Вацлав Чігак

Становище Польщі у Центральній Европі та її взаємини з Україною

Польща (Польська Республіка) – центральноевропейська країна, котра за площею (312.683 кв.км) та кількістю громадян (38,244 млн.) належить до европейських держав середніх розмірів. Її місце у сучасній Европі, а зокрема у Центральній Европі, визначається трьома засадничими чинниками: 1) зовнішньополітичною орієнтацією, 2) політичним та історичним розвитком, 3) геополітичним розташуванням. Зовнішньополітична орієнтація Польщі спрямована на вступ до західноєвропейських політико-економічних та евроатлантичних військово-політичних структур. Польща здійснює масштабні політичні й економічні реформи, що мають на меті досягнення стандартного демократичного суспільства та економіки вільного ринку. Трансформаційні зусилля Польщі покликані служити проевропейським інтеґраційним цілям.

Політичний розвиток та історія Польщі були вельми складними. Як цілком самостійна та незалежна держава вона виникла після завершення Першої Світової війни на землях, попередньо розділених між Німеччиною, Росією та Австро-Угорщиною. Польща, як і решта центральноевропейських держав міжвоєнного періоду, була багатонаціональною державою, зі значною часткою етнічно непольських громадян. У вересні 1939 року відбувається ще один перелом у новітній історії цієї країни. Недовга самостійність незалежної Польщі скінчилася після нетривалої боротьби, а територію її поділили між собою Німеччина та СРСР. Після завершення Другої Світової війни Польща не відновилася у попередніх кордонах, як це трапилося з іншими охопленими війною европейськими державами, а тому “нова” Польща уособлювала в собі величезні геополітичні зміни, які відбулися порівняно із передвоєнною добою. По-перше, терени держави були “посунуті” у західному напрямку. Польща втратила свої східні території (з центрами у Львові та Ковелі), що перепали СРСР (нині Україна); ця зона в цілому тотожна з областями, які у 1939 році зайняла Червона Армія. І навпаки, Польща набула колишніх німецьких земель, позаяк її кордони на Заході пересунулися до Одри, а на півночі до її складу увійшли центральна й південна частини колишньої Східної Прусії. Завдяки цим географічним змінам Польща значно розширила свій доступ до Балтійського моря. По-друге, Польща перестала існувати як багатонаціональна держава. Переважну частину гебреїв фізично винищили під час війни нацисти, або ж наприкінці 40-х років виїхала до Ізраїлю. Українське та білоруське населення у переважній більшості залишилося чи виїхало на землі, які відійшли до Радянського Союзу, а німецького населення у Сілезії чи колишній Східній Прусії майже не залишилося. По-третє, Польща потрапила до радянської сфери впливу, а її зовнішня політика на тривалий період стала підрядною щодо Москви. Нова зовнішня політика стала фактом лише в ході цілковитих змін кінця 80-х років, вирішальною з яких був розпуск Варшавського договору.

Початок 90-х років – доба великих перемін у польській закордонній політиці, не лише з огляду на політично-економічні зміни у сусідів, але й з огляду на нове сусідство, яке сформувалося у Польської держави. У 1991 році її західний сусід НДР приєднався до ФРН, що й стала новим сусідом Польщі. 1993 року розпався південний польський сусід – Чехословаччина, та виникли дві нові сусідні держави – Чеська і Словацька республіки. Найбільший сусід Польщі, з яким у неї був найдовший спільний державний кордон, СРСР, також розпався, і замість одного виникли чотири сусіди – Україна, Білорусь, Литва та Російська Федерація.

