повернутися бібліотека Ї

“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Іван Малкович

Країна сонця

Убивця знахарює під місточком,
безокий стереже серця й корони,
банкір складає вірші про листочки,
поет громаді шиє панталони;

повії, співаки і футболісти
сидять на троні. Мулярка дебела
на ковзанах фігурно чеше твісти,
в дуплі регоче буйний Кампанелла...

Із янголом на плечі

Старосвітська балада

Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, –

щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче буха,
стогне янгол ледь живий...

А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.

ЛУБОК

Десь на звалищі, між будяками,
на вугіллі, що мокне роками,
янголів два:

один одному крила воскує,
один одного в очі цілує,
дожидають Різдва.

Поруч з ними дитятко гоже,
і ніхто розпізнати не може:
хто кого береже? –

чи дитятко цих янголів, а чи
білокрилі – дитятко, що скаче –
в небо важиться вже...

На цій чорній землі – що робити
білим янголам? – вугіль дробити
чи ридати в блакить?

Кожен янгол волить цю ж хвилину
в сад небесний віднести дитину,
але Бог не велить.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

НАМАРНІ ЛЮДИ

я ще один із тих що обманулись
і відізвавшись із копальні хромосомів
піддався легкодухо на життя

покинув рай імлавої копальні
де – мов жива роса – тріпоче купно
невидимий людський кав’яр
(у щільниках незримих)

прийшов – пов’яв – зів’яв– і шусть у землю
..............................................................................
скрізь у землі
ледь глибше за картоплю
розлігся наголяса перед Вишнім
однаковісінький кістковий інвентар
(немов єдине на землі заняття –
кістки вирощувати власні)

банальні ієрогліфи людей
мов сірнички дитячою рукою
поскладані ................................

намарні люди котрих навіть Бог
не в змозі пригадати ув обличчя