“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Тарас Федюк

Від’їзд. Парк Шевченка

Що ж, прощай південне місто,
Із бульварами своїми,
Де з потертих постаментів
В море дивляться чужі...
Дерибаси, Деволани
Разом з Дюками своїми...
Хто тут рідний,
   хто засвітить
Свічку сиву край душі?

Тож прощай! пройду востаннє,
Уперед простягши руки.
Я осліп між цих будинків
І від сліпоти прозрів.
А повз мене і крізь мене
Пропливають плавно Дюки,
Де не глянеш –Дюки, Дюки
І немає Федюків.

Тож прощай. На залізницю!
Через парк глухий і дивний,
Щоби ще хоч раз поглянуть,
Як верба чорнозем п’є,
Як стоїть Тарас Шевченко,
Мов навіки заблудився,
А спитати про дорогу –
Так хіба дорога є?!

* * *

Ми за руки візьмемось на людях.
          Між люди
Ми підемо, людським пересудам назло.
Хоч нема порятунку від того, що буде,
І нема воскресіння тому, що було.

Але все ж,
    ми візьмемось на людях за руки,
Але все ж ми підемо повз люди у степ...
Хмар завіса глуха. І святкує розлуку
У важкій вишині
      чорний птичий вертеп.

Ми всміхатимемось одне одному ніжно...
А коли за горбами потоне село,
Розчахнеться дорога на два бездоріжжя –
І нема воскресіння тому, що було.

Та таке – вольна стежка і станція вольна,
І коли вольне сонце між круч одгорить,
Довгождану свободу
     в щасливому полі,
Наче ватру, роздмухають зимні вітри.

У вагон! Хай залізо колесами місить!
Це – свобода!
    Куплю в ресторані вина...
І помиє склянки, і опустить завісу
Провідниця весела,
     стара і страшна.

Із циклу “ЗГОРІЛА КОРЧМА”

8
Я так тебе люблю.
      За Вінницею – осінь.
Іще Південний, а
      уже холодний Буг,
Із винниць п’яний дим
      лежить в пожовклім просі,
І жовтий листопад
      в долоні білій вщух...

Я так тебе люблю.
      Моїх молитв анданте...
А ти смієшся десь
      і скрипка виграє...
Тобі танцює зал і грають оркестранти,
Тобі якийсь мужик
      вино червоне п’є.

Я думав, воля – це
      коли вуздечка срібна,
І чорний кінь, і степ
      без ворогів і меж...
А воля – це коли,
      нікому не потрібний,
Ідеш крізь листопад,
      який нікому теж...