Геополітичне розташування Польщі залежить передусім від її суходільної позиції. Польща знаходиться у центрально-східній Европі, на узбережжі Балтійського моря. На заході вона сусідить із Німеччиною (ФРН), на півдні – з Чеською Республікою (ЧР) та Словацькою Республікою (СР), на сході – з Україною та Білоруссю, на північному сході – з Литвою та Російською Федерацією (Калінінградська область). Взаємини Польщі із сусідами детерміновані зовнішньою політикою цих національних держав. ФРН – довголітній член НАТО та багатьох західноевропейських політико-економічних структур, після закінчення Другої Світової війни подолала своє “ганебне” минуле та перебуває у числі демократичних держав Европи. ФРН недвозначно підтримує прагнення Польщі приєднатися до европейських політико-економічних та евроатлантичних військово-політичних структур. Стосунки між ФРН та Польщею є зразком сучасного стандарту дружніх та обопільно вигідних взаємин. Чеська Республіка – колишній член Варшавського договору та РЕВ, на політичній карті Европи вона існує неповних 5 років. ЧР здійснює широко закроєні політичні та економічні реформи, цілковито спрямовані на зближення та інтеґрацію із Західною Европою. Чеська Республіка разом із Польщею зміцнює зв’язки країн Вишеградської спільноти, а офіційним визнанням її та Польщі прагнень є те, що вони разом будуть прийняті до НАТО. Між Чеською Республікою та Польщею існують добросусідські взаємини та відсутні будь-які територіальні чи які інші претенсії. Словаччина – держава такого ж віку, що й Чеська Республіка, вони мають спільне минуле. Тут також відбуваються політичні та економічні трансформації. Словаччина, як і Польща, прагне до зміцнення Вишеградської спільноти. Хоча зовнішня політика Словаччини подекуди відмінна від політики Польщі, але між цими державами немає суперечностей у взаємних стосунках. Білорусь виникла після розпаду СРСР. Свої стосунки із Польщею вона вибудовує лише тепер, позаяк розвиток її відбувається у складний, неясний і значною мірою непередбачуваний спосіб в рамках зміни курсу у стосунках із Російською Федерацією – від дезінтеґраційних до інтеґраційних тенденцій. Литва також оглядається на нові европейські держави, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Зовнішньополітична орієнтація Литви, подібно до польської зовнішньої політики, скерована на співпрацю із західноевропейськими демократіями. У перебігу реформ Литва не досягнула таких виразних успіхів, як Польща, а її зовнішня політика постійно хитається, що стосується також і польсько-литовських стосунків. Російська Федерація є правонаступницею колишнього Радянського Союзу, стосунки з яким були для Польщі поганим історичним досвідом (три поділи Польщі, “четвертий” поділ, радянські впливи під час Другої Світової війни, спротив Російської Федерації вступові Польщі до НАТО тощо). Взаємостосунки між Польщею та Російською Федерацією є сьогодні найскладнішим та найделікатнішим пріоритетом для польської зовнішньої політики. Стосунки між Польщею та Україною є визначальними не лише для обох держав, але й для всього центральноевропейського реґіону. В інтересах керівництва обох держав – розбудовувати та зміцнювати взаємні стосунки на принципах рівноправности й взаємної вигоди.

Стосунки між Україною та Польщею засновані на п’ятьох чинниках, спільних для обох теренів:

1) стратегічно-географічному. Обидві держави розташовані у реґіоні центрально-східної Европи. Україна та Польща – безпосередні сусіди, їхній взаємний кордон доволі довгий. Через територію України й Польщі пролягає т.зв. “історико-стратегічна межа” між Росією (нині Російська Федерація) та рештою Европи (колись Німеччина, тепер ФРН). Україна та Польща зараз знаходяться у т.зв. “сфері міжмор’я” – території поміж Балтійським та Чорним морями;

2) політично-оборонному. Україна та Польща – це держави, котрі у рамках блокового розподілу світу були членами одного й того ж політичного та військового об’єднання – Варшавського договору. Тепер обидві держави переходять від однопартійної до плюралістичної системи та запроваджують демократичні цінності, але кожна з них досягнула різних успіхів та перебуває на різних ступенях розвитку. Обидві держави політично орієнтовані на співпрацю із західноевропейськими оборонними структурами та НАТО. Території обох держав у минулому перебували під прямим впливом чи у сфері контролю Російської Федерації (точніше того державного устрою, який існував на її території), а нині вважають зв’язки із Російською Федерацією за пріоритет своєї зовнішньої політики;

3) економічно-господарському. Обидві держави упродовж більш ніж 40 років були членами єдиної економічно-політичної структури – РЕВ, а їхнє сучасне становище детерміноване структурою національних економік доби РЕВ. Україна та Польща переходять від системи державного управління економікою до вільного ринку, але Польща на цьому шляху просунулася значно далі, ніж Україна. Економіки обидвох держав, кожна іншою мірою, потребують економічних інвестицій та економічної допомоги з боку економічно розвинених европейських держав. Польща та Україна прагнуть до співпраці та членства у европейських економічних структурах;

4) соціально-демографічному. Україна та Польща за своїми територіями та кількістю населення належать до европейських держав середніх розмірів. Обидві держави з огляду на ряд демографічних показників за европейськими мірками доволі близькі;

5) традиційно-історичному. На теренах обох держав у минулому існували спільні державні утворення (польське, польсько-литовське, польсько-українське, російське, німецьке). Наприкінці Другої Світової війни відбувся зсув теренів обох держав на захід, одним із наслідків чого став перехід значної частини польських земель (Волинь, Галичина, Полісся) до України. Внаслідок історичного розвитку у громадян обох держав існує традиційно неґативне ставлення до Москви. Польща внаслідок політичних змін початку 90-х років однозначно декларувала як мету своєї зовнішньої політики намір вступити до західноевропейських оборонних та економічних структур (НАТО, ЄС). Своєю послідовною орієнтацією зовнішньої політики Польща довела, що польські економіка та суспільство наближаються до европейських стандартів. Орієнтація на т.зв. “вступ держави до Европи” недвозначно задекларована зовнішньо-політичним відомством Польщі, але, що не менш важливо, є результатом досягнення консенсусу щодо цього питання у польському суспільстві, котре, незважаючи на політичні розбіжності, одностайне у необхідності та бажаності вступу до европейських політико-оборонних та економічних структур, передовсім НАТО.

