперії, яку Йозеф Рот вважав своєю єдиною батьківщиною, на Лемберґ чекала мінлива доля: спершу було польське панування, потім німецька тиранія, а згодом – російська диктатура.

Чужинецьке урядування сплюндрувало неповторне культурне життя Лемберґа й Галичини – яскраве розмаїття української, польської, німецької мов та їдишу, а також римо- та греко-католиків, юдеїв і православних. В останні десятиліття свого існування радянська влада намагалася знищити своєрідність цього краю, руйнуючи Українську Католицьку Церкву візантійського обряду. Вона мордувала й ув’язнювала її єпископів, з яких живим залишився тільки один – леґендарний кардинал Йосиф Сліпий. Встановити з европейського багатогранного духовного життя Галичини російську атеїстичну одноманітність під прикриттям православ’я – ось що було метою Москви.

А проте там, де люди бодай раз відчули, що таке воля, диктатура рано чи пізно неминуче приречена на поразку. Західна Україна, яка колись, за часів панування Відня, мала змогу без будь-яких перешкод розвивати свою національну й реліґійну культуру, стала осердям прагнень українців до свободи. Мужніх, безстрашних захисників рідного народу тоталітарний режим безжально переслідував і ув’язнював. Та, незважаючи на численні утиски, їхня боротьба увінчалась успіхом: Україна змогла скинути зі себе ярмо московської комуністичної навали. Захід України – Галичина – пробудив самоусвідомлення українців.

Але час вимагає ще більшого: після відвоювання свободи й відновлення незалежности в пустелі, яку залишило після себе радянське “господарювання”, слід відродити повноцінне життя. Політика, економіка, етика й культура потребують нових підвалин. І тут доречними були б пошуки засад нового життя у власній традиції та історії. Прикладом цього можуть слугувати часи мирного й щасливого співіснування націй, культур і реліґій, коли, за словами Йозефа Рота, Лемберґ був “східною окраїною старого цісарсько-королівського світу”.

Тоді, коли “за Лемберґом” ще починалася Росія, коли вона ще не поглинула його, Галичина була частиною Европи, а Лемберґ – европейською метрополією. Це місто, в якому ще чимало будівель нагадують про ті старі часи, могло б знову стати одним із важливих европейських центрів. Лемберґ має найкращі передумови для того, щоб після відвоювання свободи й відродження національної свідомости привити Україні почуття її приналежности до Европи. Перевага Галичини в тому, що вона вже колись належала до старої Европи. І тому нині саме Галичина могла б нагадати українцям, що вони також – европейці.

Переклад Олега Заячківського


ч
и
с
л
о

10

1997