Тарас Возняк

По-ставання у горизонті того-що-постійно-очевидне

ὁ ἄναξ οὗ τὸ μαντεῖόν ἐστι τὸ ἐν Δελφοῖς οὔτε λέγει οὔτε κρύπτει ἀλλὰ σημαίνει

Ἡράκλειτος ὁ Ἐφέσιος

Володар, що пророкує в Дельфах, і не говорить, і не приховує, а подає знаки

Геракліт з Ефесу

Однією з найістотніших і водночас незауважуваних рис по-ставання як по-ставлення є те, що ми зосе-реджуємо свою увагу не на тому, хто ставить-для-нас якусь сущість, і навіть не на акті по-ставлення. Зазвичай всю нашу увагу привертає результат по-ставлення – тобто саме суще, існуюче, яке вписане у знані нам формати простору та часу. Ба, більше – ми зосереджуємося на ви-никанні, ви-никненні як пошуку – никати у ряді українських діалектів саме і означає шукати, тоді як слово виникнення дає інший ряд семантичних значень, що пов’язані не з пошуком, а з по-явою, власне виникненням, разом з тим виникнення пов’язане не лише з утворенням з нічого, тобто власне чистим розумінням поняття «виникнення», а з про-явою чогось, що якимось чином вже було до того, як воно для нас чи до нас про-явилося.

 Тут ми можемо зауважити своєрідний двоєдиний процес. Ми шукаємо, никаємо за тим чимось – і воно від-кривається-для-нас.

Ми никаємо, шукаємо – і воно, це щось, ви-никає, по-стає, ставиться для нас. І таким чином виглядає на те, що це ви-никнення, не є креацією з нічого. Ви-никаюче ви-никає із прихованого. До того, як ми його знайшли, воно вже якимось чином було при-четне-до-буття  – десь ховалося. Якщо б цієї при-четності-до буття не було, то ми, як теж при-четні-до-буття не змогли б його й знайти. Отож і ми, як люди, і те, що ми шукаємо і знаходимо є певним чином при-бутті, тут важливо почути це «при».  Знайдене, ви-никане нами по-стає, по-являється, ви-никає для нас. Слово по-являється свідчить, що воно таки дійсно певним чином було до того, як ми його «знайшли» - формою цієї при-четності-до-буття будучи ще не від-найденим, звичайно ж, є ховання, со-критість. Ви-никаюче ховається.

Але з іншого боку воно, це при-четне-до-буття і від-кривається для нас. І як від-крите по-стає, ставиться. Ми, зашорені своїм уявленням про світ, одразу улоковуємо і темпоралізуємо це від-крите, що по-стало, ви-никло для нас – ми одразу його роз-міщуємо у своїй системі координат – у просторі та часі як ми їх уявляємо. Хоча воно само по собі не улоковується – воно просто від-кривається-для-нас. І саме це для-нас дозволяє нам свавільно роз-міщувати його у наших уявних просторах і часах, вмонтовувати в уявлені нами самими простори та часи. Хоча первинно сутність, суть цього від-критого-для-нас окреслюється саме від-критістю і спрямованістю цієї від-критості – для нас, до нас.

Як ми бачимо, і те, що шукає, до кого від-кривається-сокрите, стаючи існуючим, і те, що-від-кривається, якщо до нього можна застосувати визначення «що», при-четні-до-буття. І саме тому вони зна-ходять одне одного, від-криваються одне до одного. У цій при-четності-до-буття важливе саме  часточка «при» - і те, що шукає, є при-бутті, і те, що з-находиться є при-бутті. І це відкривання одного-до-одного й творить те, що ми називаємо місцями.

Ще один цікавий аспект пошуку-знаходження, пошуку-відкривання розкриває семантика слова зна-ходиться. Знайдене – находиться, тобто пере-буває. Находиться, пере-буває між тим, що шукає, никає, і тим, що від-крилося. Так направду його немає – це просто відношення між ними. І це відношення між тим, що шукає, і тим, що з-найшлося, від-крилося і є місцем наповненим існуючими сутностями – мною і світом, який ми сприймаємо як такий, що по-являється переді мною. Хоча ніякого «переді» насправді немає – це чисто наша раціоналістична стратифікація найденого. Найдене знаходиться «між», яке зводиться до нашого погляду, до нашого бачення, а не до якого простору між нами як людьми і со-критим, яке від-крило нам щось, що через це від-криття тим самим стало сущим. Світ є не перед мною, а для мене.

Ми, як люди, дійсно більше уваги концентруємо на ви-никанні, ви-никненні як пошуку. При цьому ми абсолютно не зауважуємо тієї очевидності, що це не по-ставання як по-ставлення відбувається на тлі, у контексті чогось, що й тим «чимось» назвати не можна, бо воно передує всякій «чимості», однак воно постійно нас супроводжує, очевидниться перед нами – ми ні за яких обставин не можемо його позбутися. Ключовою підказкою тут є слово «позбутися» - воно, а це не що інше, як найочевидніше, тобто – буття – постійно «перед» нами і «в» нас самих. Воно для нас весь час очевидне, весь час «перед» нами. Можемо сказати, що буття постійно очевидиться нам.Тому і з-бутися, чи ще міцніше – по-з-бутися (тобто якимось чином бути-при-четним-до-буття після того, як ми розірвали з ним всякий зв’язок, по-з-булися його, бути без буття, що неможливо) ми не можемо, бо не можемо від-мовитися від себе, як буття, і від-сторонитися від буття, яке ставить нас і ставить для нас сущості – тобто світ і нас у ньому як в-тілені-о-сущені-буття.

Для людини у її двоїстості – і при-четності-до-буття, і сущості – це неуникне можна назвати горизонтом. Горизонтом з-поза якого по-стають сущості. А можна назвати це неуникне «присутністю» - при-сутністю. Це не уникне знову ж ховається у часточці «при». Воно абсолютно оче-видне, воно на виду, однак настільки на виду, настільки видиме очам, що його просто не зауважують, і воно ховається, ба, більше – понижує себе – неначе пере-буваючи «при» сутньому, сущому, існуючому.  Тоді як насправді основою є саме воно – буття – а сущості завдяки йому і «при» ньому з-буваються, по-стають, ставляться, існують. При цьому формою ховання, со-критості буття є пере-бування, тобто в нашому уявленні три-ваюче, бо не уникне, бування, яке, пере-буваючи у цьому «при» присутнить сущості – тобто власне робить їх сущими – ставить у форматизований нами просторовими і часовими детермінантами світ.

Разом з тим, таким самим супроводжуючим нас є і буття, що криється у нас самих, буття яке ми вважаємо своїм єством, буття для якого ставляться сущості, тобто буття, для якого розгортається, ставиться світ і ми – як у нього в-тілені. Без цього по-сю-стороннього, внутрішнього буття, нашої при-четності-до-буття та його діалогу-єдності з буттям по-ту-стороннім по-ставлення, становлення і стояння світу сущостей, а, отже, місць у ньому, неможливе.

Отож, визначальним для по-ставлення є горизонт завжди оче-видного, яке оче-видиться, однак не зауважується нами. Воно на-явниться через по-ставлення  сущостей, які по-ставляє у світ, чи які ставить для нас – включно з нашою тілесністю та в-тіленістю у суще.

3 жовтня 2011,  Родос, Родос, Греція