“Плерома” - часопис з проблем культурології, теорії мистецтва, філософії
Зміст

Юрій Бедрик

* * *

Метафізика восени,
Цифри – скінчено. Кроки – лічим.
О як часто прикритись нічим
Од нестерпної глибини...

Розбудивши найвищі сни –
Душу – наче монету – зичим,
З нежіночим-нечоловічим
Сивим профілем сатани.

Завтра – паморозь. Час – поник.
І пора повертати лик
В передбаченні перельоту.

Але фею життя – гони:
Бо її сатурнічний скрик
Тишу вб’є – мов живу істоту...

1993

* * *

Єдинороги – символи її –
Стікаються до дзеркала в зворотнім
Вознесенні. І на престолі злотнім
Ці дві стезі, ці руки-ручаї

Гомонять сумно до твоїх німих:
Не йди. Офіра бога не застане
У нього вдома. Надаремне кане
Останній поза склом єдиноріг.

Жадання втіх – лише жадання втіх,
Що навіть менше за жадання сил.
Я прожила колоподібні гони.

Лови мене, допоки ми без тіл –
Але не обрій. Там нема світил.
То діри, діри. В них кишать дракони!

1993

* * *

Водоспади скаламутиш – секунди – бемолі,
О нескрипко ясночресла в вічнім збою...
Он чатують в надвечір’ї звірі чорночолі,
Шкіри знявши, щоб бути з тобою...

Між купавами холодними проллятим
Білим слідом – не від Бога й не до Бога, –
І так само чимось ніжним і беззахисно-проклятим –
Очі в небо – неспромога...

Але стріне і зупинить зупиняючою дланню –
Стежкою, мов сто доріг, курною.
І для нього вже не будеш ані скрипкою, ні ланню.
Станеш попелом. Я попіл. Станеш мною...

1993