Тому вже одинадцять років поспіль у Львові на Личаківському цвинтарі – місці, де знайшли спокій і колишні друзі, і колишні супротивники – відбувається дивовижний, як на наші часи, захід – спільна поминальна молитва української та польської спільнот Львова на українських військових меморіалах та польських військових меморіалах. Спільна молитва на могилах тих, хто у більш нерозумні часи поборював один одного.

От і цього року щиро запрошуємо тих, хто має таку можливість, хто є у Львові, і львів'ян і гостей міста прийти на Личаківський цвинтар. Цієї ночі він буде палати більшою кількістю вогнів, ніж саме місто – десятками, якщо не сотнями тисяч свічок.

Сентименти – скаже хтось. Може й так. Однак ці сентименти дозволяють дивитися не так у минуле, як у майбутнє. І сьогодні на Личакові напевно не буде поховання, на якому чиясь, не обов’язково рідна, але й зовсім чужа рука не поставить свічки.

А насамкінець пропоную текст Олеся Пограничного «Залишите минуле історикам та святому Петрові»:

«Одинадцять років тому, коли в одержимих конфронтаційною риторикою середовищах Польщі та України роздмухувався конфлікт навколо польських військових поховань на Личаківському кладовищі, група людей доброї волі з обох країн знайшла в собі мудрість і силу подати один одному руку примирення і спільно помолитись за взаємопрощення та взаємопримирення. 1 листопада 2002 року відбулася знакова Польсько-українська зустріч за участю кардиналів Любомира Гузара та Мар’яна Яворського, Яцека Куроня та Михайла Гориня і ще близько сотні громадських лідерів з України та Польщі. (детальніше – тут). Ця зустріч розпочалася круглим столом «Що нам робити із своєю історією» а закінчилася спільною молитвою на Меморіалі воїнам УГА та Цвинтарі Орлят. Мета була прозора і далекоглядна – на місці, з котрого почав розгорятися конфлікт, створити ще одну платформу до поєднання і порозуміння.

Рідний брат Єжи Гедройця написав тоді до учасників зустрічі листа, в якому сказав, «Люди доброї волі з обидвох боків польсько-українського кордону, а зокрема інтелігенція, не можуть залишатися байдужими стосовно виявів злої волі та ксенофобії, позаяк пасивність може бути потрактована як згода». А професор Гарвардського університету, знаменитий історик-візантолог Ігор Шевченко зазначив: «Обидві сторони повинні визнати за своє гасло: «Дивитись уперед, а не назад»».

Ця миротворча ініціатива виникла тоді в середовищі Українського Католицького університету та Журналу «Ї». Відтак щороку 1 листопада представники української та польської громади Львова спільно моляться на цих скорботних для обох історичних пам'ятей місцях.
В історії часто недалекоглядні ігри патріотів закінчувались плачем вдів і сиріт. Люди, котрі цього не розуміють, провокують конфронтації. Людям, котрі плекають у собі відповідальність за майбутнє свого роду і своєї землі, належить постійно підтримувати мир і прагнути до порозуміння.

Одного разу мій добрий приятель сказав: залишите минуле святому Петрові та науковцям-історикам, віддайте майбутнє в руки Всевишньому, самі ж гідно і в мирі живіть нині, бо тільки так зможете забезпечити собі по смерті прихильність св.Петра перед брамою вічності...»

Львів, 1 листопада 2013