Геополітична вага Польщі прямо й непрямо визначена Німеччиною (нині ФРН). Зовнішня політика Польщі завше вважала державний устрій на території Німеччини передумовою власного можливого та реального відродження. Така політика була особливо актуальною після Другої Світової війни, але зараз неґативне ставлення до Німеччини у Польщі майже вигасло, переважно з економічних причин. Польща у числі пріоритетних досягнень зовнішньополітичної орієнтації владнала свої стосунки із ФРН. Корисним для Польщі було й є практично безсумнівне визнання лінії державного кордону з ФРН по “Одрі-Нисі”; в жодному випадку це не відривається від проблематики післявоєнного пересунення території польської держави на захід. Як із міжнародно-правової точки зору, так і з огляду внутрішньополітичного, внормування стосунків із ФРН значною мірою елімінувало деякі протинімецькі тенденції, які існували усередині польського суспільства та у ряді політичних суб’єктів.

Рішення мадридського самміту держав-членів НАТО у червні 1997 року про те, що Польща гідна вступити до альянсу, знаменує собою той факт, що з міжнародної точки зору відсутні сумніви у демократичному розвиткові цієї держави у політичній галузі та успіхах, досягнутих у економічній трансформації. Польща завжди намагалася наблизитися до Заходу, але водночас вона ніколи не відкидала оздоровлення взаємостосунків із іншими державами реґіону. Польща співпрацює із членами Вишеградської спільноти, а також із Україною, не тільки у економічній, але й у інших галузях. Вона зацікавлена у добросусідських стосунках із Україною і, незважаючи на деякі розбіжності, які існують у політиці та економічному розвиткові обох держав, зацікавлена передовсім у сусідстві із стабільним партнером, котрий би її не боявся та відмежовував від потенційно нестабільних територій. Україна не заперечує проти вступу Польщі до НАТО, позаяк цим самим кордони НАТО наблизяться на Західному Бузі до меж України. Враховуючи укладення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО та внаслідок пересунення за посередництвом Польщі зони безпечної стабільности безпосередньо до кордонів України, остання серйозно зміцнить свою обороноздатність та самостійність. Доти, доки Україна продовжуватиме свої зусилля політично та економічно наблизитися до Заходу, найперспективнішим та найзручнішим способом досягнення цієї мети і приєднання до загальноевропейських структур буде посередництво Польщі. Господарство України перебуває у значно гіршому стані, а економіка держави не досягнула таких результатів, як польська, хоча Україна дуже прагне підвищити життєвий рівень своїх громадян. Україна потребує іноземної економічної та фінансової допомоги, а тому намагається залучити до своєї економіки польські інвестиції. Сфера взаємних економічних стосунків вкрай важлива як для України, так і для Польщі, зокрема у галузі економічної співпраці на реґіональному рівні. Україна та Польща намагаються сполучити Балтійську економічну зону із Чорноморською економічною зоною засобами залізничного зв’язку між портами Ґданськом (Польща) та Одесою (Україна), головно задля ефективного взаємообміну.

Польща як держава Центральної, а точніше Центрально-Східної Европи, має специфічні інтереси, вони зберігатимуться і у майбутньому. З одного боку Польща залишатиметься державою-членом усіх можливих західноевропейських економічних та політичних структур, в тому числі НАТО. З іншого боку, Польща співпрацюватиме з іншими державами реґіону, а отже й Україною, котра в найближчому майбутньому не стане членом НАТО. Це означає, що Польща стане посередницею у співпраці між Західною Европою (ФРН та іншими европейськими державами, котрі репрезентують стабільні демократії із функціонуючою ринковою економікою) та Центрально-Східною Европою (Україною, котра намагається здійснювати ринкові реформи та розбудовувати стабільне демократичне суспільство). Становище Польщі у новій Европі буде унікальним, передовсім у стосунках із країнами на схід від її кордонів. Для Польщі, як і для України, цілком можливо встановити добросусідські стосунки, засновані на принципах рівноправности та взаємної вигоди у всіх галузях. Обидві держави приречені не лише жити поряд на території Центрально-Східної Европи, але й співпрацювати. Співпраця двох стабільних демократичних держав – Польщі та України – на теренах Центрально-Східної Европи є не лише запорукою стабільности в реґіоні, але й посилення стабільности на усьому европейському континенті.

Переклад Андріса Вішняускаса


ч
и
с
л
о

10

1997